Краса
Прекрасне може змінити природну злу сутність людини, зробити її доброю.[1] |
|||||
| — Сунь Цзи |
Краса, яка видима в тілах, є річ випадкова й тіньова… Розум же сприймає справжню красу шляхом звернення до того, що створює красу тіла і прагнення зробити його красивим. Адже це душа зробила й утворила його таким. Отже слід піднятися до того вищого інтелекту, який сам по собі є прекрасним.[2] |
|||||
| — Джордано Бруно |
...лише краса, любий Федре, гідна любові і водночас видима; вона — єдина форма духовного, яку ми можемо сприйняти почуттями і витримати, добре запам'ятай це! Що б з нами було, якби розум, істина, доброчесність, якби саме божественне з'являлося нам в одежі почуттів? Хіба ми не загинули б, не згоріли б від любові, як колись Семела перед Зевсом? Отже, краса — шлях чуттєвості до духа, тільки шлях, тільки засіб, любий Федре... [3] |
|||||
| — Томас Манн, «Смерть у Венеції» (1912) |
Примітки
[ред.]- ↑ Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О. Галича. – К.: Либідь, 2001. — С. 22
- ↑ Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О. Галича. – К.: Либідь, 2001. — С. 28
- ↑ Манн Т. Смерть у Венеції // Трістан. Новели / Томас Манн; пер. з нім. Є. Поповича. — Київ: "Дніпро", 1975. – С. 194-195.
