AIM-7 Sparrow

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
AIM-7 Sparrow
AIM-7 Sparrow причіплені до F-14 Tomcat
AIM-7 Sparrow причіплені до F-14 Tomcat
Типракета повітря-повітря
ПоходженняСША США
Історія використання
На озброєнні1958 - т. ч.
ОператориГреція Греція
Канада Канада
Італія Італія
Японія Японія
Йорданія Йорданія
Іспанія Іспанія
Сінгапур Сінгапур
Тайвань Тайвань
Ізраїль Ізраїль
Велика Британія Велика Британія
Південна Корея Південна Корея
Туреччина Туреччина
Саудівська Аравія Саудівська Аравія
Кувейт Кувейт
Малайзія Малайзія
Ірак Ірак
Іран Іран
Єгипет Єгипет
США США
Канада Канада
Австралія Австралія
Україна Україна
ВійниВійна у В'єтнамі
Війна Судного дня
Війна в Перській затоці
Ліванська війна та низка інших конфліктів
Історія виробництва
РозробникRaytheon
Вартість одиниці$125 000
Виготовлена
кількість		70 000
Характеристики
AIM-7 Sparrow у Вікісховищі

AIM-7 Sparrow («Спе́рроу»)[a] — американська керована ракета класу «повітря-повітря» середньої дальності з напівактивною радіолокаційною головкою самонаведення. Надійшла на озброєння ВМС США у 1956 році. Багаторазово модернізувалася і дотеперішнього часу використовується ВПС багатьох країн світу, поступово замінюючись більш досконалою ракетою AIM-120 AMRAAM. Існує зенітний варіант ракети корабельного базування RIM-7 Sea Sparrow.

Історія

[ред. | ред. код]

AAM-N-2 Sparrow I (AIM-7A)

[ред. | ред. код]

Розробка ракети AIM-7 «Sparrow» почалася ще в 1947 році, коли ВМФ США уклав контракт з фірмою Sperry на розробку системи наведення типу «осідланий промінь» для звичайних 127-міліметрових НАР HVAR (англ. High Velocity Aerial Rocket — швидкісна авіаційна (некерована) ракета). Спочатку проект позначався як KAS-1, але в 1948 позначення змінили на AAM-N-2.

Незабаром конструктори виявили, що 127-міліметрова ракета має недостатній діаметр для розміщення необхідної апаратури. Спеціально для вирішення цієї проблеми було розроблено більшу 203-міліметрову ракету, яка пройшла випробування ще в 1948 році. Проте відпрацювання системи управління йшло надто повільно, і перше успішне перехоплення повітряної цілі новою ракетою було здійснено лише у грудні 1952 року.

Ракета AAM-N-2 (відома як " Sparrow I ") була прийнята на озброєння перехоплювачів McDonnell F-3 Demon ВМФ США в 1956 році. Вона оснащувалась двигуном компанії Aerojet і несла 20-кілограмову фугасну бойову частину. Наведення здійснювалося методом «осідланий промінь» — літак-носій утримував ціль у вузькому промені радара своєї бортової РЛС, і ракета рухалася до цілі, автоматично утримуючи себе у межах траси променя. Подальші випробування системи виявили безліч недоліків, пов'язаних з принциповими обмеженнями системи управління: неможливість застосування на малих висотах через відображення променя РЛС наведення від поверхні, швидке зниження точності зі зростанням дистанції до цілі через розширення променя. Близько 2000 ракет Sparrow I було виготовлено, але в експлуатації вони знаходилися дуже недовго і на початку 1960-х після появи AIM-9 Sidewinder всі «осідлані промені» були зняті з озброєння.

AAM-N-3 Sparrow II (AIM-7B)

[ред. | ред. код]

Недостатні можливості першої модифікації ракети змусили американський флот шукати альтернативні методи наведення. На початку 1950-х, ще до прийняття ракети на озброєння, компанія Raytheon запропонувала оснастити її активною голівкою радіолокаційного наведення (АГРН), що реалізує принцип " вистрілив-і-забув ". Ракеті надали індекс AAM-N-3 і позначення «Sparrow II». Експериментальне відпрацювання розпочалося у 1951—1952 роках, але до 1955 не давало задовільних результатів. Тільки в 1956 вдалося оснастити ракету АГРН AN/APQ-64, але до цього часу флот вже не вважав проект перспективним.

Роботи, проте, тривали на замовлення ВПС Канади, які зацікавилися ракетою для озброєння своїх перехоплювачів. Ряд ракет пройшов випробування в період з 1957 по 1958 роки, але швидко стало ясно, що обмежені розміри антени РЛС ракети при рівні технологій того часу не дозволяють досягти прийнятної ефективності роботи активного самонаведення. У вересні 1958 року програму розробки цього варіанта ракети остаточно закрили.

AAM-N-6 Sparrow III (AIM-7С/AIM-7D/AIM-7E)

[ред. | ред. код]

У 1955 році компанія Raytheon розпочала роботу над версією ракети «Sparrow», яка використовує напівактивне радіолокаційне наведення з опроміненням цілі радаром літака-носія. Після того, як у 1956 році виробництво Sparrow I було завершено, компанія отримала всі виробничі та технічні потужності проекту і стала основним виробником всієї лінійки ракет Sparrow.

У 1958 році ракета з напівактивною ГСН була представлена на випробування у ВМФ. Вона оснащувалась твердопаливним двигуном компанії Aerojet, але на відміну від більш ранніх моделей несла 30-кілограмову стрижневу БЧ Mk 38. Радіус дії ракети становив близько 11 км. Ракета успішно пройшла випробування і в 1958 надійшла на озброєння, швидко замінивши попередню модифікацію «Sparrow I».

AAM-N-9 Sparrow X

[ред. | ред. код]

Варіант ракети із ядерною бойовою частиною W-42. Проект опрацьовувався у 1958 році, але не набув розвитку.

Бойове застосування

[ред. | ред. код]

Ракети AIM-7E вперше були використані у В'єтнамській війні. Незважаючи на оптимістичні прогнози ВМФ США, ракета виявилася незручною у застосуванні та недостатньо ефективною. Через недосконалість системи розпізнавання «свій-чужий» літаків-носіїв ракети, що змушувала льотчиків зближуватися з противником для візуального розпізнання цілі, використовувати велику дальність ракети майже ніколи не вдавалося: у режимі ближнього бою ракета поступалася AIM-9 Sidewinder.

Відчутним недоліком напівактивного наведення була необхідність для літака-носія утримувати ціль у промені бортової РЛС, щоб головка самонаведення ракети приймала відбитий сигнал. У маневровому повітряному бою це суттєво обмежувало можливості літака-носія. В результаті ймовірність ураження цілі однією ракетою AIM-7 становила на той час не більше 10 %, проте близько 55 в'єтнамських літаків було збито із застосуванням (загальним рахунком) 600 ракет AIM-7. Крім цього, цими ракетами американські винищувачі F-4 Phantom II помилково потопили два своїх патрульних катери і завдали пошкодження американському есмінцю і австралійському крейсеру.[1][2][3][4][5]

У 1973 році над Каліфорнією новітній американський перехоплювач четвертого покоління F-14A Tomcat за допомогою ракети AIM-7E збив самого себе. Під час запуску ракета розірвала паливні баки літака, і він звалився.[6]

У жовтні 1973 року під час війни Судного дня ізраїльські винищувачі F-4 Phantom II випустили 49 із 106 ракет AIM-7 які були в Ізраїлю.[7]

Окремо варто вказати застосування ракет AIM-7 ізраїльськими «Фантомами» проти літаків МіГ-25, що пілотуються радянськими пілотами (включаючи вищезгадану війну Судного дня). З 1971 по 1973 рік було здійснено щонайменше 9 пусків ракет «Сперроу» по радянським літакам, жодна ракета не потрапила в ціль[8], до того ж одна з ракет впала, не розірвавшись, на підконтрольну єгиптянам територію і була передана радянським військам як трофей[9] ;

У ході Ліванської війни у червні 1982 року цими ракетами ізраїльтяни збили 10 сирійських літаків МіГ-21 та МіГ-23[10].

5 червня 1984 року саудівські F-15 за допомогою ракет AIM-7 збили іранський винищувач F-4E[11].

Після в'єтнамської війни ракету спробували модернізувати — у розпорядженні США не було інших далекобійних ракет, пристосованих до встановлення на будь-який винищувач (AIM-54 Phoenix була дуже потужною і могла базуватися лише на спеціально оснащених літаках). Проте основний недолік — необхідність опромінення цілі радаром — виправити не вдавалося. Під час Війни в Перській затоці ракети AIM-7M продемонстрували дещо кращі результати, досягнувши ймовірності влучення близько 40 %. 24 або 25 іракських літаків було збито ціною запуску 71 ракети. Жертвами «Сперроу» стали 6 «Міражів» F1, 6 МіГ-23, 4 МіГ-29, 1 Іл-76, 1 Су-7, 2 Су-22, 2 вертольоти (Мі-24 і, ймовірно, Мі-8), а також ще 1 Су-22 після завершення бойових дій. Також заявляється збиття 2 МіГ-25 (за даними американського історика Стіва Девіса)[12]. Варто зауважити, що самі американські пілоти розповідали, що за допомогою AIM-7 змогли збити лише 1 МіГ-25, а другий «МіГ» був збитий лише сьомою випущеною ракетою, яка була типу AIM-9M[13]. Також був бій (30 січня) знову з МіГ-25, в якому F-15 випустили не менше 8 ракет AIM-7 по «двадцять п'ятих», при цьому жодна з восьми ракет у МіГ-25 не потрапила[14].

У січні 1999 американські F-15 випустили в числі інших одну AIM-7 по іракським МіГ-25, всі ракети, включаючи «Сперроу», в ціль не потрапили[15].

У 2000-х, у зв'язку з появою більш досконалої ракети AIM-120 AMRAAM, Sparrow була знята з озброєння, але залишається в резерві. Крім того, варіант ракети корабельного базування — RIM-7 Sea Sparrow залишається на озброєнні флоту, як і її покращена версія RIM-162 ESSM.

Тактико-технічні характеристики AIM-7M

[ред. | ред. код]
  • Стартова вага: 231,2 кг
  • Маса бойової частини: 39 кг
  • Дальність пуску у передню півсферу: 70 км
  • Довжина: 3,66 м
  • Діаметр: 0,203 м
  • Розмах крил: 0,81 м
  • Час роботи двигуна AIM-7E: 2,8 сек.[16]
  • Швидкість 4 Маха

Модифікації

[ред. | ред. код]
  • AIM-7A — перша ракета в сімействі «Sparrow», з наведенням за методом «осідланий промінь». Обмежено вироблялася в 1956—1958 роках, всього виготовлено близько 2000 ракет, 1958 року знято з озброєння.
  • AIM-7B — модифікація ракети з активною радіолокаційною головкою самонаведення. Розроблялася в 1950-х, спочатку на замовлення флоту США, потім на замовлення ВПС Канади. Через технічні проблеми розробка не була доведена до кінця.
  • AIM-7C — перша версія ракети з напівактивним радіолокаційним наведенням. Використовувала двигун компанії Aerojet та стрижневу БЧ Mk 38 масою 30 кг. Прийнята на озброєння у 1958 році, змінивши «Sparrow I».
  • AIM-7D (AIM-101) — усвідомлюючи, що базова конструкція «Sparrow I», що стала базовою, вже застаріла, в 1959 році інженери Raytheon запустили у виробництво нову версію ракети AAM-N-6a, оснащену двигуном Thiokol Mk 6 mod 3 на рідкому паливі. За рахунок більш високих «енергетичних» характеристик рідинного ракетного двигуна вдалося майже втричі збільшити бойовий радіус, який вперше в історії авіаційних ракет класу «повітря-повітря» досяг 32 км. Швидкість ракети також суттєво зросла майже до 4 М, що дозволяло ефективно перехоплювати надзвукові повітряні цілі. Близько 7500 ракет виготовлено.
  • AIM-7E — покращена версія AIM-7D. На цій ракеті знову повернулися до твердопаливного двигуна на паливі, що повільно горить, що дозволило збільшити радіус дії до 35 км (при лобовій атаці, при атаці в задню півсферу — близько 5,5 км). Запущена у виробництво 1963 року, замінивши старі моделі в арсеналі флоту. Близько 25 000 ракет було виготовлено.
    • Радянська Р-25 — неліцензійна копія, що розроблялася з 1967 року. 13 листопада 1967 року вийшла Постанова Ради Міністрів СРСР № 1046-38 про початок робіт над ракетою Р-25, що була копією AIM-7E. Ракета призначалася для озброєння нового багатоцільового винищувача МіГ-23. Головною установою з розробки ракети було визначено ОКБ «Вимпел», головним конструктором Р-25 був призначений А. Л. Ляпін, головка самонаведення для ракети розроблялася в МКБ «Кулон» під керівництвом Н. А. Вікторова. Бойова частина ракети —стрижнева. Прихильникам розробки іншої радянської ракети Р-23 вдалося обґрунтувати безперспективність продовження робіт над ГСН, що реалізує метод конічного сканування (як це зроблено в AIM-7E), на користь перспективнішої моноімпульсної радіолокаційної ГСН РГС-23 для УРВВ Р-23. В результаті паралельна розробка ракети Р-25 завершилася виготовленням декількох дослідних зразків і була припинена на початку льотних випробувань через відставання за термінами та тактико-технічними характеристиками від Р-23.
  • AIM-7F — версія, розроблена за результатами застосування Sparrow у В'єтнамській війні. Використовувала новий дворежимний двигун твердопаливний Aerojet Mk 65 (радіус дії при цьому зріс до 70 км) і повністю нову твердотільну електроніку (мікросхеми) замість електронних вакуумних ламп. Нова система управління AN/DSQ-35 була адаптована для застосування з літаками, оснащеними сучасними (для того часу) радарами. Масу бойової частини було збільшено до 39 кг. У виробництві ракета перебувала з 1975 по 1981 рік.
  • AIM-7G — версія ракети, що розроблялася в 1970-х роках, з новою системою наведення для винищувачів F-111D. Не набула розвитку.
  • AIM-7M — найбільш досконалий варіант ракети з моноімпульсної радіолокаційної ГСН, що поліпшила можливості ракети по ураженню цілей, на низьких висотах, і протидії радіопридушенню. Система управління включала цифровий комп'ютер із можливістю перепрограмування. Ракета отримала нову уламково-фугасну бойову частину WDU-27/B масою 39 кг.
  • AIM-7P — модифікація, що виробляється з 1987 року..Бортовий комп'ютер ракети модифікований для взаємодії з бортовими системами літака в польоті. Ракета оснащена каналом зв'язку з носієм і може приймати зміни курсу з літака-носія, що підвищує ефективність системи.
  • AIM-7R — модифікація, що розроблялася з 1992 року. Мала нову дворежимну радіолокаційну/інфрачервону головку самонаведення, що дозволяє застосовувати ракету за умов інтенсивної постановки противником перешкод. Поява більш досконалої AIM-120 AMRAAM призвела до відмови від проекту 1997 року.
  • RIM-7 Sea Sparrow — морський варіант ракети, що запускається з установки на кораблі.

Оператори

[ред. | ред. код]

Україна

[ред. | ред. код]
Див. також: FrankenSAM

31 травня 2023 року США оголосили про передачу Україні ракет AIM-7 Sparrow. Ці ракети несумісні з українськими винищувачами радянського зразка, але припускається, що вони можуть бути інтегровані до ЗРК типу Skyguard-Aspide або «Бук»[17], про потенційні можливості використання якими RIM-7 було відомо до цього[18]. Раніше, в січні 2023 повідомлялось про майбутню передачу RIM-7 Sea Sparrow Україні[19].

10 червня 2023 року прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо оголосив про намір передати Україні 288 ракет AIM-7 Sparrow[20].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Переклад з англ. sparrow — горобець
    Абревіатура в чинній системі позначень авіації та ракет містить такі індекси:
  1. ↑ «Призрак» холодной войны (Истребитель F-4 Phantom II). Александр Чечин, Николай Околелов. Харьков. Авиация и время. 2011, № 3
  2. ↑ Флоты в локальных конфликтах второй половины XX века (2001). Доценко В. стр. 512
  3. ↑ Warship International, Том 22. International Naval Research Organization, 1985. стр. 424
  4. ↑ Frame, Tom (1992). Pacific Partners: a history of Australian-American naval relations. Rydalmere, NSW: Hodder & Stoughton. стр. 124
  5. ↑ Grey, Jeffrey (1998). Up Top: the Royal Australian Navy and Southeast Asian conflicts, 1955—1972. The Official History of Australia's Involvement in Southeast Asian Conflicts 1948—1975. St. Leonards, NSW: Allen & Unwin. стр. 180
  6. ↑ Grumman F-14 Tomcat in USN Service (англ.). Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 21 вересня 2014.
  7. ↑ The Yom Kippur War and the Shaping of the United States Air Force. Joseph S. Doyle. School of Advanced Air and Space Studies Air Univercity. June 2016. P.41 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 квітня 2018. Процитовано 19 лютого 2019.
  8. ↑ Перфораторы работе (Израильские F-4 в боях 1969-73 гг.). А. Чечин, Н. Околелов. АиВ 2011 № 4, стр.35-37
  9. ↑ Саад эль-Шазли - Форсирование Суэцкого канала. Глава 4. Политический дневник. Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 15 січня 2021.
  10. ↑ Shlomo Aloni. Israeli F-15 Eagle Units in Combat, стр. 87
  11. ↑ Уничтожение самолета F-4E 05.06.1984. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.
  12. ↑ Steve Davies. F-15C Eagle Units in Combat, стр. 88
  13. ↑ F-15C Eagle vs MiG-23/25: Iraq 1991. Doug Dildy, Tom Cooper, Bloomsbury Publishing, 2016. P. 54—56
  14. ↑ Has Anyone Ever Shot Down an F-15 in Air Combat? Part two. Tom Cooper. War is Boring. January 1, 2018 [Архівовано 2020-12-02 у Wayback Machine.] 30 jan 1991
  15. ↑ U.S. Fires Missiles at Iraqi Jets in 'No-Fly' Zone. Dana Priest. The Washington Post. January 6, 1999. Архів оригіналу за 31 серпня 2020. Процитовано 17 січня 2021.
  16. ↑ AIM-7M SPARROW III. Архів оригіналу за 8 листопада 2011. Процитовано 21 листопада 2011.
  17. ↑ Козацький, Саня (1 червня 2023). AIM-7 Sparrow: як ці ракети посилять протиповітряну оборону України. Militarnyi.
  18. ↑ США відправляють в Україну ракети AIM-7. Мілітарний (укр.). Процитовано 31 травня 2023.
  19. ↑ Україна отримає від США зенітні ракети Sea Sparrow - Politico. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 16 січня 2023. Процитовано 1 червня 2023.
  20. ↑ Канада передасть Україні ракети АІМ-7 Sparrow і артилерійські снаряди. Мілітарний. 10 червня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=AIM-7_Sparrow&oldid=41372631