Росовий ставок
50°53′47″ пн. ш. 0°23′23″ зх. д. / 50.896293° пн. ш. 0.389756° зх. д.
Росовий ставок — це штучний ставок, зазвичай розташований на вершині пагорба, призначений для напування худоби. Росові водойми застосовуються в районах, де природний запас поверхневої води може бути недоступним. Найменування росовий ставок (іноді хмарний ставок або туманний ставок) вперше вжито в Журналі Royal Agricultural Society у 1865 році[1]. Незважаючи на назву, їх основним джерелом води вважаються опади, а не роса чи туман.[2][3]
Зазвичай вони є неглибокими, блюдцеподібними і вистеленими глянцевою глиною, крейдою або мергелем на ізоляційному шарі соломи поверх нижнього шару крейди або вапна[4]. Щоб не дати дощовим черв'якам копати вгору, що за короткий час зробить глиняну підкладку пористою, викладають шар сажі або вапна, змішаного з глиною. Зазвичай глину покривають соломою для запобігання розтріскування сонцем та останнім шаром крейдового щебеню або зламаного каменю для захисту облицювання від копит овець чи великої рогатої худоби. Щоб зберегти більше води, шар глини може бути розширений по всій площі водозбору ставу.[5]
Метод побудови базового шару за допомогою крейдяної калюжі був описаний у The Field 14 грудня 1907 р. Фермер з Сассексу 1850 року народження розповідає, як він та його предки робили ставки з роси:
|
The requisite hole having been excavated, the chalk was laid down layer by layer, while a team of oxen harnessed to a heavy broad-wheeled cart was drawn round and round the cup shaped hole to grind the chalk to powder. Water was then thrown over the latter as work progressed, and after nearly a day of this process, the resultant mass of puddled chalk, which had been reduced to the consistency of thick cream, was smoothed out with the back of a shovel from the centre, the surface being left at last as smooth and even as a sheet of glass. A few days later, in the absence of frost or heavy rain, the chalk had become as hard as cement, and would stand for years without letting water through. This old method of making dew ponds seems to have died out when the oxen disappeared from the Sussex hills, but it is evident that the older ponds, many of which have stood for scores of years practically without repair, are still more watertight than most modern ones in which Portland cement has been employed. [6] | 
|
Якщо температура у ставку буде низькою, випаровування може бути значно знижено, таким чином підтримуючи зібрану дощову воду. За словами дослідника Едварда Мартіна, цього можна досягти, побудувавши ставок у заглибленні, де, швидше за все, збирається прохолодне повітря, або тримати довкола довгу траву для посилення теплового випромінювання.[7] Коли рівень води в ставі падає, прохолодне вологе повітря має утворюється над поверхнею, обмежуючи випаровування.[8]
52°50′11″ пн. ш. 1°12′57″ зх. д. / 52.836462° пн. ш. 1.215963° зх. д.
Таємниця росових ставків викликала інтерес багатьох істориків та вчених, але донедавна не було згоди щодо їх раннього походження. Поширена думка, що техніка побудови росових ставків була відома з найдавніших часів, як нам каже Кіплінг у пагорбі Пука Пука : «… люди кремнієвого періоду робили росові ставки під кільцем Чанктобері».[10] Два росові ставки Ханктонбері, створені з використанням кремнієвий знарядь, які були розкопані поблизу, були подібні до інших земляних робіт, датованих періодом неоліту. Ландшафтна археологія теж демонструє, що їх використовували жителі довколишнього городища (можливо, з більш раннього часу, ніж у збереженої структури пізнього бронзового віку) для напування худоби.[11][12] Більш прозаїчна оцінка археолога з Уїлтшира Мод Каннінгтона, не виключаючи доісторичного походження, описує такі позитивні тлумачення наявних доказів, як не що інше, як «польоти фантазії».[13] Явне відношення до античності, проте, може бути, принаймні, в одного росового ставка в Уїлтширі: земельний акт від 825 року нашої ери згадує Oxenmere (51°22′33″ пн. ш. 1°50′54″ зх. д. / 51.375960° пн. ш. 1.848221° зх. д.) на Milk Hill[en], Уїлтшир, показуючи, що росові ставки були в експлуатації в протягом періоду англосаксів.[14] Введення арламентських територій середини XVII ст. — середини ХІХ ст. спричинило створення багатьох нових високогірних ставків, оскільки доступ до традиційних джерел питної води для худоби був припинений.[5]
Натураліст Гілберт Уайт[en] у 1788 році зазначив, що під час тривалої літньої посухи штучні ставки на пагорбах над його рідним Сельборном[en], Гемпшир, зберігали свою воду, незважаючи на напування отари овець, тоді як більші ставки в долині висихали .[15] У 1877 р. H.P. Slade зауважив, що це тому, що нижні водойми мають сміття, вимите в них притоками, яке робить їх мілкими, а більш високі — мають меншу площу поверхні води, що запобігає швидкому випаровуванню.[16] Пізніші спостереження показали, що протягом ночі, за сприятливого формування роси, можливе підвищення рівня води приблизно на два-три сантиметри. Однак залишаються суперечки щодо засобів поповнення води росових ставків. Експерименти, проведені в 1885 р. для визначення походження води, виявили, що роса утворюється не від вогкості на повітрі, а від вологи в землі безпосередньо під місцем конденсації: роса, таким чином, була виключена як джерело поповнення.[17] Інші вчені зазначають, що експерименти 1885 р. не врахували ізолюючу дію соломи та охолоджуючий ефект вологих глин: комбінований ефект полягав би в тому, щоб утримувати ставок при нижчій температурі, ніж навколишня земля, і таким чином змогти конденсувати більшу частку вологи.[11] У свою чергу ці висновки були спростовані у 1930-х роках, коли вказувалося, що теплозберігаюча властивість води (її теплоємність) у багато разів перевищує показники земної, і тому повітря над водоймою влітку буде останнім місце для утворення конденсату. У висновку, було вирішено, що вирішальним фактором є форма ставу — блюдце, що виходить за межі самого ставу: великий ставок збирає більше опадів, ніж ставок, створений без такої особливості.[18]
Росові ставки все ще поширені на низинах південної Англії, північних Дербіширських та Стаффордширських боліт та в Ноттінгемширі .
На росовому ставку Гельмфліта в муніципалітеті Поппенбюль (півострів Ейдерштедт в Шлезвіг-Гольштейн, Німеччина) були проведені вимірювання випаровування та конденсації на місцевих ставах. Для цього були використані метеорологічні вимірювальні прилади та евапометр. Ці вимірювання довели утворення роси на основі зміни температури та погодних умов.[19][20] Росовий ставок Гельмфет є частиною водопостачання болотних районів і використовується до сьогодні.[21]
У 2014 році традиційна техніка була перевірена сучасними будівельними матеріалами на репродукціях росових ставків у Східній Фрисландії. У цьому контексті в двох наземних заглибленнях випробували різні методи. ПВХ-плівка була використана для ущільнення та скловата для утеплення. Будівництво здійснювали майстри, а кліматологічний аналіз — Вернер та Колдевей.[22]
Дитяча рима « Джек і Джилл» може стосуватися ставка роси на вершині пагорба, а не до криниці.[23]
- ↑ Oxford English Dictionary: dew-pond
- ↑ Mayhew, Susan (2004). A Dictionary of Geography: Dew Pond (вид. 3). Oxford, England: Oxford University Press. ISBN 0-19-860673-7.
- ↑ Whitefield, Patrick (2009). The Living Landscape: How to Read and Understand It. East Meon, England: Permanent Publications. с. 265. ISBN 978-1-85623-043-8.
- ↑ Brooks, Alan; Agate, Elizabeth (1976). Waterways and Wetlands. Doncaster: British Trust for Conservation Volunteers. ISBN 0-946752-30-3.
- ↑ а б Whitefield, Patrick (2009). The Living Landscape: How to Read and Understand It. East Meon, England: Permanent Publications. с. 265. ISBN 978-1-85623-043-8.
- ↑ Martin (1915: 96)
- ↑ Martin (1915: 133—135; 159)
- ↑ Martin (1915: 160)
- ↑ Dew Ponds to the Rescue. Country Life. 2 червня 2006.
- ↑ Kipling, Rudyard (1900). Puck of Pook's Hill. London: Macmillan. OCLC 872301879.
- ↑ а б Hubbard, Arthur John; Hubbard, George (1905). Neolithic Dew Ponds and Cattleways. London: Longman.
- ↑ Chanctonbury Ring. Prehistory. Steyning Museum. 2005. Архів оригіналу за 27 серпня 2008. Процитовано 14 квітня 2008.
- ↑ Cunnington, Maud Elizabeth (1934). An Introduction to the Archæology of Wiltshire from the Earliest Times to the Pagan Saxons. Devizes, England: George Simpson and Co.
- ↑ Dew ponds. Wiltshire Community History. Wiltshire Council. Архів оригіналу за 25 July 2018. Процитовано 22 травня 2011.
- ↑ White, Gilbert (1788). The Natural History of Selborne. London: Benjamin White and Son.
- ↑ Slade, Harry Poole (1877). A Short Practical Treatise on Dewponds. London: E. & F. N. Spon.
- ↑ Johnson, Walter (1908). Folk Memory Or the Continuity of British Archaeology. Oxford, England: Oxford University Press.
- ↑ Pugsley, Alfred J (1939). Dewponds in Fable and Fact. London: Country Life Ltd. с. 42, 44.
- ↑ Coldewey, W. G.; Werner, J.; Wallmeyer, C.; Fischer, G. (2012). Das Geheimnis der Himmelsteiche - Physikalische Grundlagen einer historischen Wasserversorgung im Küstenraum. Schriften der DWhG. 20 (2): 315—329.
- ↑ Werner, J.; Coldewey, W. G.; Wallmeyer, C.; Fischer, G. (2013). Der Tauteich Helmfleeth im St. Johannis-Koog, Gemeinde Poppenbüll - Messungen und Berechnungen des Wasserhaushalts 2010. Jahrbuch "Zwischen Eider und Wiedau 2013": 1—10.
- ↑ Meier, D.; Coldewey, W. G. (2012). Wasserversorgung in den Nordseemarschen von der römischen Kaiserzeit bis zur frühen Neuzeit. Schriften der DWhG. 20 (1): 249—260.
- ↑ Werner, J.; Coldewey, W. G.; Wesche, D.; Schütte, H.; Schütte, F.; Fähnders, H.; Neumann, R. (2016). Studien der Wasserbilanz an zwei modernen Nachbauten historischer Tauteiche an der Nordseeküste. Schriften der DWhG: 349—369.
- ↑ Talman, Charles (1922). Atmospheric byways. Meteorology; the science of the atmosphere. New York: P.F. Collier. OCLC 3299179.