Філіпп Ерланже
.svg){kind=small}
Філіпп Ерланже (фр. Philippe Erlanger; 11 липня 1903, Париж — 27 листопада 1987, Канни) — французький державний діяч, письменник, історик і мистецтвознавець. У 1939 році виступив ініціатором й одним з організаторів дебютного Каннського кінофестивалю, який був запланований на вересень того ж року. Однак у зв'язку з Другою світовою війною, що почалася, його проведення було зірвано і 1-й Каннський кінофестиваль пройшов у 1946 році вже після закінчення війни.
Філіпп Ерланже народився 11 липня 1903 року у Парижі у сім'ї композитора Каміля Ерланже (1863—1919) й Ірен Іллель-Маноаш (1878—1920)[6]. Навчався у Парижі, здобув ступінь бакалавра у Вільній школі політичних наук (фр. l'École libre des sciences politiques). Після закінчення Сорбонни здобув три дипломи з філології, правознавства та політології[7].
Обіймав низку державних посад, був генеральним інспектором Міністерства національної освіти, у 1938 році отримав призначення на посаду голови «Французької асоціації художньої діяльності» (фр. l'Association française d'action artistique), яку обіймав до 1968 року. Водночас у 1946 році його призначили керівником департаменту культурного обміну у Міністерстві закордонних справ. Прагнучи просувати французьке мистецтво за кордоном та зарубіжне мистецтво у Франції, він організував численні виставки та театральні тури у яких брали участь багато видатних французьких режисерів й артистів (Луї Жуве, Жан-Луї Барро, Жан Вілар та ін.)[7].
У 1939 році виступив ініціатором й одним з організаторів дебютного Каннського кінофестивалю, який був запланований на вересень того ж року у Каннах. Очолював комісію з відбору міста, яке мало прийняти кінофорум. Після обрання таким місцем Канн організація фестивалю була покладена на Національну асоціацію драматичних мистецтв, а Ерланже, який був її директором, став виконавчим директором кінофестивалю. Однак у зв'язку з Другою світовою війною, що почалася, його проведення було зірвано і 1-й Каннський кінофестиваль пройшов у 1946 році вже після закінчення війни. Проведення фестивалю стало можливим завдяки зусиллям організаторів на чолі Філіппом Ерланже та Жоржем Юїсманом, а також за допомогою Жана Пенлеві генерального директора кінокомітету Франції, учасником Руху Опору, прихильника та друга Шарля де Голля[7]. Після закінчення фестивалю залишився у його оргкомітеті та 22 роки обіймав посаду голови Департаменту культурного обміну, який поєднував з посадами директора Національної асоціації драматичних мистецтв і генерального інспектора міністерства освіти[7].
Написав низку книг на історичну тематику, які мали успіх у публіки. Також виступив сценаристом кількох історичних фільмів: «Марія-Антуанетта — королева Франції» (1956, режисер Жан Деланнуа) та «Прихід до влади Людовіка XIV» (1966, режисер Роберто Росселліні)[7][8]. Був затятим холостяком і не залишив після себе потомства. Помер 27 листопада 1987 року у Каннах[7].
- Червоний лебідь (фр. Le Cygne rouge) (1929)
- Непереможний (фр. L'Invincible) (1930)
- Маргарита Анжуйська, королева Англії (фр. Marguerite d'Anjou, reine d'Angleterre) (1931)
- Юність Генріха III (фр. La Jeunesse d'Henri III) (1933)
- Кінець Борджіа (фр. La Fin des Borgia) (1934)
- Генріх ІІІ (фр. Henri III)(1935)
- Регент (фр. Le Régent) (1938)
- Карл VII (фр. Charles VII et son mystère) (1945)
- Людовік XIII (фр. Louis XIII) (1946)
- Джордж Вільєрс, герцог Бекінгем (фр. George Villiers, duc de Buckingham) (1951)
- Monsieur, frère de Louis XIV, Paris, Hachette, 1953 ; Prix des Neuf 1954.
- La Peinture vénitienne, de Bellini à Véronèse, Paris, 1953
- Diane de Poitiers, déesse de la Renaissance, Paris, Gallimard, 1955
- L'étrange mort de Henri IV ou les Jeux de l'amour et de la guerre, Paris, Amiot-Dumont, 1957
- PLM a cent ans, Paris, Lang, 1958
- La Vie quotidienne sous Henri IV, Paris, Hachette, 1958, Prix Albéric-Rocheron de l'Académie française en 1960
- La Loire, du Mont Gerbier-de-Jonc à l'Océan, Paris, Éditions des Deux-Mondes, 1959
- Louis XIV, Paris, La Table ronde, 1960
- Le Massacre de la Saint-Barthélemy, Paris, Gallimard, 1960
- La Rose sanglante. Marguerite d'Anjou , Paris, Perrin, 1961
- Catherine de Médicis, 1962
- Aventuriers et Favorites, Paris, Perrin, 1963
- Jeanne d'Arc et son mystère, in La Revue de Paris, березень 1963
- Richelieu, Paris, Perrin, 1967
- Amours et Secrets de Marie Stuart, Paris, Hachette, 1967
- Clemenceau, Paris, Grasset, 1968
- Les Idées et les Mœurs au temps des rois, Paris, Flammarion, 1970
- L'Empereur insolite, Rodolphe II de Habsbourg, 1552—1612, Paris, Albin Michel, 1971
- La Monarchie française, 10 vol., Paris, Tallandier, 1971
- La Reine Margot ou la Rébellion, Paris, Le Club français du livre, 1972
- Louis XIII: le stoïcien de la monarchie, Paris, Perrin, 1972
- Cinq-Mars ou la Passion et la Fatalité (titre de couverture: Le Mignon du Roi), Paris, 1973
- Gabrielle d'Estrées, femme fatale, Paris, 1975
- La France sans étoile: souvenirs de l'avant-guerre et du temps de l'occupation, Paris, Plon, 1974
- Madame de Longueville: de la révolte au mysticisme, Paris, Perrin, 1977
- Philippe V d'Espagne: un roi baroque esclave des femmes, Paris, Perrin, 1978
- Charles Quint, Paris, Perrin, 1980
- Henri VIII: un dieu anglais aux six épouses, Paris, Perrin, 1982
- Le Dernier Âge d'or de la monarchie, 1887—1914, Paris, Perrin, 1984
- Ninon de Lenclos et ses amis, Paris, Perrin, 1985
- Isabelle la catholique, Paris, Perrin, 1987
- ↑ Fichier_des_personnes_décédées_mirror
