48

                                    

                                          
Коли я приїхав до дому мене зустріла Ешлі.
                          
- Доброго вечора!
                          
- Де Емі?
                          
- Вона в кімнаті! З самого ранку ще не спускалась! Сказала що хоче побути одна!
                          
- Накрийте на стіл і скажи їй що я чекаю її на вечерю!
                          
- Так сер!
                          
***
                          
Стіл був вже накритим, а я вперше чикав Емілі, щоб приступити до вечері. Дівчина спустилась за декілька хвилин і сіла на своє звичне місце в самому кінці стола якомога далі від мене.
                          
- Я згодна! (Впевнені слова Емі роздались ехом по кімнаті) Я зробив паузу переставши їсти і підняв погляд на дівчину. Признатись чесно мені багато коштувало не посміхнутись. Вона як завжди дивує мене! Мабуть, зараз мені потрібно було їй подякувати, але я був не в змозі сказати ні слова. В цей момент мене переповнювала приємна здивованість! Я так і знав! Емілі не здатна залишити когось в біді! Вона завжди прийде на допомогу навіть такому як я! Невинний ангел кинутий в моє пекло!
                          
- Я, мабуть, піду! Хочу сьогодні лягти раніше! (Сказала дівчина і вставши зі столу пішла на верх)
                          
~ Емілі ~
                          
За вікном прогриміла блискавка. Зірвавшись з ліжка я включила нічник. На вулиці був сильний дощ. Страх дитинства швидко перебив сон. Тепер точно не засну! Вставши з ліжка я накинула на плечі плед і підійшла до вікна по якому стікали краплю дощу.
                          
Раптом я помітила що у вікні вітальні в якій був вихід на терасу горіло ледь видне світло. Невже Тео ще не спить? Можливо в нього щось сталось? Або з його батьком! Подумала я і швидко вийшла з кімнати направившись в сусідню кімнату.
                          
Теодор сидів спиною до мене навпроти каміну в якому палав вогонь. В одній з його рук був бокал з янтарним напитком, а в другій сигарета кінець якої світився в сутінках.
                          
- Чому не спиш? (Запитав він своїм хриплим голосом) Як він зрозумів що я тут?
                          
- Не спиться! (Відповіла я і пройшовши в кімнату сіла на сусіднє крісло)
                          
- Неправда! (Сказав він і подивився на мене)