Перейти до вмісту

Скорботна бездушність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Скорботна бездушність
рос. Скорбное бесчувствие
Жанрдрама
РежисерОлександр Сокуров
СценаристЮрій Арабов
У головних
ролях
Рамаз Чхиквадзе
Алла Осипенко
Ірина Соколова
Володимир Заманський
Вікторія Амітова
Дмитро Брянцев
Тетяна Єгорова
Вадим Жук
Андрій Решетін
Ілля Рівін
ОператорСергій Юріздицький
КінокомпаніяЛенфільм
Дистриб'юторЛенфільм
Тривалість110 хвилин
Моваросійська
КраїнаСРСР СРСР
Рік1986
IMDbID 0124127

«Скорботна бездушність» (рос. «Скорбное бесчувствие») — російський радянський художній фільм режисера Олександра Сокурова за сценарієм Юрія Арабова, знятий 19831986 роках. На широкий екран вийшов в грудні 1987 роки (в титрах вказаний 1986 рік).

Зміст

[ред. | ред. код]

Знятий за мотивами твору Бернарда Шоу «Дім, де розбиваються серця». Йде Перша світова війна. Навколо панують смерть, розруха, битви. Та це зовсім не те, що відбувається в особняку Шотовера. Тут своя течія життя, де вирують пристрасті, інтриги, біль і нестримна ненависть, котра виривається з, здавалося б, надійних укриттів. За сюжетом фільм являє собою вільну фантазію за мотивами «Будинки, де розбиваються серця» Бернарда Шоу, — теж п'єси-фантазії «в російській стилі на англійські теми». Назва кінокартини являє собою дослівний переклад середньовічного медичного діагнозу: лат. Anaesthesia dolorosa:

«Назва цього фільму взято з області медицини. Як режисер я робив фільм про скорботному бездушності — хвороби, якою хворіє тільки людина. <…> Про те, як важко розрізнити і відчути ту грань, за якою люди перестають хворіти людськими хворобами і хворіють як звірі. Невиліковно».

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Скорботна нечутливість (лат. Anaesthesia psychica dolorosa) — літературне назву психічної анестезії, особливого роду душевної хвороби, найбільш характерним для якої є феномен відчуження вищих емоцій. У хворих спостерігають повну нечутливість до близьких людей, втрата здатності переживати задоволення і невдоволення, радість, любов, ненависть і смуток; вони образно називають себе «живими трупами».

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]