Перейти до вмісту

Шувалов Віктор Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Віктор Шувалов
У Кремлі на зустрічі з Путіним
Особові дані
Повне ім'я Віктор Григорович Шувалов
Народження 15 грудня 1923(1923-12-15)
Наборні Сиреси,
Козловський район,
Мордовська АРСР, СРСР
Смерть 19.4.2021 (COVID-19)
Москва
Зріст 183 см
Вага 86 кг
Позиція центральний нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1947–1949
1949–1953
1953–1957
1957–1958
 
1950–1952
«Дзержинець»
ВПС (Москва)
ЦСК МО (Москва)
СКА МВО (Калінін)
Футбол
ВПС (Москва)
? (16)
? (130)
? (54 )
? (?)
 
75 (25)
Національна збірна**
Роки Збірна Ігри (голи)
1954–1957 СРСР 51 (40)
Нагороди і звання
Орден «Знак Пошани»  — 1957
Орден Дружби
Орден Дружби
Заслужений майстер спорту СРСР
Заслужений майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.
Інформацію поновлено 3 лютого 2013.

** Інформацію про ігри та голи за національну збірну
поновлено 3 лютого 2013.

Віктор Григорович Шувалов (рос. Виктор Григорьевич Шувалов; 15 грудня 1923, Наборні Сиреси, Козловський район, Мордовська АРСР, СРСР19 квітня 2021, Москва, Росія) — радянський хокеїст і футболіст. Грав у нападі.

Олімпійський чемпіон. Найкращий центральний нападник радянського хокею першої половини 50-х років двадцятого століття. Член клубу Всеволода Боброва (22-е місце, 315 голів).[1]

У 1990-х втратив золоту медаль, отриману за перемогу на Зимовій Олімпіаді 1956 року. Пізніше медаль було знайдено у США та викуплено. Шувалов отримав її знову з рук президента Росії Володимира Путіна під час його зустрічі зі збірною Росії, яка виграла чемпіонат світу 2014 року[2].

Помер на 98-му році життя 19 квітня 2021 року в Москві від ускладнень, спричинених COVID-19[3]. Похований на Богородському цвинтарі[4]. Помер останнім із усіх радянських чемпіонів зимових Олімпійських ігор 1956 року (у всіх видах спорту).

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Виступав за челябінський «Дзержинець» (1947-1949) московські команди ВПС (1949-1953), ЦСК МО (1953-1957), та СКА МВО Калінін (1957-1958). Більшість часу, у складі столичних армійських клубів, грав у одній ланці з Євгеном Бабичем та Всеволодом Бобровим. Це тріо у чемпіонатах 1950/51 та 1951/52 забивало у ворота суперників по 83 голи. У сезоні 1952/53 Віктор Шувалов став найкращим снейпером ліги (44 закинуті шайби).

П'ять разів здобував перемоги у чемпіонатах СРСР, двічі отримував срібні медалі. Всього у чемпіонатах СРСР провів 150 матчів (222 голи). Має вражаючу середню результативність — 1,48 гола за матч. За цим показником посідає друге місце в історії чемпіонатів СРСР та Росії. Попереду Всеволод Бобров (1,95 гола за матч), третій у цьому списку — Олексій Гуришев (1,26).

Володар кубка СРСР 1952, 1954-1956, фіналіст першого розіграшу (1951). У кубкових матчах закинув 21 шайбу.

7 січня 1950, поблизу Свердловська, у авіакатастрофі загинуло 11 гравців команди ВПС. Шувалову пощастило, на чергові матчі чемпіонату не полетів, за вказівкою Василя Сталіна залишився у Москві. Згодом він так розповідав про ті події:

На початку січня 1950, після великої перемоги в Москві, по-моєму, над ленінградським "Динамо", в роздягальню, як завжди, зайшов Василь Сталін, привітав з перемогою та дав вказівки на наступні матчі у Челябінську і Свердловську. Зокрема, він наказав не брати мене в Челябінськ, оскільки вважав, і не без підстав, що вболівальники "Дзержинця" навряд чи спокійно відреагують на мою появу у формі ВПС. Я попросив Василя Йосиповича відпустити мене в Челябінськ для зустрічі з батьками. Але він відмовив. Вранці наступного дня команда вилітала на Урал з аеродрому, що розташовувався поруч з нинішнім стадіоном ЦСКА. Я приїхав провести хлопців, привіз посилку для родичів. Через хуртовину виліт затримався, але через кілька годин літак таки піднявся в повітря, а я з адміністратором команди Кольчугіним поїхав у федерацію хокею оформляти документи на перехід Боброва з ЦБЧА у ВПС.[5]

З 1950 по 1952 рік грав за футбольну команду ВПС. У першому сезоні став найкращим бомбардиром клубу — 16 забитих голів. Цього ж року був обраний, під третім номером, до «Списку 33-х найкращих футболістів СРСР». Всього за три сезони провів 75 матчів та 25 разів вражав ворота суперників.

Виступи у збірній

[ред. | ред. код]

У складі національної збірної здобув золоту нагороду на Олімпійських іграх 1956 у Кортіна-д'Ампеццо.

Чемпіон світу 1954, 1956; другий призер 1955. У вирішальному матчі з канадцями, на першому для радянської команди турнірі, відзначився двома закинутими шайбами. На чемпіонатах Європи — три золоті нагороди (1954-1956). На чемпіонатах світу та Олімпійських іграх провів 22 матчі (18 закинутих шайб), а всього у складі збірної СРСР — 51 матч (40 голів).

Статистика виступів на Олімпійських іграх та чемпіонатах світу
Команда Рік Турнір Ігри Голи
СРСР 1954 ЧС 7 7
1955 ЧС 8 6
1956 ОІ, ЧС 7 5
Всього на ОІ та ЧС 22 18

Тренерська діяльність

[ред. | ред. код]

З 1957 по 1964 рік очолював СКА МВО (Калінін). У першому сезоні був граючим тренером команди. У 1968-1970 роках працював помічником головного тренера московського «Спартак» Миколи Карпова.

Нагороди та досягнення

[ред. | ред. код]

Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1957) та Дружби (1996). Заслужений майстер спорту СРСР (1954).

Нагороди Команда Кіл. Роки
Олімпійські ігри
Золото СРСР 1 1956
Чемпіонат світу
Золото СРСР 2 1954, 1956
Срібло СРСР 1 1955
Чемпіонат Європи
Золото СРСР 3 1954, 1955, 1956
Чемпіонат СРСР
Золото ВПС (Москва) 3 1951, 1952, 1953
Золото ЦСКА (Москва) 2 1955, 1956
Срібло ЦСКА (Москва) 2 1954, 1957
Кубок СРСР
Володар ВПС (Москва) 1 1952
Володар ЦСКА (Москва) 3 1954, 1955, 1956
Фіналіст ВПС (Москва) 1 1951
Особисті досягнення
Найкращий снайпер чемпіонату СРСР 1 1953 (44 голи)
Символічна збірна СРСР 5 1950, 1951, 1952, 1953, 1954

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Клуб Всеволода Боброва
  2. Тишина над Лужниками
  3. IIHF - Soviet trailblazer Shuvalov dies. IIHF International Ice Hockey Federation (англ.). Процитовано 25 квітня 2021.
  4. Московские могилы. Шувалов В.Г. www.moscow-tombs.ru. Процитовано 15 травня 2021.
  5. Біографія на сайті Championat.com[недоступне посилання]

Джерела

[ред. | ред. код]