Ясинівка (селище)
селище Ясинівка | |
---|---|
Ясинівка з боку Макіївки | |
Країна | Україна |
Область | Донецька область |
Район | Донецький район |
Тер. громада | Макіївська міська громада |
Код КАТОТТГ | UA14080070180010162 |
Основні дані | |
Засновано | 1690 |
Перша згадка | 1690 |
Статус | із 2024 року |
Населення | ▼ 3622 (01.01.2017)[1] |
Поштовий індекс | 86181 |
Телефонний код | 380 6232 |
Географічні координати | 48°8′5″ пн. ш. 37°56′57″ сх. д. / 48.13472° пн. ш. 37.94917° сх. д. |
Висота над рівнем моря | 174 м |
Водойма | канал Сіверський Донець — Донбас
|
Відстань | |
Найближча залізнична станція: | Ясинувата |
До станції: | 4 км |
До райцентру: | |
- залізницею: | 8 км |
- автошляхами: | 9,1 км |
До обл. центру: | |
- фізична: | 19 км |
- залізницею: | 12 км |
- автошляхами: | 16,4 км |
Селищна влада | |
Адреса | 86181, Донецька обл., Макіївська міськрада, смт Ясинівка, вул. Совєтська[джерело?], 60 |
Голова селищної ради | Свинар Ігор Миколайович |
Карта | |
Ясинівка у Вікісховищі |
Ясині́вка — селище Макіївської міської громади Донецького району Донецької області, Україна. Розташоване за 4 км від залізничної станції Ясинувата.
Датою заснування Ясинівки вважається дата першої письмової згадки про неї у 1690 році як зимівника запорозьких козаків. Перше повідомлення про селище Ясенівка записав Феодосій Макар'ївський у «Матеріалахъ для историко-статистического описанія Екатеринославской губерніи»[2]
«При урочище Ясиноватка зимовником и хутором в 1690 г. сидело несколько запорожцев, занимающихся пчеловодством, скотоводством и рыболовством».
У цьому урочищі завдовжки 3 км та завширшки 2 км були 4 займанки: Терець, Холодняк, Зайцеве й Товкмачеве. В останній, за народним переказом, у битві з татарами погинуло багато запорозьких козаків. За переказами, поранені з Товкмачевої сотні обмили водою з холодного джерела свої кровотечні рани й вони стали заживати. Відтоді джерело називається ім'ям сподвижника Івана Сірка Товкмачевою криницею, а займанка — Товкмачевим.
У XVIII столітті Ясинівка під назвою села Ясенувате входила до складу Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового.
Видобуток кам'яного вугілля довкола селища був започаткований у 60-х роках XIX ст. До 1917 року село входило до Олександро-Невської волості Маріупольського повіту Катеринославської губернії.
17 січня 1920 року увійшло до Юзівського району, новоствореної Донецької губернії, пізніше до Авдіївського району. У серпні 1930 року, після ліквідації Авдіївського району села Ясинівка та Землянки були включені до території міста Дмитріївськ, який у 1931 році був перейменований у місто Макіївка.
З села Ясенівки та висілка Землянки за радянської влади постало місто Макіївка. При в'їзді у висілок Землянки з боку міста Ясинувата у 1977 році встановлено пам'ятний знак. На кам'яній брилі мармурова плита з написом: «Тут наприкінці XVII ст. було перше поселення вихідців із Запорізької Січі. В 1777 р. створено висілок Землянки, що став основою міста Макіївки». Цей знак було встановлено до 200-річчя з заснування міста Макіївка, пізніше офіційною датою заснування міста став вважатись 1690 — рік першої письмової згадки Ясинівки, першого поселення на її території.
У Другій світовій війні брали участь 360 жителів селища, 160 з яких загинуло, а 192 особи за бойові заслуги нагороджені орденами і медалями СРСР.[3]
За декілька кілометрів від села в середині XX ст. побудовано Ясинівський коксохімічний завод.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
Мова | Кількість | Відсоток |
---|---|---|
українська | 2613 | 62.80% |
російська | 1541 | 37.03% |
білоруська | 6 | 0.14% |
інші/не вказали | 1 | 0.03% |
Усього | 4161 | 100% |
За даними перепису 2001 року населення селища становило 4161 особу, із них 62,8 % зазначили рідною мову українську, 37,03 % — російську та 0,14 % — білоруську мову[5].
У селі розташована Макіївська загальноосвітня школа I—II ступенів № 46, клуб на 200 місць, бібліотека, амбулаторія загальної практики — сімейної медицини[6].
Поруч із селом у місцевості Горки знаходиться Макіївська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 5 для розумово відсталих дітей.
Серед пам'яток села стара козацька церква, збудована у вигляді фортеці. За спогадами старожилів,[2] перша дерев'яна церква була привезена в Ясинівку з Царево-Борисова (нині село Оскіл Харківської області) волами Бахмутським шляхом. На її місці в першому десятилітті XIX ст. було побудовано нову кам'яну Миколаївську церкву, яка мала 18-тиметрову дзвіницю. Загальна висота церкви — 40 метрів. Долішню її частину змуровано з природного каменю, решта 18 метрів була дерев'яна. У церкві було шість дзвонів, стіни і стелю всередині церкви було розмальовано у біло-блакитних барвах. Церква була частково зруйнована у 1930-х роках. У 50-ті роки вона була відремонтована й у ній з тих часів знову проводяться богослужіння. Проте зараз її розміри значно менші, ніж до зруйнування.
У 1956 році споруджено пам'ятник на братській могилі воїнів, які загинули при визволенні селища від фашистів.[3]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ а б Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк. 1994. Архів оригіналу за 7 жовтня 2007. Процитовано 6 червня 2007.
- ↑ а б История городов и сел Украинской ССР: Донецкая область. — Ин.-т истории АН УССР-К.: Глав.ред. Украинской Сов. Энциклопедии. С. 511
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 лютого 2016. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 липня 2012. Процитовано 3 травня 2012.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с.
Це незавершена стаття з географії Донецької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |