Microlarinus
| Microlarinus | ||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Довгоносик Microlarinus lareynii Jacquelin du Val, 1853. Південь Франції
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||||
|
Microlarínus — рід жуків родини Довгоносики (Curculionidae).
До цього роду відносяться жуки, довжина тіла яких знаходиться в межах 3-5 мм. Основні ознаки[1]:
- вусикові борозенки йдуть різко на низ головотрубки, наближуючись до нижнього краю ока;
- головотрубка до вершини трохи звужена, без широкої борозенки або ямки зверху;
- тіло вузьке, циліндричне, вкрите короткими волосками, які прилягають до покривів, та довгими волосками, що стирчать;
- передньоспинка циліндрична, її ширина менша за її довжину;
- останній членик лапки не довший, ніж решта члеників, узятих разом.
Життєвий цикл вивчених у цьому відношенні видів роду Microlarinus тісно пов'язаний із якірціями (Tribulus) із родини Паролистових (Zygophyllaceae). Імаго живляться зеленими частинами рослин, яйця по одному відкладаються в м'яку оболонку зелених плодів, у отвір, який заздалегідь вигризає самиця. Личинки живляться незрілим насінням та оточуючими тканинами. Жуки дають до трьох поколінь на рік[2].
Усі відомі види роду мешкають у західний частині Півдня Палеарктики, два види інтродуковані до Неарктики (див. нижче).
Рід описаний київським ентомологом та ботаніком Й.Х.Гохгутом, який працював садівником у київському Ботанічному саді (нині Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна). У цьому роді відомо сім видів[3]:
- Microlarinus diecki Faust, 1890 — Іспанія
- Microlarinus eliasenae Marshall, 1928 — Канарські острови
- Microlarinus irregularis Colonnelli, 2009 — Арабські Емірати
- Microlarinus lareynii (Jacquelin du Val, 1853) — Португалія, Іспанія, Франція, Італія, Греція, Північна Африка, Туреччина, Іран, Афротропіка, інтродукований до Північної Америки
- Microlarinus lypriformis (Wollaston, 1861) — Португалія, Іспанія, Франція, Італія, Греція, Єгипет, Арабські Емірати, Туреччина, Ірак, Іран, інтродукований до Північної Америки
- Microlarinus minimus Colonnelli, 2009 — Арабські Емірати
- Microlarinus rhinocylloides Hochhuth, 1847 — Греція, Закавказзя, Північ Африки, Близький Схід, Іран, Туреччина, Середня Азія
Два види цього роду (див. вище) завезені до Північної Америки для пригнічення популяцій якірців — злісних пасовищних бур'янів[2][4].
Наведені нижче фото ілюструють розвиток жука Microlarinus lareynii в штаті Орегон, США, куди довгоносик був інтродукований для боротьби з якірцями.
 |
 |
 |
Самиця підшукує місце для яйцекладки
|
Жук нового покоління всередині плоду якірців
|
Довгоносик вийшов з плоду, знищивши насіння бур'яна
|
- ↑ Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 49-50, 55-56
- ↑ а б Kirkland R. E., Goeden R.D. Biology of Microlarinus lareynii (Col.: Curculionidae) on puncturevine in Southern California // Annals Ent. Soc. America, 1978. — V. 71. — № 1. — P. 13-18
- ↑ Gültekin, L. & Fremuth J.: Lixini, p. 471. — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. — Leiden: Brill, 2013. — 700 pp.
- ↑ Stegmaier C. E. Colonization of the puncturevine stem weevil, Microlarinus lypriformis (Coleoptera: Curculionidae) with notes on parasitism in South Florida // The Florida Entomologist. 1973. — V. 56. — № 3. — P. 235–243. http://journals.fcla.edu/flaent/article/view/56806/54485