Ротштейн Юхим Бенціонович
| Юхим Бенціонович Ротштейн | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Країна |
 СРСР Україна Німеччина | |||
| Народження |
16 травня 1933 Хмільник, СРСР | |||
| Смерть |
20 березня 2021 (87 років) Кельн, Німеччина | |||
| Титул |
майстер спорту СРСР (1959) майстер ФІДЕ | |||
| Піковий рейтинг |
2418 (жовтень 2005 року) | |||
Юхи́м Бенціо́нович Ротште́йн (16 травня 1933, Хмільник — 20 березня 2021, Кельн[1]) — радянський, український, німецький шахіст, майстер спорту СРСР (1959).
Юхим Ротштейн народився у Хмільнику. У період з 1941 по 1946 роки проживав в евакуації у Набережних Челнах, 1946 року сім'я повернулася в Україну та поселилася у Львові, тоді ж Ротштейн вперше зіграв у шахи. Гри в шахи він навчався у Рафаїла Горенштейна у Львівському палаці піонерів. Його тренером у місцевому шаховому клубі був Олексій Сокольський. У коло його друзів на той час входили Леонід Штейн та Борис Каталимов. Розділивши перше місце з Юхимом Лазарєвим на молодіжному чемпіонаті УРСР, Ротштейн кваліфікувався на командний чемпіонат СРСР серед юнаків 1951 року. У Ленінграді молодіжна збірна України посіла друге місце після команди Москви. Після закінчення школи, починаючи з 1950 року, Ротштейн навчався в Політехнічному інституті, здобув кваліфікацію інженера-механіка.
На турнірі найсильніших кандидатів України у 1957 році, що проходив в Одесі, розділив друге місце після Едуарда Гуфельда. Юхим Ротштейн багаторазовий учасник чемпіонатів України, найкраще досягнення — 9 місце у 1959 році. 12 набраних очок на цьому турнірі дозволили Ротштейну виконати норму майстра спорту СРСР.
У період з 1960 по 1963 роки Ротштейн проживав та працював у Станіславі (Івано-Франківську). У 1962 році набравши 7½ очок розділив 4-5 місце з Суетіном у другому всесоюзному масовому турнірі, що проходив у Владимирі, а перемогу здобув Юрій Ніколаєвський. За підсумками цього турніру Юхим Ротштейн потрапив у півфінал чемпіонату СРСР (перші п'ять потрапляли). У півфіналі чемпіонату СРСР 1962 року, що проходив у Ризі, він розділив восьме місце з Айварсом Гіпслісом (по 9 очок).
Після повернення до Львова, працював на заводі, займав солідну посаду, відповідно уже не так часто грав у шахи. На початку 1990 рр. влаштувався в дитячу спортивну школу шаховим тренером, переважно працював з новачками, пізніше працював тренером у Польщі.
У 1998 році переїхав в Німеччину в місто Кельн, з 2002 року. перейшов до Німецької федерації шахів. Відновив активні виступи в турнірах, виграв більш як 50 перших місць (у тому числі першість Кельна, Леверкузена). Успішно виступав на турнірах серед ветеранів, сім разів (2000, 2002, 2004, 2006, 2007[2], 2017 та 2019) став чемпіоном Німеччини серед сеньйорів (вікова група 65 ). Він також мав ряд досягнень на міжнародному рівні, зокрема увійшов до топ-10 на чемпіонаті світу серед сеньйорів 2000 року (Рові) та 2008 року (Бад-Цвішенан), а також на чемпіонаті Європи серед сеньйорів 2005 року (Бад-Гомбург).
До введення рейтингу Ело, його найкращий історичний рейтинг був 2534 у листопаді 1959 року[3]. Юхим Ротштейн мав звання майстра ФІДЕ, а його син Аркадій має титул гросмейстера.
Юхим Ротштейн зіграв у 9 фінальних турнірах чемпіонатів України, набравши при цьому 61½ очка зі 149 можливих.
| Рік | Місто | Турнір | − | = | Результат | Місце | |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1952 | Київ | 21-й чемпіонат України | 3 | 9 | 3 | 4½ з 15 | 13 — 14 |
| 1956 | Київ | 25-й чемпіонат України | 4 | 11 | 4 | 6 з 19 | 18 |
| 1959 | Київ | 28-й чемпіонат України | 6 | 3 | 12 | 12 з 21 | 9 |
| 1960 | Київ | 29-й чемпіонат України | 3 | 9 | 5 | 5½ з 17 | 17 |
| 1961 | Київ | 30-й чемпіонат України | 3 | 10 | 2 | 4 з 15 | 15 |
| 1963 | Київ | 32-й чемпіонат України | 5 | 5 | 7 | 8½ з 17 | 11 — 12 |
| 1964 | Київ | 33-й чемпіонат України | 5 | 9 | 5 | 7½ з 19 | 16 — 17 |
| 1967 | Київ | 36-й чемпіонат України | 5 | 6 | 2 | 6 з 13 | 38 — 44 |
| 1974 | Львів | 43-й чемпіонат України | 7½ з 13 | 11 — 16 |
- Шахматный словарь. — Москва: Физкультура и спорт, 1964. — стор. 190 (рос.)
- Бердічевський І. О. Шахова єврейська енциклопедія. — М.: Russian Chess House, 2016. — С. 214. — 320 с. (рос.)
