Правда (газета)

«Правда»

Країна	Росія
Тип	щоденна газета, автономна некомерційна організаціяd
Тема	новини, економіка, політика
Мова	російська[[d:Track:Q12131129]][[d:Track:Q90]][[d:Track:Q70460099]]-1">[1]
Політична належність	орган КПРФ
Видавець	КПРФ
Формат	A2
Періодичність	1 доба
Засновано	1912
Засновник	Ленін Володимир Ілліч
Власник	Комуністична партія Російської Федерації
Головний редактор	Б.О. Комоцький
Припинення публікацій	6 вересня 1991
Головний офіс	125993, ГСП-3, Москва, вул. Правди 24
Наклад	100 300 (2010)
ISSN	0233-4275, 1990-6838
gazeta-pravda.ru​(рос.)
Нагороди
Правда у Вікісховищі

«Пра́вда» — газета, що тривалий час була щоденним центральним органом партії більшовиків (РСДРП (б), РКП (б), ВКП (б), КПРС) і найвпливовішим радянським виданням, фактично — головною газетою країни. Нагороди: два ордени Леніна (1945, 1962), орден Жовтневої Революції (1972). Нині — орган КПРФ, виходить тричі на тиждень. Наклад у червні 2010 р. — 100 300 прим.

Створення газети

VI Всеросійська (Празька) конференція РСДРП (б) прийняла за ініціативою В. І. Леніна рішення про випуск масової робочої більшовицької щоденної газети, і 22 квітня (5 травня) 1912 р. вийшов перший номер «Правди». Тоді «Правда» не була офіційним органом ЦК РСДРП (б), таким вважалася нелегальна газета «Соціал-демократ», що друкувалася за кордоном і ввозилася до Росії нелегально. Ще до цього, з 1908 до квітня 1912, спочатку у Львові, а потім у Відні видавалася популярна соціал-демократична газета «Правда» під редакцією Л. Д. Троцького, міжнародний відділ якої вів А. А. Йоффе (т. зв. «„Віденська“ Правда»). Вихід другої газети з тією ж назвою викликав різку полеміку, в тому числі навіть зі зверненням до німецьких соціалістів як третейських суддів, але це ні до чого не призвело, і назва «Правда» збереглася за ленінською газетою. Тираж газети був близько 40 тис. екземплярів, іноді досягав 60 тис.

Дореволюційний період

Правда, 16 березня 1917

Газета неодноразово закривалася, але продовжувала виходити під іншими назвами: у 1913 р. — «Робоча правда», «Північна правда», «Правда труда», «За правду», в 1914 р. — «Пролетарська правда», «Шлях правди», «Робочий», «Трудова правда». 8 липня (21 липня) 1914, перед початком Першої світової війни, газета була заборонена остаточно.

«Правда» в 1917 році. Німецьке фінансування

Артур Ціммерман, статс-секретар у закордонних справах Німеччини в 1917 р.

Після Лютневої революції «Правда» стала виходити з 5 березня (18 березня) 1917 року як орган ЦК і Петербурзького комітету РСДРП (б). Наклад «Правди» сягав 85-90 тис. прим. Згідно з виявленими після Другої світової війни архівним документам німецького Генерального штабу та Міністерства закордонних справ Німеччини, у цей час газета активно фінансувалася Німеччиною за посередництвом Парвуса через банківських агентів та членів більшовицького Центрального Комітету РСДРП(б), які знаходились у нейтральній Швеції. Статс-секретар (міністр закордонних справ) Німеччини Кюльман зазначав у листі кайзеру 3 грудня 1917 р.: «Лише тоді, коли більшовики стали отримувати від нас постійний приплив фондів через різні канали і під різними ярликами, вони стали в змозі поставити на ноги свій головний орган „Правду“, вести енергійну пропаганду і значно розширити спочатку вузький базис своєї партії». 3 липня статс-секретар Циммерман з задоволенням телеграфував, що «мирна пропаганда Леніна стає все сильнішою і його газета „Правда“ друкується вже в 300.000 примірників». (Детально див. Пломбований вагон).

5 липня (18 липня) 1917 р., після антиурядових виступів у Петрограді, газета була закрита і до жовтня виходила під різними назвами («Листок Правди», «Робочий і солдат», «Пролетар», «Робочий», «Робочий шлях»). Після Жовтневої революції, 27 жовтня (9 листопада) 1917 р., газета знову стала виходити під назвою «Правда» як орган ЦК РСДРП (б).

«Правда» за радянських часів

З ліквідацією в 1918 році некомуністичної преси, «Правда» стала головною газетою в країні, відтіснивши в цій якості орган Рад — Известия. День випуску її першого номера — 5 травня був оголошений «Днем друку». Тираж газети зростав і в 1975 році досяг 10600 тисяч примірників. Значною мірою це пояснювалося обов'язковістю передплати на партійні видання для членів КПРС. Статті, нариси та фейлетони «Правди», навіть підписані малозначними прізвищами, були практично наказами для виконання всією країною.

«Правда» у пострадянський час

19 серпня 1991 р. «Правда» була серед дев'яти газет, не закритих постановою ДКНС. 22 серпня 1991 газета востаннє виходить як «орган ЦК КПРС». У той же день її випуск було призупинено указом Б. М. Єльцина як видання, яке підтримало ДКНС, та органу розпущеної КПРС. У вересні газета відновлює випуск як «загальнополітична газета», видавана трудовим колективом. Водночас редакція позбувається більшої частини своїх приміщень у редакційній будівлі на вулиці «Правди», 24. Кілька поверхів будівлі звільняються для видань, заснованих владою РРФСР, зокрема для «Російської газети» і газети «Росія». Як орган управління газетою поряд з редакцією створюється Громадська рада на чолі з Н. І. Рижковим. У 1992 р. створюється ЗАТ «Правда-Інтернешнл», і до 1996 р. газету контролюють грецькі бізнесмени Яннікоси. Видання знову було на короткий час припинено після подій 4 жовтня 1993 г (Див. Розгін Верховної Ради РФ (1993 )). З квітня 1997 газета стала виходити як орган КПРФ, що було підтверджено спеціальною постановою IV з'їзду КПРФ. Аж до 2003 р. виходило кілька газет з назвою «Правда», періодично йшли судові розгляди з питання використання товарного знака. Колектив одного з таких видань, очолюваний Віктором Линником, був змушений змінити назву — газета стала виходити під назвою «Слово», при цьому шрифтове зображення логотипу відповідало оригінальному логотипу «Правди». Оригінальну «Правду» часто називали «Червона» Правда» чи «Правда-КПРФ» (через рядки під заголовком газети: «Комуністична партія Російської Федерації» і червоний логотип видання).

Главред «Правди»

• Полєтаєв, Єгоров, Єремєєв, Молотов, Сталін
• Бухарін Микола Іванович (1918—1929)
• Ольмінський Михайло Степанович
• Савельєв Максиміліан Олександрович (1930)
• Мехліс Лев Захарович (1930—1937)
• Нікітін Іван Юхимович (1937—1938)
• Поспєлов Петро Миколайович (1940—1949)
• Суслов Михайло Андрійович (1949—1950)
• Ільїчов Леонід Федорович (1951—1952)
• Шепілов Дмитро Трохимович (1952—1956)
• Сатюков Павло Олексійович (1956—1964)
• Румянцев Олексій Матвійович (1964—1965)
• Зімянін Михайло Васильович (1965—1976)
• Афанасьєв Віктор Григорович (1976—1989)
• Фролов Іван Тимофійович (1989—1991)

Головред «Правди» після розпаду СРСР

• Селезньов Геннадій Миколайович (1991—1993)
• Линник Віктор Олексійович (1993—1994)
• Ільїн Олександр Олексійович (1994—2003) — через хворобу пішов, помер.
• Нікіфорова Валентина Миколаївна (2003—2005) — виконувачка обов'язків.
• Шурчанов Валентин Сергійович (2005—2009)
• Комоцький Борис Олегович (з 2009)

Відомі співробітники «Правди»

• Кольцов Михайло Юхимович
• Єфімов Борис Юхимович
• Нюренберг Амшей Маркович
• Заславський Давид Йосипович
• Стуруа Мелор Георгійович
• Жуков Юрій Олександрович
• Кожемяко Віктор Стефанович
• Кавтарадзе Сергій Іванович

Примітки

_1-1">^б The ISSN portal — Paris: ISSN International Centre, 2005. — ISSN 0233-4275

d:Track:Q12131129d:Track:Q90d:Track:Q70460099