Перейти до вмісту

Сей Сьонаґон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сей Шьонаґон
清少納言
Сей Шьонаґон (гравюра Кікучі Йосая)
Ім'я при народженніКійохара Наґіко[1]
ПсевдонімСей Шьонаґон
Народилася966[[:Німецька_національна_бібліотека|Deutsche_Nationalbibliothek]]_[http://d-nb.info/gnd/119045834/_Record_#119045834]_//_Gemeinsame_Normdatei_—_2012—2016.[[d:Track:Q27302]][[d:Track:Q36578]]-2">[2]
Хейан-кьо
Померла1025
Кіото, Японія
КраїнаЯпонія
Діяльністьфрейліна, поетеса, есеїстка, авторка щоденника, письменниця, історикиня
Сфера роботипоезія і есей
ЗакладFujiwara no Teishid
Мова творівяпонська
Роки активностіз 1000
Magnum opusЗаписки в узголів'ї
Конфесіябуддизм
БатькоКійохара но Мотусуке
Брати, сестриKaishūd і Kiyohara no Munenobud
У шлюбі зTachibana no Norimitsud і Fujiwara no Muneyod
ДітиTachibana no Norinagad і Jōtōmoninkomanomyōbud

CMNS: Сей Сьонаґон у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Сей Сьонаґон або Сей Шьонаґон[4] (яп. 清少納言, せいしょうなごん; 9661025) — японська придворна дама, письменниця, есеїстка, історикиня, поетеса, авторка щоденників. Справжнє ім'я невідоме. Авторка шедевру японської літератури «Записки в узголів'ї».

Короткі відомості

[ред. | ред. код]

Сей Шьонаґон народилася близько 966 року у сім'ї столичного аристократа, 59-річного Кійохари Мотосуке. Сестри дівчини були набагато старші за неї і стали дружинами службовців: Утанокамі но Тамешіґе, Дадзай-но-Шьоґен но Муненобу, Кадзаїн Кайшю та Фуджівару но Масато. Рід Кійохара славився вченістю, знанням японської поезії та китайської літератури, тому Сей Шьонаґон зростала у середивощі, яка сприяло проявленню її талантів.

У 981 році майбутня письменниця одружилася з Тачібаною но Норіміцу, провінціалом північнояпонської провінції Муцу. Вона народила сина Норінаґу, але невдовзі розлучилася. Після чого втратила і батька: він помер у 990 у віці 83 років, перебуваючи на посаді провінціала західнояпонської провінції Хіґо.

У 993 році Сей Шьонаґон вступила на придворну службу до Імператриці Садако, дружини Імператора Ічіджьо, і виконувала обов'язки її служниці протягом 10 років. В цей час вона стала використовувати псевдонім «Сей Шьонаґон»[5]. Завдяки перебуванню при дворі, в оточенні освіченої еліти тогочасного японського суспільства, вона змогла проявити свої літературні здібності. Вона перебувала у близьких стосунках з тогочасними поетами Фуджіварою но Санекатою, Фуджіварою но Кінто, Фуджіварою но Таданобу, Фуджіварою но Юкінарі та іншими.

Загалом Сей Шьонаґон проводила розкішне життя, але час-від-часу потерпала від політичних інтриг. У 995 році помер батько Імператриці, Фуджівара но Мітітака, який фактично правив країною від імені японського монарха. Влада перейшла до рук його суперника, Фуджівари но Мітінаґи, який задля укріплення свого положення у столиці понизив у рангах братів Імператриці: Фуджівару но Коретіку і Фуджівару но Такаїе[6]. Серед придворних дам поширилися чутки, що Сей Шьонаґон була таємно пов'язана із Мітінаґою, тому знак протесту проти цих неправдивих поговорів поетеса зачинилася у власній кімнаті і тривалий час не виходила з неї. Саме там вона написала перші сувої «Записки в узголів'ї», які принесли їй славу. Письменниця доповнювала їх до 1000 року, поки не померла її покровителька Імператриця.

Подальша біографія Сей Шьонаґон має багато білих плям. Вважається, що вона встапила в шлюб з поетом Фуджіварою но Мунейо і народила доньку, майбутню поетесу Кома но Мьобу, проте точні дати цих подій невідомі.

Сей Шьонаґон виступала з гострою критикою осіб, які відрізнялися від загалу і мали оригінальні погляди на життя. Зокрема, письменниця недолюблювала Мурасакі Шікібу і висловлювала сумніви щодо її освіченості та літературних талантів. Проте це не заважало самій Сей Шьонаґон описувати навколишній світ на основі власного неординарного бачення. Вона була добре знайома з поетесами Акадзоме Емон та Ідзумі Шікібу і була шанована багатьма придворними дамами.

Наприкінці життя Сей Шьонаґон відсторонилася від життя двору й усамітнилася у місцевості Цуківа, у горах на схід від японської столиці. Там вона склала «Безіменні записки», «Бесіди про старе» та антологію власних вибраних віршів «Збірку Сей Шьонаґон».

Українські переклади

[ред. | ред. код]
  •  Сей Шьонаґон. Записки в узголів'ї / пер. Н. Бортнік; прим. І. Бондаренка. — Харків: Фоліо, 2014.

Примітки

[ред. | ред. код]
_3-0">а [https://libris.kb.se/katalogisering/dbqsp8wx4p9kk6s_LIBRIS]_—_[[:Королівська_бібліотека_Швеції|Королівська_бібліотека_Швеції]],_2012.[[d:Track:Q953058]][[d:Track:Q1798125]]
_3-1">б LIBRISКоролівська бібліотека Швеції, 2012.
  • Сей Шьонаґон. Записки в узголів'ї / пер. Н. Бортнік; прим. І. Бондаренка. — Харків: Фоліо, 2014.
  • Походження до кінця не з'ясоване. «Сей» — це китаїзоване прочитання ієрогліфа «Кійо» (清), першої складової родового імені письменниці «Кійохара». «Шьонаґон» — титул і посада молодшого Імператорського радника, однак ніхто з її родичів не займав цієї посади.
  • Їх було призначено на провінційні посади голови Дадзайфу та провінціала провінції Ідзумо.
  • Джерела та література

    [ред. | ред. код]
    • Сей Шьонаґон. Записки в узголів'ї / пер. Н. Бортнік; прим. І. Бондаренка. — Харків: Фоліо, 2014.([1] [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.])
    • 枕草子(新潮日本古典集成 第11, 12回) / 清少納言 [著]; 萩谷朴校注. 東京: 新潮社, 1977—1977.
    • 枕草子(新日本古典文学大系 25) / 清少納言 [著]; 渡辺実校注. 東京: 岩波書店, 1991.
    • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
    • Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.
    • Сэй-Сёнагон. Записки у изголовья / Пеервод В. Марковой. — , СПб.: Кристалл, 1999. 576 с. (Б-ка мировой лит. Малая серия).

    Посилання

    [ред. | ред. код]