Туніс
|
Туніська Республіка | |||||
|
|||||
| Девіз: «Порядок, свобода, справедливість» | |||||
| Гімн: Humat el Hima | |||||
 | |||||
| Столиця | Туніс 36°50′ пн. ш. 10°09′ сх. д.country H G O | ||||
|---|---|---|---|---|---|
| Найбільше місто | столиця | ||||
| Офіційні мови | Арабська | ||||
| Форма правління | Республіка | ||||
| - Президент | |||||
| - Прем'єр-міністр | Ахмед Ашані | ||||
| Незалежність | |||||
| - від Французької республіки | 20 березня 1956 | ||||
| Площа | |||||
| - Загалом | 163,610 км² (92) | ||||
| - Внутр. води | 5.0 % | ||||
| Населення | |||||
| - оцінка Липень 2017 | 11,403,800 (78) | ||||
| - перепис 1994 | 8,785,711 | ||||
| - Густота | 68,05/км² (145 (2016)) | ||||
| ВВП (ПКС) | 2018 р., оцінка | ||||
| - Повний | $ 39 911 млрд (93) | ||||
| - На душу населення | $12 372 (97) | ||||
| ІЛР (2004) | ▲ 0.760 (середня) (87) | ||||
| Валюта | Туніський динар (TND)
| ||||
| Часовий пояс | CET (UTC 1) | ||||
| - Літній час | CEST (UTC 2) | ||||
| Коди ISO 3166 | TN / TUN / 788 | ||||
| Домен | .tn | ||||
| Телефонний код | 216 | ||||
| |||||
| |||||
Туні́с (араб. تونس), офіційна назва — Туніська Республіка (араб. الجمهرية التونسية), країна на півночі Африки на узбережжі Середземного моря; найменша за площею арабська держава Північної Африки. Туніс є найпівнічнішою країною в Африці та частиною природного кордону між Західним і Східним Середземномор'ям.
Експорт: нафта, фосфати, хімікати, текстиль, харчові продукти, оливкова олія;
Туніс межує на південному-сході з Лівією (довжина кордону 459 км) і на заході з Алжиром (довжина кордону 965 км). Від італійського острова Сицилія Туніс відділений Туніською протокою, відстань від мису Ет-Тіб, крайньої північно-східної точки Тунісу, до узбережжя Сицилії близько 150 км.
Берегова лінія Тунісу сильно порізана, її протяжність (1148 км[1]) на 150 км перевищує довжину берегової лінії Алжиру, хоча площа території останнього перевищує площу Тунісу в 14,5 раза. Вглиб території Тунісу вдаються затоки Габес, Хаммамет і Туніська затока.
Джерба, найбільший острів країни (514 км²), розташований у південній частині затоки Габес. Інші острови: Гарбі та Шергі (острови Керкенна), Зембра, острови Галіт, архіпелаг Кнеїс.
Країна розташована на приморських рівнинах, у східній частині Атлаських гір (найвища точка — г. Шамбі, 1544 м) і північній частині пустелі Сахара. Клімат субтропічний середземноморський, на півдні — тропічний пустельний. Головна річка — Меджерда.
За грецькою легендою, Дідона, принцеса Тіра, була першою іноземкою, яка оселилася серед корінних племен на території, яку зараз займає Туніс, і заснувала місто Карфаген у IX столітті до нашої ери. Ця легенда, безумовно, не дуже достовірна, але з часом Карфаген посилився і зміцнився в регіоні та перетворився на одне з великих міст античності, а його колонії були розкидані по всьому західному середземноморського регіону. Вже в цей час в даній місцевості діяв один із найжвавіших судноплавних каналів у світі, який забезпечував прямий торговий шлях між великим містом Карфагеном і Римською імперією. Підтвердженням цьому стала знахідка в 2023 році уламків корабля на дні Середземного моря поблизу узбережжя Тунісу, вік якого датується десь між 100 роком до н. е. і 200 роком н. е.[2][3]. Карфаген вів війни зі Стародавнім Римом, своїм головним суперником. Рим зумів перемогти в цьому суперництві і в середині II століття до нашої ери Карфаген був зруйнований. Після цього регіон став римською провінцією Африка на наступні 500 років.
У Середньовіччі саме звідси арабський вплив і іслам розповсюджувалися на південь, захід і північ. У 1229—1574 роках центр Туніського султанату берберської династії Хафсідів.
1534 року Туніс завоювала Османська імперія. Наступного року його звільнили війська християнської коаліції під проводом Карла V й повернули місцевій династії Хафсідів. 1574 року турки повторно здобули Туніс, який став центром Туніського еялету Османів.
1883 року Туніс став протекторатом Французької республіки. Після Першої світової війни в Тунісі сформувалася націоналістична опозиція проти туніської інтелектуальної еліти, що здобула освіту у Франції. Націоналісти вимагали розширення повноважень тунісців у вирішенні їхніх справ. Від 1934 р. нова Дестурська (соціалістична) партія, отримувала дедалі більшу підтримку в боротьбі проти французького колоніального панування.
Внутрішнє самоврядування здобуте 1955 року, незалежність країни як монархії була проголошена 1956 року, Хабіб Бургіба став прем'єр-міністром. Країна стала республікою 1957 року, Бургіба став президентом, з 1975 року — довічним президентом. Прем'єр-міністр Зін аль-Абідін бен Алі захопив владу 1987 року, 1988 року були проведені демократичні конституційні зміни. 1989 року на загальних виборах урядова партія одержала всі місця в Зборах.
У грудні 2010 року у Тунісі почалися протести, спричинені погіршенням фінансового стану населення пов'язаним із Світовою економічною кризою 2008 року. Приводом до початку протестів стало самоспалення вуличного торговця Мухаммеда Буазізі. Перші акції розпочалися 18 грудня у місті Мензель-Бузаян та швидко поширилися на усю країну. 14 січня президент країни Зін аль-Абідін бен Алі заявив про розпуск уряду та призначив нові вибори. Того ж дня з'явилась інформація, що він утік до Саудівської Аравії. Жертвами протестів стало 219 осіб. Успіх цієї революції спричинив аналогічні протести у низці арабських країн
В адміністративно-територіальному відношенні Туніс поділяється на 24 вілаєти (говернорати):
| № | Вілаєт | Центр | Площа, км² | Населення (2003), осіб |
|---|---|---|---|---|
| 1 | Ар'яна | Ар'яна | 498 | 392 200 |
| 2 | Беджа | Беджа | 3 558 | 321 800 |
| 3 | Бен-Арус | Бен-Арус | 761 | 478 400 |
| 4 | Бізерта | Бізерта | 3 685 | 532 500 |
| 5 | Габес | Габес | 7 175 | 340 400 |
| 6 | Гафса | Гафса | 8 990 | 335 900 |
| 7 | Джендуба | Джендуба | 3 102 | 433 300 |
| 8 | Кайруан | Кайруан | 6 712 | 574 500 |
| 9 | Касерін | Касерін | 8 066 | 428 600 |
| 10 | Кебілі | Кебілі | 22 084 | 145 600 |
| 11 | Ель-Кеф | Ель-Кеф | 4 965 | 282 800 |
| 12 | Махдія | Махдія | 2 966 | 381 500 |
| 13 | Мануба | Мануба | 1 060 | 332 500 |
| 14 | Меденін | Меденін | 8 588 | 436 800 |
| 15 | Монастір | Монастір | 1 019 | 437 100 |
| 16 | Набуль | Набуль | 2 788 | 659 400 |
| 17 | Сфакс | Сфакс | 7 545 | 844 700 |
| 18 | Сіді-Бузід | Сіді-Бузід | 6 994 | 406 800 |
| 19 | Сільяна | Сільяна | 4 631 | 259 700 |
| 20 | Сус | Сус | 2 621 | 519 100 |
| 21 | Татауїн | Татауїн | 38 889 | 151 500 |
| 22 | Таузар | Таузар | 4 719 | 99 500 |
| 23 | Туніс | Туніс | 346 | 935 800 |
| 24 | Загуан | Загуан | 2 768 | 159 000 |
Вілаєти поділяються на 264 округи (мутамадіяти), які в свою чергу, розділяються на муніціпії (шайхати)[4].
Туніс — аграрно-сировинна країна, одна з найрозвиненіших у Африці. Основні галузі промисловості: нафтодобувна та нафтопереробна, хімічна, гірничо-металургійна, харчова, текстильна, цементна. У Тунісі розвинуті всі види транспорту. Основні порти: Туніс, Сфакс, Бізерта, Габес, Схіра, Сус. Нафтовий термінал в Схірі на березі затоки Габес пов'язаний з внутрішніми районами нафтовидобутку нафтопроводами. П'ять великих міст мають в своєму розпорядженні власні аеропорти: Аль-Увайна (Туніс-Карфаген), Монастір, Джерба, Таузар і Табарка.
За даними Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001:
- ВВП — 21,3 млрд $.
- Темп зростання ВВП — 5 %.
- ВВП на душу населення — 2283 $.
- Прямі закордонні інвестиції — 0,577 млрд $.
- Імпорт — 9,6 млрд $ (г. ч. Франція — 27 %; Італія — 19,5 %; Німеччина — 12,3 %; Іспанія — 4,3 %; Бельгія — 3,8 %). Основні статті імпорту — машини та обладнання, сира і перероблена нафта, продовольчі товари, транспортні засоби, деревина, а також бавовна-сирець і бавовняна пряжа.
- Експорт — 9 млрд $ (г. ч. Франція −27 %; Італія — 21,4 %; Німеччина — 15,1 %; Бельгія — 6,4 %; Лівія — 4 %). Експортують текстильні товари та шкіру, хімічні та супутні товари, машини й транспортне обладнання, сільськогосподарські продукти і продовольчі товари, мінеральну сировину, паливо і мастильні матеріали. Важливі статті експорту — фосфорити та продукти їх переробки, оливкова олія, вино, свинець, залізо і сталь.
Попередній президент Зін аль-Абідін бен Алі займав свій пост з 7 листопада 1987 року до 14 січня 2011 року. 1987 року він змінив Хабіба Бургібу. Хабіб Бургиба був беззмінним керівником країни від часу здобуття незалежності від Франції в 1956 році. У 1957 в країні була ліквідована монархія.
У 1987 році старий президент Хабіб Бургиба, засновник туніської держави, призначив генерала Зін ель-Абідіна Бен Алі на пост прем'єр-міністра. Вже через шість тижнів у результаті медичного огляду Хабіб Бургиба був визнаний нездатним виконувати обов'язки. Два роки Зін-аль-Абідін бен Алі правив країною з прем'єрського крісла, а в 1989 році був обраний президентом і з того часу не залишав цей пост до 2011 року.
При першому президенті була прийнята конституція (1959 рік), введена багатопартійна система, були введені світські суди і цивільні норми сімейних відносин (скасовано багатоженство), жінкам були надані виборчі права. У 2002 році під приводом боротьби з тероризмом був проведений референдум про внесення до конституції поправок, що скасовують обмеження кількості президентських термінів і віковий ценз для кандидата в президенти.
Президент обирається строком на 5 років. Прем'єр-міністр і кабінет міністрів призначаються президентом.
Глави регіонів і місцевих органів самоврядування призначаються урядом. Місцеві ради муніципального та окружного рівня формуються на виборній основі.
Військові витрати в 90-ті роки становили 350—400 млн доларів на рік. На озброєнні зброя та військова техніка головним чином західного виробництва, причому достатньо застаріла. Чисельність військових — 35 000 осіб (включаючи ~23 400 строкової служби; тривалість строкової служби — 1 рік; призов вибірковий).
- Чисельність — 4—4,5 тис. осіб (включно з 700 строкової служби).
- Базування — Бізерта, Келібія, Ла Гулетт, Сфакс, Сусс, Туніс.
- Ремонтні потужності — 4 сухих доки та 1 сліп (суднопідіймальний елінг) в Бізерті; 2 понтони та плавучий док у Сфаксі; є можливість обслуговувати та ремонтувати всі наявні на озброєнні катери та судна.
Кораблі:
- 3 ракетних катери типу La Galite (Combattante-III) з 2х4 ПУ ПКР ММ40 Exocet;
- 3 ракетних катери типу Bizerte (Р-48) з 8 ПКР SS-12М;
- 3 патрульних катери типу Utique (китайські «Shanghai II» або модернізований Hinzhui);
- 10 патрульних катерів Ch. Navals de l'Esterel двох моделей;
- 5—6 допоміжних суден;
Берегова охорона (в складі Національній гвардії) :
- 5 патрульних катерів типу Kondor I — колишніх НДРівських тральщиків;
- 2 патрульних катери типу Tazarka (Vosper Thornycroft);
- 5 патрульних катери типу Bremse — колишніх НДРівських;
- 11 патрульних катерів типу Socomena;
- 4 патрульних катери типу Gabes.
У 1916 році українські та туніські націоналісти зустрілися в рамках Третьої конференції народів, організованою Союзом народів у Лозанні (Швейцарія).
Серед сучасних туніських виконавців є Сабер Ребаї (араб. صابر الرباعي), Дафер Юссеф (араб. ظافر يوسف), Белгасем Бугенна (араб. بلقاسم بوقنة), Соня М'Барек (араб. سنية مبارك) та Латіфа. Іншими значними представниками є Салах Аль-Махді, Ануар Брагем та Лотфі Бушнак (араб. لطفي بوشناق).
До 1958 року освіту в Тунісі здобувало лише 14 % населення. Нині на освіту витрачається 6 % ВНП, працює 12 університетів[5].
- ↑ International Boundaries
- ↑ Three New Shipwrecks Found In The Mediterranean, Dating Back As Far As 100 BCE. // By Laura Simmons. Published June 9, 2023
- ↑ У Середземному морі знайшли уламки корабля, датовані 100 роком до нашої ери. // Автор: Андрій Неволін. 09.06.2023
- ↑ http://www.statoids.com/utn.html
- ↑ Дмитрук О. Ю., Хоменко К. А. Порівняльний аналіз розвитку рекреаційно-географічної освіти в світі на прикладі: України, Туркменістану, Македонії, Туреччини, Тунісу, Таїланду, Східного Тимору, Того, Тонга, Тувалу, уганди, Трінінад і Тобаго [Архівовано 2016-01-24 у Wayback Machine.] // Конструктивна географія та раціональне використання природних ресурсів: Наук. зб./ Ред. кол.: Я. Б. Олійник (відп. ред.) та ін. — К.: Екотур-інфо, 2014 (2). — Вип. 8. — 114 c. — С. 40—50
- Туніс // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
- Зудина Л. П. Тунис — Европейский Союз: новые горизонты // Арабский мир в конце XX века. Материалы I-ой конференции арабистов ИВ РАН. М., 1996.
- Садок Шаабан. Тунис: путь к политическому плюрализму. Москва, 1996.
- Тунисская республика. Справочник. М., 1993.
- Alvi H. The Political Economy and Islam of the Middle East: The Case of Tunisia. Springer International Publishing; Palgrave Macmillan, 2019.
- Gladman B.W. Intelligence and Anglo-American Air Support in World War Two: Tunisia and the Western Desert, 1940-43. Palgrave Macmillan, 2009. (Studies in Military & Strategic History)
- Ikeda R. The Imperialism of French Decolonisaton: French Policy and the Anglo-American Response in Tunisia and Morocco. Palgrave Macmillan, 2015.
- Masri S.M. Tunisia: An Arab Anomaly. Columbia University Press, 2017.
- Perkins K. A History of Modern Tunisia. Cambridge University Press, 2014.
- Wolf A.M. Political Islam in Tunisia: the history of Ennahda. Oxford University Press, 2017.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Туніс
- Почесний консул Туніської Республіки в Україні
- У революційному Тунісі півтисячі українців
- Поради для подорожі Тунісом
- Tunisia // «Encyclopaedia Britannica» (англ.)
- Tunisia / The World Factbook (англ.)
| Члени |  | |
|---|---|---|
| Кандидати | ||
| Спостерігачі | ||
1 — Баасиський уряд Сирії виключено з організації, його місце посідає сирійська опозиція. | ||
| Країни-члени | |
|---|---|
| Країни-спостерігачі | |
| Члени | |
|---|---|
| Організації | |
| Генеральні секретарі |
|
| Інше | |
