Перейти до вмісту

Симфонія № 104 (Гайдн)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Симфонія № 104
КомпозиторЙозеф Гайдн
КаталогI:104International_Music_Score_Library_Project_—_2006.[[d:Track:Q523660]]-1">[1]
Створено1795
ТональністьРе мажор

CMNS: Симфонія № 104 у Вікісховищі

Симфонія № 104, ре мажор, (Hoboken 1/104) Йозефа Гайдна була написана 1795 року. Остання з 12 лондонських симфоній композитора. В Німеччині відома як Симфонія Пітера Саломона за ім'ям продюсера двох лондонських турне Гайдна, щоправда ця симфонія поряд із двома іншими була написана скоріше для Опери Віотті, ніж Саломона.[2]

Прем'єра симфонії відбулася в Королівському театрі 4 травня 1795 року під управлінням автора.[3] Прем’єра була успішною. Автор заробив 4000 австро-угорських гульденів, що на його думку було можливим лише в Англії."[4]

Структура

[ред. | ред. код]
  1. Adagio – Allegro
  2. Andante
  3. Menuetto and Trio: Allegro
  4. Finale: Spiritoso

І частина

[ред. | ред. код]

Перша частина написана в сонатній формі з великою інтродуцкією в повільному темпі. Перші такти інтродукції:

Opening bars of the first movement

Основний матеріал викладено на alla breve. Головна партія виконується струнною групою:

Головна партія першої частини

Побічна партія тематично є тотожною головній, але викладена в тональності домінанти (ля мажор), її виконують струнні разом із дерев'яними духовими. Експозиція завершується кодою. Розробка починається в тональності VI ступеню (сі мінор) і використовує ритмічний малюнок другої частини головної теми. завершується розробка тутті оркестру. У репризі головна тема звучить в основній тональності, але використовуються повторювані ритмічні моделі її другої частини у виконанні дерев'яних духових. Частина закінчується кодою, також в ре мажорі.

ІІ частина

[ред. | ред. код]

Друга частина написана в соль мажорі, у варіаційній формі. Тема — світлого характеру, викладена у струнних, а за другим проведенням — разом в октаву із фаготом. У варіаціях застосовано модуляції в соль мінор та Сі-бемоль мажор, тема зазнає ритмічних видозмін, підсилюється роль духових інструментів, особливо флейти.

ІІІ частина

[ред. | ред. код]

Третя частина являє собою менует і тріо в тональності ре мажор. Менует написано в тричастинній формі, середня частина — в паралельній (сі мінор) та домінантовій тональностях (ля мажор). Тріо — також в тричастинній формі, в тональності Сі-бемоль мажор і середньою частиною в паралельній — соль мінорі. В тріо, як і в попередній частині, тему проводять скрипки і фагот в октаву.

IV частина

[ред. | ред. код]
Opening theme of the final movement

Фінал написаний у сонатній формі й швидкому темпі. Використовуються фольклорні мотиви, зокрема бурдон, вважається, що головна тема запозичена з хорватського фольклору. Розробка написана в тональності домінанти і містить додатковий епізод у фа-дієз мінорі, після якого звучить реприза в основній тональності.

Примітки

[ред. | ред. код]
_1-0">↑ International Music Score Library Project — 2006.
  • Steinberg, Michael. "The Symphony: a listeners guide". p. 245. Oxford University Press, 1995.
  • Michael Steinberg, "The Symphony: A Listeners Guide" (Oxford and New York: Oxford University Press, 1995), p. 246.
  • Steinberg, Michael. "The Symphony: a listeners guide". pp. 245–47. Oxford University Press, 1995.
  • Ноти і література

    [ред. | ред. код]

    Примітки

    [ред. | ред. код]