Церква Санта-Софія (Беневенто)
| Церква Санта-Софія | |
|---|---|
| італ. Santa Sofia | |
 | |
| 41°08′ пн. ш. 14°47′ сх. д. / 41.133° пн. ш. 14.783° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування | Італія, Беневенто |
| Засновник | Арехіз II |
| Перша згадка | 760 |
| Початок будівництва | 8 століття |
| Кінець будівництва | 760 |
| Зруйновано | 1688, 1702 |
| Відбудовано | 1957 |
| Стиль | лангобардська архітектура |
| Належність | католицтво |
| Єпархія | Roman Catholic Archdiocese of Beneventod |
| Реліквії | реліквії Святого Меркурія |
| Епонім | Премудрість Божа[d] |
 Світова спадщина  | |
| Longobards in Italy. Places of Power (568–774 A.D.) | |
| Тип | Культурний |
| Критерії | ii, iii, vi |
| Ідентифікатор | 1318 |
| Регіон ЮНЕСКО | Європа і Північна Америка |
| Зареєстровано: | 2011 (35 сесія) |
  Церква Санта-Софія (Беневенто) (Італія) | |
 | |
 Церква Санта-Софія у Вікісховищі | |
Церква Санта-Софія у Беневенто, південна Італія, є одним зі збережених прикладів лангобардської архітектури.
У 2011 році вона увійшла до Світової спадщини ЮНЕСКО як частина групи з семи споруд під спільною назвою «Лангобарди в Італії: місця зосередження влади»
Церква була заснована лангобардським князем Арехізом II бл. 760 року, що засвідчується численними привілеями, підписаними ним, деякі з яких зберігаються в музеї Самнію неподалік церкви. Будівля наслідувала Палатинську каплицю короля Лангобардів Лютпранда у Павії і після поразки Дезидерія від короля франків Карла I Великого та падіння Лангобардського королівства у північній Італії (774 р.), стала національною церквою Лангобардів, які знайшли притулок у Герцогстві Беневентському. Церква була частиною великої програми Арехіза щодо підтримки його претензій на найвищу владу Лангобардів, після його невдалої спроби отримати титул короля і після перейменування герцогства у князівство.[1]
Арехіз присвятив церкву святій Софії, як і базиліка Агія Софія у Константинополі; він також приєднав бенедиктинський жіночий монастир, який залежав від абатства Монтекассіно та головувала в якому його сестра Гаріперга. У церкву також помістили реліквії Святого Меркурія, покинуті у 633 році поблизу Квінтодечімо східним римським імператором Константом II.[2]
Церква була сильно пошкоджена землетрусами 1688 та 1702 років, які пошкодили оригінальний купол та пізніші середньовічні прибудови. Кардинал Орсіні, майбутній папа Бенедикт XIII, замовив перебудову церкви у барочному стилі. Роботи, розпочаті 1705 року, перетворили поземний план церкви з зіркоподібного у круговий, також було додано дві бокові каплиці та змінено вигляд апсиди, фасаду та колон. Крім того, було практично знищено фрески інтер'єру — сьогодні існують лише декілька фрагментів, що зображують «Розповіді про Христа та Марію».[3]
_affresco_fine_VIII_inizio_IX_secolo.jpg)
У 1957 році було відновлено переважну більшість початкового вигляду на основі історичних документів, за винятком барочного фасаду.
В центральному плані церква має діаметр 23,5 метрів та наслідує базиліку Агія Софія у Константинополі. По центру розташовані 6 античних колон, можливо взятих з стародавнього міського храму Ісіди. колони розташовані в кутах шестикутника та поєднані арками, які підтримують купол. Внутрішній шестикутник оточений десятикутником, в кутах якого стоять вісім вапнякових колон та дві колони по боках від входу. Частина з трьома апсидами є круглою, але центральна та передня частини формують частину зірки, перервану порталом, з чотирма нішами по кутах зірки.
Зовні церкви, у фасад 18-го сторіччя включений романський портал, чий люнет має барельєф 13-го сторіччя[2]. Останній колись був частиною prothyrum, пізніше знищеного, і зображує «Христа на троні між Дівою Марією, Св. Меркурієм та абатом Грегорі». По обох боках від порталу розташовані колони, які підтримують іншу арку.
Стилістично відслідковується декілька впливів: видовжена основна частина церкви запозичена з церкви Санта-Марія-ін-Петріка в Павії, а розподіл об'ємів вказує на вплив візантійської архітектури.[4]
Крім деяких сучасних статуй, художні твори всередині церкви включають фрагменти фресок кінця 8 — початку 9-го сторіччя, що збереглися лише в двох бокових апсидах: «Благовіщення Захарія», «Німота Захарія», «Благовіщення Пресвятої Богородиці» та «Зустріч Марії та Єлизавети». Фрески були виконані митцями, яких пов'язують зі школою мініатюри в Беневенто.[2]
Дзвіниця була збудована абатом Грегорі II за правління Пандульфа ІІІ Салернського, про що сказано в написі лангобардським шрифтом, і захищала гробницю Арехіза II. Дзвіниця впала при землетрусі 1688 року та була відбудована 1703 року на іншому місці.
Церква має клуатр 12-го сторіччя, частково збудований з фрагментів старіших будівель. Через клуатр можна пройти до музею Самнію, з секціями давньоримських та середньовічних руїн. До них належать один з двох обелісків, які колись прикрашали храм Ісіди. Інший можна побачити у місті, на центральній площі Папініано (італ. Piazza Papiniano).
