Перейти до вмісту

Струтинський Микола Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Струтинський Микола.
Струтинський Микола Володимирович
фото з книги "На берегах Горыни и Случи"
Ім'я при народженніСтрутинський Микола Володимирович
Народився1 квітня 1920(1920-04-01)
м. Тучин, Рівненська область
Помер11 липня 2003(2003-07-11) (83 роки)
м. Черкаси
ПохованняЯнівський цвинтар
Країна УНР
 Польська Республіка
 СРСР
 Україна
Діяльністьжурналіст
Відомий завдякиписьменник
Знання мовукраїнська, польська і російська
ЗакладЛьвівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка
Учасникнімецько-радянська війна
Посададиректор музеюd
Військове званняполковник і генерал-майор
ПартіяКПРС і СПУ[[:Українська_Вікіпедія|Українська_Вікіпедія]]_—_2004.[[d:Track:Q199698]]-1">[1]
Нагороди
орден Леніна орден Вітчизняної війни орден Вітчизняної війни II ступеня медаль Жукова медаль «За бойові заслуги» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «Партизанові Вітчизняної війни» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.» медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР» медаль «За бездоганну службу» медаль «За бездоганну службу» III ступеня

Микола Володимирович Струтинський (1 квітня 1920, Тучин, Рівненська область — 11 липня 2003, Черкаси) — письменник, більшовицький журналіст, відомий радянський розвідник. Лауреат літературної премії імені М. Кузнецова.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в місті Тучин, Рівненської області. Очолював диверсійну групу сталіністів, яка була сформована сім'єю Струтинських, братами Ростиславом, Георгієм та їхнім батьком Володимиром, на початку війни у 1941 р.

До війни Микола Струтинский був наймитом[2]. Мати Миколи Струтинського, Марфа Іллівна, благословила в партизани шістьох синів, сама билася з німцями і загинула 6 березня 1943 року під час виконання завдання партизанського командування з виявлення точного місцезнаходження райхскомісара України Еріха Коха.

Її чоловік і сини на той час уже створили партизанську групу, яка вивчила Невірківський і Липенський ліси, зібрала зброю і боєприпаси, потім поповнилася родиною Янчуків та іншими земляками. Група перерізала телефонний зв'язок, знищувала німецьких солдатів і поліцаїв.

17 вересня 1942 року люди Струтинського випадково зустрілися в лісі з загоном, на чолі з Дмитром Медведєвим, який пізніше описав цю зустріч у своїй книзі «Це було під Ровно»[3]. Загін Струтинского на той час налічував 51 бійця і приєднався до загону Медведєва.

Микола Струтинський здійснював зв'язок між загоном Дмитра Медведєва і сталінським підпіллям Миколи Остафова, його брат Георгій Струтинський був особистим охоронцем Ніколая Кузнецова.

У жовтні 1944 року в Кремлі Калінін вручив Миколі Струтинському орден Леніна, а братові Георгію — орден Червоного Прапора за успішні диверсійні акції.

Після війни Струтинський проходив службу в органах КДБ Львівської області. Написав повісті «Дорогою безсмертя», «На берегах Горині і Случі», «На межі безсмертя». Багато часу полковник КДБ присвятив пошуку місця поховання Кузнецова і відновленню історичної справедливості відносно його імені, натрапляючи на протидію колег і партійного керівництва[4].

З 1981 по 1993 рік — директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Останні роки свого життя Микола Струтинський прожив у Черкасах, де продовжував писати книги, брав участь в політичному житті як член Соціалістичної партії України[4].

У травні 2003 року Придніпровська райрада Черкас рекомендувала кандидатуру М.Струтинського на присвоєння звання «Герой України»[4].

Поховали Миколу Струтинського у місті Черкаси.

Книги

[ред. | ред. код]
  • «На берегах Горыни и Случи», Львів, «Каменяр», 1966, — 175 с.
  • «Подвиг»,
  • «Дорогой бессмертия»,
  • «На грани смерти», Також автор численних публікацій у газетах та журналах.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. [[:Українська_Вікіпедія|Українська_Вікіпедія]]_—_2004.[[d:Track:Q199698]]
_1-0">↑ Українська Вікіпедія — 2004.
  • ↑ nikolai/strutinskii nikolai na beregah goryni i sluchi/ Микола Струтинський. На берегах Горині і Злучі. На берегах Горині і Злучі. Анотація[недоступне посилання з липня 2019]
  • ↑ Медведєв Д. Це було під Ровно. Архів оригіналу за 26 вересня 2011. Процитовано 12 червня 2011.
  • ↑ а б в Lubensky A. Nikolay Strutinsky spent a lot of years trying to protect his friend's name

    • Посилання

    [ред. | ред. код]
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Струтинський_Микола_Володимирович&oldid=44072795