Фізіотоп

Фізіотоп (гр.: φυσιότόπος, φύσις – природа (нежива), τόπος – місце, локація; англ.: physiotope; нім.: physiotop) – елементарний (географічно неподільний) ареал із відносно однорідними абіотичними умовами – ґрунтово-геоморфологічними та гідрокліматичними. Фізіотоп разом із біотопом, як елементарним ареалом біоценозу, творять екотоп – елементарну геоекосистему (екосистему з чітко окресленими географічними межами) ^[1]^[2]^[3].

На суходолі фізіотопи виокремлюють першочергово на підставі елементів мезорельєфу та доповнюють характеристиками ґрунтотворних відкладів, місцевого клімату, гідрологічного режиму та ґрунту ^[2]^[3]^[4]^[5]^[6]. Через це фізіотоп також інтерпретують як просторове «накладання» морфотопу, літотопу, кліматопу, гідротопу та педотопу ^[2]^[4]. У водоймах фізіотопи виділяють з огляду на батиметричне положення, властивості субстрату дна та води ^[7]. Для картування фізіотопів на суходолі використовують цифрові моделі рельєфу та аеро- і космозображення, ґрунтові, геоморфологічні, геологічні та топокліматичні карти, а також дані геоекологічних польових досліджень, які опрацьовують у середовищі географічної інформаційної системи ^[3]^[5]^[6]. Фізіотопи дають змогу встановлювати особливості та географічні межі потенційних природних біоценозів (потенційної природної рослинності), а також визначати майбутні ймовірні просторово-часові зміни фактичних біоценозів внаслідок сукцесії та природних і антропогенних дистурбацій ^[8]^[9]. У прикладному аспекті фізіотопи застосовують для обґрунтування просторового планування та менеджменту екосистемних послуг ^[7]^[5]^[6].

Уявлення про фізіотоп сформували німецькі географи (напр., ^[1]) у рамках геоекології (ландшафтної екології), і воно подібне до ідеї біотопу у сенсі Ф. Даля (Friedrich Dahl), якою переважно користуються біологи, або до ідеї екотопу в розумінні В. Сукачова та інших біогеоценологів. На відміну, концепція фізіотопу першочергово наголошує на геопросторовому вимірі абіотичних властивостей екосистеми як елементарного географічного ареалу. У сфері біогеографії та лісівництва фізіотоп позначає елементарний ареал умов (місце-)існування/зростання (лісорослинних умов). За просторовим обсягом фізіотоп відповідає природному територіальному комплексу, як теоретичному об’єкту східноєвропейського ландшафтознавства, рангу «(під-)урочище», іноді «фація» ^[3].

Джерела

↑ ^а ^б Neef E. Der Physiotop als Zentralbegriff der komplexen physischen Geographie // Petermanns Geographische Mitteilungen. – 1968. – Bd 112. – S. 15–23.
↑ ^а ^б ^в Development and perspectives of landscape ecology / ed. by O. Bastian, U. Steinhardt. – Dordrecht: Springer, 2002. – 534 s.
↑ ^а ^б ^в ^г Круглов І. Трансдисциплінарна геоекологія: монографія. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2020. – 292 c.
↑ ^а ^б Haase G. Zur Methodik großmaßstäbiger landschaftsökologischer und naturräumlicher Erkundung // Wissenschaftliche Abhandlungen d. Geogr. Geselschaft d. DDR. – 1967. – Bd. 5. – S. 35–128.
↑ ^а ^б ^в Seijmonsbergen A.C., Cammeraat L.H., Kooijman A.M. Applications of physiotope mapping in the cuesta landscape of Luxembourg // ed. by A.M. Kooijman, L.H. Cammeraat, A.C. Seijmonsbergen. – Cham: Springer International Publishing, 2018. – P. 253–267.
↑ ^а ^б ^в Súľovský M., Falťan V., Skokanová H. et al. Spatial analysis of long-term land-use development in regard to physiotopes: case studies from the Carpathians // Physical Geography. – 2017. – Vol 38, no 5 – P. 470–488.
↑ ^а ^б Galván C., Puente A., Juanes J.A. Nested socio-ecological maps as a spatial planning instrument for estuary conservation and ecosystem-based management // Frontiers in Marine Science. – 2021. – Vol. 8.
↑ Круглов І.С., Смалійчук А.Д., Часковський О.Г. та ін. Перспективна еволюція карпатського лісового ландшафту в умовах зміни клімату та природокористування: методологія дослідження // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Географічні науки». – 2021. – № 15. – C. 51–58.
↑ Kruhlov I., Thom D., Chaskovskyy O. et al. Future forest landscapes of the Carpathians: vegetation and carbon dynamics under climate change // Regional Environmental Change. – 2018. – Vol. 18, no 5. – P. 1555–1567.

[:0-1] а ^б Neef E. Der Physiotop als Zentralbegriff der komplexen physischen Geographie // Petermanns Geographische Mitteilungen. – 1968. – Bd 112. – S. 15–23.

[:1-2] а ^б ^в Development and perspectives of landscape ecology / ed. by O. Bastian, U. Steinhardt. – Dordrecht: Springer, 2002. – 534 s.

[:3-3] а ^б ^в ^г Круглов І. Трансдисциплінарна геоекологія: монографія. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2020. – 292 c.

[:4-4] а ^б Haase G. Zur Methodik großmaßstäbiger landschaftsökologischer und naturräumlicher Erkundung // Wissenschaftliche Abhandlungen d. Geogr. Geselschaft d. DDR. – 1967. – Bd. 5. – S. 35–128.

[:5-5] а ^б ^в Seijmonsbergen A.C., Cammeraat L.H., Kooijman A.M. Applications of physiotope mapping in the cuesta landscape of Luxembourg // ed. by A.M. Kooijman, L.H. Cammeraat, A.C. Seijmonsbergen. – Cham: Springer International Publishing, 2018. – P. 253–267.

[:6-6] а ^б ^в Súľovský M., Falťan V., Skokanová H. et al. Spatial analysis of long-term land-use development in regard to physiotopes: case studies from the Carpathians // Physical Geography. – 2017. – Vol 38, no 5 – P. 470–488.

[:7-7] а ^б Galván C., Puente A., Juanes J.A. Nested socio-ecological maps as a spatial planning instrument for estuary conservation and ecosystem-based management // Frontiers in Marine Science. – 2021. – Vol. 8.

[8] Круглов І.С., Смалійчук А.Д., Часковський О.Г. та ін. Перспективна еволюція карпатського лісового ландшафту в умовах зміни клімату та природокористування: методологія дослідження // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Географічні науки». – 2021. – № 15. – C. 51–58.

[9] Kruhlov I., Thom D., Chaskovskyy O. et al. Future forest landscapes of the Carpathians: vegetation and carbon dynamics under climate change // Regional Environmental Change. – 2018. – Vol. 18, no 5. – P. 1555–1567.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]