Очікує на перевірку

WD-40

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
WD-40
ТипПросочувальна оліяd і продукт
Спеціалізаціяхімічна промисловість
Засновано1953
Штаб-квартираСан-Дієго, Каліфорнія
Ключові особиНорман Ларсен,
Джон С. Баррі
ПродукціяWD-40, 3-IN-ONE
Співробітники350[1]
wd40.com
CMNS: WD-40 у Вікісховищі

Аерозольний балон WD-40

WD-40 — американська компанія і торгова марка відомого аерозольного препарату, розробленого Норманом Ларсеном в 1953 році для «Rocket Chemical Company» в Сан-Дієго, Каліфорнія. Спочатку препарат був розроблений для промислових споживачів як водовідштовхувальний засіб, що запобігає корозії. Пізніше було встановлено, що він також має безліч можливостей для побутового застосування.[2]

За корпоративною легендою, хімічний склад продукту був розроблений із сорокової спроби (WD-40 як скорочення від «витиснення води — сорокова спроба», англ. Water Displacement — 40th Attempt)[3]. Продукт складається в основному з різних вуглеводнів. WD-40 вперше був використаний в компанії Convair для захисту зовнішньої обшивки ракет Атлас від корозії. На полицях крамниць Сан-Дієго продукт вперше з'явився в 1958-му році.[4]

Склад

[ред. | ред. код]

Склад WD-40 є комерційною таємницею. Продукт не був запатентований аби вберегтись від розкриття деталей його приготування.[5][6] Основні інгредієнти WD-40 згідно з сертифікату безпечності матеріалу США є наступним:

  • 50 % аліфатичні сполуки. Виробник спеціально підкреслює, що це не зовсім уайт-спіріт в сучасному складі WD-40.[7]
  • <25 % мінеральна олива;
  • 12-18 % інший, летучий аліфатичний гідрокарбон, що зменшує в'язкість при використанні як аерозолю. Він випаровується при застосуванні.
  • 2-3 % карбон діоксид, як витіснювач.
  • 10 % інертні інгредієнти

Застосування

[ред. | ред. код]

Довгостроковий активний інгредієнт є нелетким, в'язким мастилом, яке залишається на поверхні, забезпечуючи змазку і захист від вологи.[8] Його розбавляють з летючим вуглеводнем невисокої в'язкості, що може розпорошуватись і, таким чином, проникати у щілини. Летючий вуглеводень потім випаровується, залишаючи лише мастило.

Ці властивості роблять продукт зручним для видалення бруду і залишків, вивільнення застряглих гайок і болтів, також для послаблення заїлої блискавки тощо.

Компанія WD-40

[ред. | ред. код]
Штаб-Квартира «WD‑40» в Сан-Дієго

«Rocket Chemical Company» була заснована в 1953. У 1969 році Джон С. Баррі, ставши її президентом, змінив назву на WD-40 на тій підставі, що ракетно-хімічна компанія не виробляє ракети. У 1973 році компанія стала публічною, розмістивши свої акції на біржі NASDAQ (символ акції WDFC). В останні роки WD-40 придбала кілька продуктових лінійок, додавши такі бренди як «3-IN-ONE», «LAVA», «Spot Shot», «X-14» і деякі інші.

Штаб-квартира компанії до цих пір знаходиться в Сан-Дієго, Каліфорнія. Продукція продається в більш ніж 160 країнах світу. Дохід за 2010 фінансовий рік перевищив 300 млн доларів США.[9]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 17 серпня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. Способы использования WD-40. Архів оригіналу за 12 серпня 2015. Процитовано 19 серпня 2015.
  3. WD-40 History | Learn the Stories Behind the WD-40 Brand | WD-40. Архів оригіналу за 9 грудня 2020. Процитовано 19 грудня 2020.
  4. История компании. WD-40. Архів оригіналу за 23 червня 2014. Процитовано 19 серпня 2015.
  5. Martin, Douglas. «John S. Barry, Main Force Behind WD-40, Dies at 84 [Архівовано 20 лютого 2014 у Wayback Machine.]». The New York Times, July 22, 2009.
  6. Це також значить що склад виробу може варіюватись виробником в різних країнах та в різні часи виробництва.
  7. WD-40 Facts and Myths. Архів оригіналу за 16 липня 2014. Процитовано 24 квітня 2014.
  8. WD-40 MSDS (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 вересня 2012. Процитовано 19 серпня 2012.
  9. Q&A WD-40 CEO Гарри Ридж объясняет успех компании. latimes.com. 30 липня 2015. Архів оригіналу за 5 вересня 2015. Процитовано 30 липня 2015.