Рибалка Іван Климентійович

Рибалка Іван Климентійович
Народився	22 червня 1919(1919-06-22)[[d:Track:Q106509962]]-1">[1] Полтавська губернія, Українська СРР
Помер	29 листопада 2001(2001-11-29)[[d:Track:Q106509962]]-1">[1] (82 роки) Харків
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	журналіст
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Галузь	історія
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Аспіранти, докторанти	Калініченко Володимир Вікторович
Війна	німецько-радянська війна
Нагороди

Іва́н Климе́нтійович Риба́лка (22 червня 1919, с. Витівка Полтавський район Полтавська область  — 28 листопада 2001) — доктор історичних наук, професор історії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Засновник кафедри історії України ХНУ та її перший завідувач, лауреат Державної премії УРСР, дійсний член та віце-президент Академії історичних наук, професор, доктор історичних наук

Життєпис

Народився у селі Витівка на Полтавщина в селянській родині. У дитинстві і юності був пастухом, орачем у колгоспі. У 1927 році пішов до сільської початкової школі. Закінчував шкільне навчання в дитячій трудовій колонії імені Горького (с. Куряж, Харківська область), де опинився як безпритульний після смерті матері у 1930 році та розпаду сім'ї. У колонії також працював слюсарем. У 1934 році, по закінченню неповної середньої школи, вступив до Харківського комуністичного газетного технікуму, по закінченні якого у 1937 році почав працювати відповідальним секретарем в одній з районних газет у Полтавській області.

З 1 серпня 1941 року став до лав Радянської армії, спочатку рядовим, а потім сержантом. Брав участь у боях з німецькими окупантами у 1942 році на Білгородському напрямку Південно-Західного фронту та на Дону під Воронежем, був двічі поранений, став інвалідом війни.

З вересня 1943 року поновив навчання на четвертому курсі історичного факультету Об'єднаного Українського держуніверситету в м. Кзил-Орді Казахської РСР, в якому спільно функціонували евакуйовані українські університети — Київський і Харківський. Після повернення університету у 1944 році з евакуації до Харкова продовжив навчання на історичному факультеті Харківського державного університету імені О. М. Горького.

У 1945 році з відзнакою закінчив університет та став асистентом кафедри історії СРСР і УРСР, заступником декана істфаку, вступив до аспірантури. У 1948 році став старшим викладачем, у 1950 році — захистив кандидатську дисертацію та став доцентом кафедри історії СРСР. Паралельно з викладацькою та науковою роботою у 1950-х роках обіймав посаду редактора газети «Соціалістична Харківщина», був депутатом обласної та міської рад, заступником секретаря парткому університету, членом обкому партії, головою місцевкому профспілки.

Був першим завідувачем відновленої на історичному факультеті 1 вересня 1957 року кафедри історії Україн та очолював її до 1989 року.

У жовтні 1963 року захистив докторську дисертацію, з січня 1964 року — професор. У 1972—1974 роках — проректор Харківського державного університету імені О. М. Горького.

Наукова діяльність

Автор близько 200 наукових праць, в тому числі 20 монографій, підручників, програм, збірників документів (з них — 13 без співавторів). Був автором перших в Україні підручників з історії України для студентів вищих навчальних закладів. У 1978 р. виданий підручник «Історія Української РСР. Дорадянський період» для історичних факультетів вишів. У 1982 році було видано підручник «Історія Української РСР. Радянський період» (у співавторстві з В. М. Довгополом). За ці підручники Рибалці та Довгополу була присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки 1985 року. У 1991 році було видано 2-ге, перероблене і доповнене видання підручника «Історія України. Дорадянський період».

Є автором підручника з історії України в трьох частинах, що вийшов після проголошення Незалежності (у 1995 році — перша частина, «Історія України. Від найдавніших часів до кінця XVIII ст.», у 1997 році — друга частина «Історія України. Від початку XIX століття до лютого 1917 р.»; у 2004 році — третя частина, що охоплює 1917—2004 роки (у співавторстві з професором В. В. Калініченком).

Поставив і вирішив низку недостатньо або зовсім не вивчених питань історії громадянської війни в Україні. Один з перших у радянській історіографії висвітлив примусову колективізацію українського села навесні 1919 року, довівши, що політика воєнного комунізму, насадження комун на селі, нещадне викачування хліба продзагонами і призвело до повалення радянської влади в Україні у 1919 році. У статтях останніх десятиліть аналізував соціально-класову структуру населення України після 1917 року, згубний для українського села процес розселянювання, голодомор 1932—1933 років.

Під керівництвом та за участі Рибалки було підготовлено чотири збірники документів документів з історії України (понад 400 друкованих аркушів).

Навколо Рибалки було створено харківську школу істориків України, Під його керівництвом представники цієї школи захистили 10 докторських і понад 30 кандидатських дисертацій. Рибалка очолював спеціалізовану раду по присудженню докторських і кандидатських наукових ступенів при Харківському університеті.

З 1999 року — дійсний член і віце-президент новоствореної Академії історичних наук України.

Помер Іван Климентійович Рибалка 28 листопада 2001 року у Харкові. Похований на Другому міському цвинтарі Харкова.

Нагороди

• орден Слави III ступеня;
• орден Вітчизняної війни І ступеня;
• Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»;
• Заслужений діяч науки і техніки України (1989).

Творчий доробок

• История Украинской ССР: Эпоха социализма. Учебник для ист. фак. вузов / И. Рыбалка, В. Довгопол. — Киев: Вища школа, 1982. — 639 с.
• История Украинской ССР: Досоветский период: Учебник для студентов ист. фак. вузов. — Киев: Вища школа, 1978. — 591 c.

Примітки

_1-0">^а Національна_бібліотека_Ізраїлю[[d:Track:Q106509962]]