кому, чому, без додатка і зі сполучником уживається для вираження, висловлення вдячності за зроблене добро, виявлену увагу тощо ◆ [Запорожець:] Оце то так! вчистив, нічого сказати: і доладу, і правда. Добре, далебі, добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі. Тарас Шевченко, «Гайдамаки», 1841 р. ◆ — Спасибі, мамо, що ви мене жалуєте, що за нелюба не оддаєте! Марко Вовчок, «Сон», 1858 р. ◆ [Яким:] Ну, от я вже й наївся… (Устає). Спасибі вам за хліб, за сіль! [Василина:] На здоров’я! Борис Грінченко, «Степовий гість», 1897 р. ◆ Спасибі діточкам, що написали до мене. Михайло Коцюбинський, лист з Кононівки, 23 червня 1908 р. ◆ — Підложіть що-небудь під голови, чогось немов низько стало. Так… спасибі. Леся Українка, «Розмова», 1908 р. ◆ — Спасибі тобі, земляче, за новини. Григорій Тютюнник, «Вир», 1960 р.
ірон. уживається для вираження невдоволення, незгоди, при відмові від чого-небудь неприємного, небажаного тощо ◆ — А Явдоху хто з світа звів? — питав гостро Чіпка. […] — То це я, сину?.. — Уже ж не я… — Спасибі… Панас Мирний, «Хіба ревуть воли, як ясла повні», 1880 р. ◆ — Просимо до полудня! — сказав Денис і показав рукою на порожню миску. — Спасибі! я вже пополуднувала дома. Доїдай, Денисе, на здоров’ячко, та тільки не об’їдайся, — сказала Соломія і посунула порожню миску до Дениса. — Спасибі за ласку, — обізвався Денис. Іван Нечуй-Левицький, «Не той став», 1896 р.
у знач. присудк. сл. треба бути вдячним за що-небудь ◆ Новорічні бажання не пішли мені на користь, — хоч все-таки спасибі за них добрим людям. Леся Українка, лист до О. С. Маковея, 28 січня 1804 р. ◆ «Спасибі Богові, що Сонечко на весну повернуло, // А то б земля була навік схолонула, заснула». Павло Тичина, «Дума про трьох вітрів», 1917 р. ◆ — Спасибі Мар’яні, що таку славну криницю викопала. Михайло Стельмах, «Кров людська — не водиця», 1957 р. ◆ Горпищенко зняв з стіни карту Криму, подав ад’ютантові: — Повісиш у бліндажі. Пішли. Спасибі дому цьому, підемо ік другому, як говорив колись мій покійний дід. Василь Кучер, «Голод», 1961 р. || у знач. вставн. сл. ◆ Штовхаюсь я; аж землячок, // Спасибі, признався, // З циновими ґудзиками. Тарас Шевченко, «Сон», 1844 р. || такожу сполуч.з залежними словами ◆ — Назначили нам землю, спасибі добрим людям, а стара затялася і не хоче брати отієї півдесятини, що від Денисенка відходить. Михайло Стельмах, «Кров людська — не водиця», 1957 р. ◆ Та ось якраз дзвінок // (спасибі ж бо йому) на коридорі // кінець урока сповістив. Павло Тичина, «Максиму Рильському», 1940 р.
у знач. присудк. сл. добре, щастя, що… ◆ Та вже за те спасибі, що як розпитав [цилюрик], чим Маруся недужа, так разом і зібравсь. Григорій Квітка-Основ'яненко, «Маруся», 1834 р. ◆ Докучає, було, та робота, докучає, — аж пече; та що врадиш? Спасибі хоч за те, що не б’ють десять раз на день, як от по інших чуємо. Марко Вовчок, «Інститутка», 1860 р.
подяка ◆ — Коли, Нептун, мені ти дядько, // А я племінниця тобі, // Та ти ж мені хрещений батько, // Спасибі зароби собі. // Моєму поможи Енею, // Щоб він з ватагою своєю // Щасливо їздив по воді. Іван Котляревський, «Енеїда», 1842 р. ◆ Та й ганявся ж Потапович за тим спасибі! […] Таке йому смачне те генеральське спасибі!! Панас Мирний, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», 1880 р. ◆ Рукам, що цей узор любовно вишивали, […] // Спасибі хай летить над Волгу повноводу. Максим Рильський, «Чуваським вишивальницям», 18 червня 1952 р. ◆ — Виорю своє, а потім Давидові й тобі пособлю. — Спасибі. — Спасибі не відбудеш. Михайло Стельмах, «Хліб і сіль», 1954—1958 р.
такожу сполуч.з означ.велике, сердечне, щиретощо ◆ Велике спасибі Вам за Ваш подарунок. Панас Мирний, лист до Михайла Коцюбинського, 1902 р. ◆ Прийміть від мене сердечне спасибі за обіцяну поміч словом і ділом. Михайло Коцюбинський, лист до Івана Франка, 16 (29) жовтня 1890 р. ◆ Хома починав при всіх бійцях читати майорові листа від Явдошки. […] «Передай від мене і від діток наших щире спасибі твоїм офіцерам, що прописали нашому голові…» Олесь Гончар, «Прапороносці», 1946—1948 р.
прослухати вимову?, файл