77

                                    

                                          
Раптом дверки з моєї сторони відчинились і яке було моє здивування коли перед собою я побачила Теодора. Спочатку я видихнула та зоспокоїлась, адже знала що з ним я в безпеці та коли його спокійний погляд перетворився в обурений, я задумалась над тим що краще мене знайшов хтось інший.
                          
Теодор мовчки схопив мене за руку і буквально виволік за автівки. Холод вулиці якого я раніше не помічала швидко охопив мене. Ми йшли досить швидко, але я встигла побачити як водія який привіз мене сюди дістали з автівки та кинула на дорогу охорона Тео. Один з чоловіків вдарив його ногою в живіт, після того до нього під'єднались всі решту. Бідного чоловіка били та навіть не давали можливості встати на ноги і захистити себе.
                          
Коли ми підійшли до автівки Теодор відкрив задню дверку і буквально закинув мене в салон після чого сів за кермо, завів авто і рушив з місця так різко що я відкинулась на сидіння.
Руки почали трястись! Як Тео встиг приїхати так швидко? Чому він мовчить? Його мовчання ще більше лякає мене нехай краще кричить, але не мовчить.
                          
Через дзеркало заднього виду я зустрілась з ним поглядом буквально на секунду. Та я встигла побачити величезну злість в його очах.
                          
- Тео я...
                          
- Замокни! (Перебивши мене сказав він)
Мені було так образливо. Я відкинулась на сидіння і відвела погляд на вікно. Я нічого не зробила! Нічого! Чому він так зі мною?
                          
До будинку ми дістались досить швидко. Тео вийшов з автівки і обійшовши її знову дістав мене і поволік за собою.
                          
- Тео, будь ласка пусти! (Просила я його та він мовчав)
                          
- Містер Де-Сантяго що трапилось? (Здивувалась робітниця та він не звернув на неї жодної уваги пройшовши повз)
                          
- Тео зупинись! (Знову сказала я коли ми піднімались по сходах на верх) - Мені боляче пусти!
                          
Теодор лише мовчав і продовжував йти. Декілька коридорів і ми опинились в його кабінеті. Двері за нами одразу замкнулись і лише тоді він відпустив мене.
                          
Теодор підійшов до бару і наливши собі спиртного випив його одним ковтком.
                          
- Ти сердишся! Я знаю! Але причин не має я не зробила нічого поганого! (Тео лише мовчав)
                          
~Теодор~
                          
Я боявся почути правду тому до останнього тягнув з питанням.
                          
- Ти відала йому флешку? (Запитав я, адже знав за чим він її покликав)
                          
- Що? Ні! Ні, ні та ще раз, ні! Я б, я б не зробила такого ніколи!
                          
- І чому це? Ти ж ненавидиш мене!І мрієш мені помститись (Крізь ухмилку сказав я і обернувся до неї)
                          
- Це не так!
                          
- Чому тоді поїхала туди?
                          
- Я думала що лист від тебе! Я поїхала тільки тому що думала що це ти чекаєш на мене! (Обличчя Емі було як ніколи сумне і налякане. По щоках дівчини текли сльози і я не витримавши підійшов аби витерти їх)
                          
- Я дуже злий Емі! Дуже!
                          
- Я... (Я приклав палець до її губ зупинивши її)
                          
- Я б пережив якби ти здала мене! Якби відала йому те що він просив! Але б не пережив якби з тобою щось сталось Емі! Поки я летів назад з Мардину я признався собі в тому що не можу і не хочу тебе втратити Емілі (Сказав я пошепки та нахилившись до переляканої дівчини поцілував її)