Hitachi Rail Italy Driverless Metro
| Hitachi Rail Italy Driverless Metro | |
 | |
| Виробник | Hitachi Rail Italiad |
|---|---|
 Hitachi Rail Italy Driverless Metro у Вікісховищі | |
Hitachi Rail Italy Driverless Metro — клас безпілотних електропотягів та відповідної системи сигналізації. Виробник Hitachi Rail Italy (раніше AnsaldoBreda) і Hitachi Rail STS[en] (попередня назва Ansaldo STS) в Італії, використовується або буде використовуватися в метро Копенгагена, Університет принцеси Нори бінт Абдель Рахман, метрополітен Брешії, Салонікський метрополітен, лінія 5 і лінія 4 Міланського метро, лінія C Римського метро, система Honolulu Skyline[en] і жовта лінія метро Тайбея[en]. Першою мережею, в якій використовувався цей клас безпілотних електричних мотрис, було Копенгагенське метро, яке було відкрито у 2002 році.
Рухомий склад складається з двох [1] — шести зчленованих вагонів, які працюють на стандартній колії. Кожен вагон має вихідну потужність 210 або 256 кіловат (282 або 343 к.с.), що живиться від третьої рейки 750 В постійного струму (за винятком Риму, де є повітряна лінія постійного струму 1500 В). Мережі повністю автоматизовані, складаються з автоматичного захисту поїздів, автоматичного керування поїздами та автоматичного спостереження за поїздами.
У рухомому складі використовуються уніфіковані кузови вагонів, зчленовані між собою. Кількість вагонів різна в різних мережах, де вони використовуються. Потяги, що використовуються в мережі університету принцеси Нори бінт Абдул Рахман, мають 2 вагони. В інших мережах потяги мають від трьох до шести вагонів, і мають відповідно довжину 39 — 109 м, ширину 2,65 м, за винятком потягів Римського метро, де ширина — 2,85 м, а вагони Honolulu Skyline мають ширину 3048 мм. Висота вагона 3,4 — 3,85 м. Кожен вагон має з кожного боку двоє дверей, які є 1,3 м завширшки та 1,945 м заввишки. [2] Вагони розроблені Giugiaro Design. [3]
Поїзди з трьох і чотирьох вагонів мають шість трифазних асинхронних двигуни на потяг, причому кожен двигун видає вихідну потужність 105 і 128 кВт (141 і 172 к.с.), даючи кожному потягу вихідну потужність 630 або 764 кВт (845 або 1025 к.с.). У кожному вагоні два двигуни живляться від власного біполярного транзистора з ізольованим затвором. У більшості випадків потяги живляться від третьої рейки нижнього контакту напругою 750 В, хоча в Гонолулу використовується така ж напруга, але третя рейка замість верхнього контакту, тоді як у Римі використовуються дроти повітряної мережі напругою 1500 В. Максимальна швидкість поїздів становить від 80 до 105 км/год, а здатність прискорення та уповільнення становить 1,3 м/с². Потяги повністю сумісні з дверима на платформах, які є на всіх станціях у Брешії, Римі та Мілані, Копенгагені, Гонолулу та Салоніках. [2][4][5]
| Мережа | Класифікація | Лінія | Дата відкриття | Кіл-сть потягів |
Вагони | Довжина | Ширина | Потужність | Швидкість | ||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Брешія | Series 100 | — | 2013 | 18 | 3 | 39 | 128 | 2,65 | 8,7 | 630 | 840 | 80 | 50 |
| Копенгаген | A/B 01-34 | M1 та M2 | 2002 | 34 | 3 | 39 | 128 | 2,65 | 8,7 | 630 | 840 | 90 | 56 |
| M3 та M4 | 2019 | 30 | 3 | 39 | 128 | 2,65 | 8,7 | 630 | 840 | 90 | 56 | ||
| Гонолулу | Skyline | 2023 | 20 | 4 | 78,2 | 257 | 3,05 | 10,0 | — | — | 105 | 65 | |
| Мілан | Series 4400 | Лінія 4 | 2022 | 47 | 4 | 50,9 | 167 | 2,65 | 8,7 | 630 | 840 | 80 | 50 |
| Series 5500 | Лінія 5 | 2013 | 21 | 4 | 50,5 | 166 | 2,65 | 8,7 | 630 | 840 | 80 | 50 | |
| Рим | Series MC V00 | Лінія C | 2014 | 30 | 6 | 109,4 | 359 | 2,85 | 9,4 | — | — | 90 | 56 |
| Новий Тайбей[6][7] | EMU101 | Кільцева лінія | 2020 | 17 | 4 | 68,43 | 224,5 | 2,65 | 8,7 | 1 632 | 2 189 | 80 | 50 |
| Блакитна лінія | 2025 | 29 | 2 | — | — | — | — | — | — | — | — | ||
| Салоніки | — | 2023 | 33 | 4 | 51 | 167 | 2,65 | 8,7 | 764 | 1 025 | 90 | 56 | |
- ↑ Andy Hellawell (21 August 2012). "Princess Nora Bint Abdul Rahman University driverless metro opens". Railway Gazette International. Архів оригіналу за 16 січня 2013. Процитовано 16 жовтня 2023. [Архівовано 2013-01-16 у Wayback Machine.]
- ↑ а б AnsaldoBreda. Driverless metros (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 вересня 2013. Процитовано 4 листопада 2010. [Архівовано 2013-09-27 у Wayback Machine.]
- ↑ Copenhagen Metro. Arcspace. Архів оригіналу за 30 липня 2009. Процитовано 15 листопада 2009.
- ↑ Haas, Torkil (2002). En mini-metro med maksimal virkning (PDF). Jernbanen (дан.) (2): 52—53. Архів оригіналу (PDF) за 19 липня 2011. [Архівовано 2011-07-19 у Wayback Machine.]
- ↑ Treni driverless (італ.). Rome Metro. Архів оригіналу за 4 серпня 2008. Процитовано 14 листопада 2009. [Архівовано 2008-08-04 у Wayback Machine.]
- ↑ Sanying Line turnkey contract awarded. Railway Gazette International. 21 червня 2016. Архів оригіналу за 25 листопада 2017. Процитовано 30 червня 2019. [Архівовано 2017-11-25 у Wayback Machine.]
- ↑ New Taipei showcases updated safety features of new Sanying Line trains. Focus Taiwan. CNA. Процитовано 30 серпня 2023.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Hitachi Rail Italy Driverless Metro
