— Не лише тебе, але всіх тих, що були з тобою під лісом… Хто вони?
— То родина персів. Їде з Персії до Адани… Брат їде до брата. Я з його служби. Окрім вартового, ціле товариство спало. Пробудив нас свист і ми вийшли з ліса подивитися, хто свище. Мій пан також має таке скло, що несе зір на край світа. Побачивши вас, лишив мене на варті і сам пішов приготовити оборону леговища.
— Нас не потребуєте боятися. Ми спокійні мандрівники, і по дорозі нікого не займаємо. Автім вас більше. Нас лише пять. Ваших під лісом я бачив, чи не шість. Мабуть ще й у вашім таборі дехто лишився.
— Лише пять? — перс замітив недовірливо.
— Не бачиш?
— Та бачу. Але… наш пан нарахував вас девять, чи десять… Ви не всі тут.
— Бо ваш пан дорахував до нас ще злодіїв, які підкрадалися до вашого добра. Як би не ми, то злодії були б добре обловилися, бо ви спали… В білий день спали!
— Ми спали вдень, бо їхали цілу ніч.
— Може б ви мені розказали дещо з тої розмови, — перебив Мортон. — Коротко: вороги, чи приятелі?
— Я ще розмови не скінчив, — Сивенький відгризся, — отже ще не знаю, що буде: побємося з ними, чи будемо приятелювати. Треба було, їдучи між турків, навчитися по турецьки.
— Мені цього не треба. Я англієць. І маю гроші. Можу мати тільки драгоманів, кілько з Вавилону розійшлося язиків.
— Вертайся до свого пана, — звернувся Сивенький до перса — і перекажи йому все те,
59