Перейти до вмісту

Седлиська (Замойський повіт)

Координати: 50°43′49″ пн. ш. 23°09′26″ сх. д. / 50.73027778° пн. ш. 23.15722222° сх. д. / 50.73027778; 23.15722222
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Село
Седлиська
пол. Siedliska


Координати 50°43′49″ пн. ш. 23°09′26″ сх. д. / 50.73027778° пн. ш. 23.15722222° сх. д. / 50.73027778; 23.15722222

Країна Польща
Воєводство Люблінське воєводство
Повіт Замойський повіт
Гміна Замостя
Населення 629 осіб (2011[1])
Часовий пояс UTC 1, влітку UTC 2
Телефонний код ( 48) 84
Поштовий індекс 22-400
Автомобільний код LZA
SIMC 0906485
OSM r6047080  ·R
Седлиська. Карта розташування: Польща
Седлиська
Седлиська
Седлиська (Польща)
Седлиська. Карта розташування: Люблінське воєводство
Седлиська
Седлиська
Седлиська (Люблінське воєводство)
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Седлиська.

Седлиська[2] (Седліска, Сєдліска, Сідлицька[3], пол. Siedliska) — село в Польщі, у гміні Замостя Замойського повіту Люблінського воєводства. Населення — 629 осіб (2011[1]).

Історія

[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка про село Седлиську з-поміж 15 сіл Щебрешинської волості — 1398 р. Ці села мали вже на той час визначені кордони, що дає можливість припустити їх давньоруське походження.

4 вересня 1457 р. руські шляхтичі — брати Панкрат і Михайло отримали від Яна Чурила зі Стоянців, опікуна неповнолітньої власниці Щебрешинської волості Зигмунти, з її волі і дозволу привілеї на село Сєдліска, за які вони: «одним конем на кошт пана з луком служити є зобов'язані, так у посполитому рушінню, як і поза ним, коли буде потреба»[4], тобто повинні були нести військову службу. Зазначені привілеї були підтверджені Яном Чарнковським з Чарнкова, власником Щебрешинської волості для «сєдліських громадян» 4 квітня 1593 р.[5] та 7 квітня 1593 р.[6], Яном Замойським «Собіпаном» 15 червня 1662 р.[7], Мартіном Замойським 1685 р. та Клементом Замойським 1760 р.[8].

1553 року вперше згадується православна церква в селі[2]. За легендою під час війни зі Швецією коронний гетьман Ян Замойський у 1602 році найняв собі для особистої охорони 12 запорозьких козаків і поселив їх також у Седлисьці[9]. Ще у 1930-х роках лише у Седлисьці з довколишніх сіл танцювали гопак.

Сєдліщани не сплачували жодних податків і несли лише службу охорони і оборони фортеці в Замостю. Сусіди називали Сєдліску «Паньство в паньстві».

За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у селі здебільшого проживали греко-католики, усе населення розмовляло українською мовою[10].

До 1875 р. в Сєдлісці парафія належала до грекокатолицької Церкви. Від 1875 р. перейшла на православ'я. Церква ікони Казанської Божої Матері.

У ХІХ ст. до Сєдліски переселяється з сусідніх сіл частина німецьких колоністів, які на підставі контрактів з Анджеєм Замойським укладених 14 вересня 1784 р.[11], 28 лютого 1785 р.[12] і 1 травня 1785 р.[13] були поселені в дев'яти селах біля Замостя[14]. У наслідок проживання серед слов'ян відбулася їх полонізація та рутенізація (українізація).

До Першої світової війни в селі проживало близько 300 українських (руських) та 2 польські родини[3].

Під час Першої світової війни війни майже всі українські (руські) родини були евакуйовані до внутрішніх губерній Російської імперії[3]. Зокрема сєдліщани перебували у Тульські губернії, Казані, Баку. На 1918—1919 рр. частина сєдліщан перебирається до Мелітопольського повіту Таврійської губернії, а звідтіля повертається до Сєдліски.

Від 1921 році село входило до складу гміни Високе Замостського повіту Люблінського воєводства Польської Республіки[15].

Сєдліщанами була організована пожежна охорона, кооперація, збудовані приміщення ремізи і магазину. Діяв аматорські театр, хор, оркестр.

У 1938—1939 рр. сєдліщани активно виступали проти ревіндикаційної акції польської адміністрації[16].

За німецької окупації у селі діяла українська школа[17]. У вересні 1939 р. сєдліщани переховували у себе, еврейські сім'ї з Замостя та польських поліцейських з постерунку на станції Завада[18].

Восени 1941 р., за сприянням Центрального Допомогового Комітету з Замостя, сєдліщанам вдалося узгодити з німецькою адміністрацією табору для радянських військовополонених на «Королювці» (між Замостям і с. Сєдліскою) можливість щоденної харчової допомоги для військовополонених. Щоденно селом їздив віз на який сєдліщан збирали харчі, що доставлялися у табір. У ніч на 25 грудня 1941 р. громада с. Сєдліска презентувавши охороні табору алкоголь, унаслідок чого німецькі солдати напилися, організувала масову втечу військовополонених з цього табору передавши їм запечені у хліб ножиці по металу та підпаливши скирту, як орієнтир до втечі[19]. Від грудня 1941 р. до травня 1942 р. в с. Сєдліска переховувалися понад 160 втікачів. У зв'язку з загрозою пацифікації села, вони були виведені сєдліщанами до лісів, де організовувалися в партизанські загони або долучилися до існуючих[20].

Під час проведення німецькою окупаційною адміністрацією акції «Замостя» на підставі спеціального наказу № 8 Шефа Поліції безпеки і Служби безпеки від 4 грудня 1942 р., 5 грудня 1942 р. 1073 мешканці с. Сєдліска були виселені[21] і розселені в селах Білопілля, Тересін, Раціборівське, Забуднів на Грубешівщині. У серпні 1944 року повернулися до Сєдліски.

Радянська окупаційна адміністрація у період 1944—1946 рр. спираючись на де-юре неіснуючю Люблінську угоду від 9 вересня 1944 р. здійснила репресію з примусової евакуації польських громадян східного обряду до УРСР з метою використання їх на примусових роботах в колгоспній системі.

Перша партія примусово евакуйованих мешканців с. Сєдліска у кількості 714 осіб була вивезена зі станції Завада Замойського повіту 14 листопада 1944 р.[22] і розселена у Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській і Ровенській областях[23].

До Сєдліски були переселені римокатолики з регіонів, що були прилучені до СРСР.

Вже після примусової евакуації сєдліщан до УРСР Президія Крайової Ради Народової 19 серпня 1946 р. за поданням Воєводської Ради Народової в Любліні, прийняла ухвалу про відзначення Хрестом Грюнвальда ІІІ ступеня громади с. Сєдліска за допомогу, надану партизанським підрозділам під час німецької окупації[24]. Це був один з 22 населених пунктів Люблінського воєводства, відзначений цією нагородою[25].

У 1975—1998 роках село належало до Замойського воєводства.

Православний цвинтар був знищений новоприбулими мешканцями Сєдліски. Православна церква перероблена у початкову школу, в музеї якої до сьогодні зберігається нагорода сєдліщан.

Населення

[ред. | ред. код]

За переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 150 будинків (з них 1 незаселений) та 874 мешканці, з них[15]:

  • 435 чоловіків та 439 жінок.
  • 734 православні, 138 римо-католиків, 2 християни інших конфесій;
  • 450 українців, 423 поляки.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][26]:

Загалом Допрацездатний
вік 		Працездатний
вік 		Постпрацездатний
вік
Чоловіки 314 64 218 32
Жінки 315 51 184 80
Разом 629 115 402 112

Особистості

[ред. | ред. код]

Народилися

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Седлиська (Замойський повіт)

  1. ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. ↑ а б Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 148.
  3. ↑ а б в Сергійчук В. І. Етнічні межі і державний кордон України. — Вид. 3-є. — К. : ПП Сергійчук M. І, 2008. — С. 449. — ISBN 978-966-2911-24-4.
  4. ↑ Archiwum Państwowy w Zamościu, zesp. 1253. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662, sygn. 1. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662. Przywielej wsi Siedliska z dnia 4 września 1457 r.
  5. ↑ Archiwum Państwowy w Zamościu, zesp. 1253. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662, sygn. 2. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662. Przywielej wsi Siedliska z dnia 4 kwietnia 1593 r.
  6. ↑ Archiwum Państwowy w Zamościu, zesp. 1253. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662, sygn. 3. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662. Przywielej wsi Siedliska z dnia 7 kwietnia 1593 r.
  7. ↑ Archiwum Państwowy w Zamościu, zesp. 1253. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662, sygn. 4. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662. Przywielej wsi Siedliska z dnia 15 czerwca 1662 r.
  8. ↑ Sławomir Myk. O Siedliskach spod Zamościa // Zamojski Kwartalnik Kulturalny. Zamość, 1990. Nr 1/23. S. 49–53, с. 49.
  9. ↑ Спогади Клос (Дудек) Марії Адамівни (07.11.1904-05.02.1988). До листопада 1944 р. мешкала у с. Седліска Замойського повіту Люблінського воєводства. Інтерв'ю 1980-і рр. село Орджонікідзе Нікопольського району Дніпропетровської області.
  10. ↑ Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 369. (рос. дореф.)
  11. ↑ Archiwum Główne Akt Dawnych, m. Warszawa. Zesp. 385. Archiwum Zamojskich Sygn. 2863. Akta poszczegulnych dobr Zamojskich 1603—1785 i b. d. Kontrakt między Ordynatem Zamojskim a urzędem cyrkularnym zamojskim z dnia 14 września 1784 r. K. 165—172.
  12. ↑ Archiwum Państwowy w Lublinie, m. Lublin. Zesp. 71. Akta ogulne administracji jeneralnej Dóbr Ordynacji Zamojskiej dotyczące się kolonistów. Sygn. 5235. Akta ogulne administracji jeneralnej Dóbr Ordynacji Zamojskiej dotyczące się kolonistów. Kontrakt pomiędzy Ordynatem Andrzejem Zamojskim właścicielem Ordy/nacji/ Zamojskiej z jednej strony, a 100 kolonistami niemieckimi mającymi być nasiedlonymi w dobrach ordynackich z drugiej strony z dnia 28 lutego 1785 r. K. 1–8.
  13. ↑ Archiwum Główne Akt Dawnych, m. Warszawa. Zesp. 385. Archiwum Zamojskich Sygn. Sygn. 2863. Akta poszczegulnych dobr Zamojskich 1603—1785 i b. d. Kontrakt między Ordynatem Zamojskim a urzędem cyrkularnym zamojskim z dnia 1 maja 1785 r. K. 173—187.
  14. ↑ Orłowski R. Koloniści rolnicy w Ordynacji Zamojskiej w końcu XVIII wieku // Annales Universitatis Mariae Curie-Skłodowska. Sectio F: Nauki Filozoficzne i Humanistyczne. Lublin, 1957. VOL. XII, 6. S. 157—179, S. 169.
  15. ↑ а б Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Т. Tom IV, Województwo Lubelskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 127. (пол.)
  16. ↑ Siwiecki M. Dzieje konfliktów polsko-ukraińskich. Warszawa: «Tyrsa», 1992. T. 1. 318 s. S. 148—149, 153—154, 156, 159—161, 162.
  17. ↑ Макар Ю., Горний М., Макар В., Салюк А. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947). Дослідження. Спогади. Документи: У трьох томах. — Чернівці : Букрек, 2011. — Т. 1. Дослідження. — С. 417.
  18. ↑ Спогади Клос (Дудек) Марії Адамівни (07.11.1904-05.02.1988). До листопада 1944 р. мешкала у с. Седліска Замойського повіту Люблінського воєводства. Інтерв'ю 1980-і рр. село Орджонікідзе Нікопольського району Дніпропетровської області.
  19. ↑ Інтерв'ю з Добошем Миколою Олександровичем (15.05.1927–29.04.2008). До листопада 1944 р. мешкав у с. Седліска Замойського повіту Люблінського воєводства. Дата запису: 28 червня 2002 р. (м. Львів).
  20. ↑ Gromada Siedliska // Czerkawski A., Jurga T. Dla Ciebie Ojczyzno. Miejscowości, powiaty i województwa odznaczone orderami państwowymi. Wywanie drugie, uzupełnione. Warszawa: Sport i turystyka, 1970. 566 s. S. 470—472, c. 471.
  21. ↑ Archiwum Państwowy w Lublinie. Zesp. 513. Centrala Przesiedleńcza Policji Bezpieczeństwa — Ekspozytura w Zamoście 1942—1944. Sygn. 54. Centrala Przesiedleńcza Policji Bezpieczeństwa — Ekspozytura w Zamoście 1942—1944. K. 6, 12–16, К. 14.
  22. ↑ Archiwum Akt Nowych, m. Warszawa. Zesp. 526. Główny Przedstawiciel Rządu RP do Spraw Ewakuacji Ludności Ukraińskiej z Polski w Lublinie 1944—1946. Sygn. 397/17. Główny Przedstawiciel Rządu RP do Spraw Ewakuacji Ludności Ukraińskiej z Polski w Lublinie. Sprawozdania miesęcznie ze stanu ewakuacji ukraińców Zamość 1.XI.1944–30.VI.1946. Rejonowy Przedstawiciel PKWN dla Spraw Ewakuacji w Zamoścu 24.XI.1944 r. Mieldunek do Głuwnego Przedstawiciela PKWN w Lublinie. Plan wyjazdów ewakujowanej ludności ukraińskiej w mies. listopadzie 1944 z powiatu Zamojskiego. K. 2.
  23. ↑ Державний архів Львівської області. Ф. Р. 3229. Управління при РНК УРСР в справах евакуації та розселення українського та польського населення. Оп. 13. Спр. 25. Списки сімей (ф. № 2) евакуйованих з Польщі на територію УРСР по Замостівському повіту. Книга № 1. Село Седліска, 172 арк. Арк. 20–36.
  24. ↑ Gromada Siedliska // Czerkawski A., Jurga T. Dla Ciebie Ojczyzno. Miejscowości, powiaty i województwa odznaczone orderami państwowymi. Wywanie drugie, uzupełnione. Warszawa: Sport i turystyka, 1970. 566 s. S. 470—472, c. 470.
  25. ↑ Uchwała Prezydium Krajowej Rady Narodowej o odznaczeniach wsi w Województwie Lubelskim za pomoc udzielaną oddziałom partyzanckim w czasie okupacji z dnia 19 sierpnia 1946 r. // Monitor Polski. 1947. Nr 25 (24 lutego). Poz. 170.
  26. ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
  27. ↑ Новини України: На 91 році життя відійшов у засвіти професор ЛНУ ім. І Франка Анатолій Яртись. Гал-інфо. 30 травня 2021. Процитовано 8 січня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Седлиська_(Замойський_повіт)&oldid=38574437