Перейти до вмісту

Плахтянка

Координати: 50°30′51″ пн. ш. 29°54′7″ сх. д. / 50.51417° пн. ш. 29.90194° сх. д. / 50.51417; 29.90194
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Плахтянка
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район Бучанський район
Тер. громада Макарівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA32080190360081164
Основні дані
Засноване 1760
Населення 745
Площа 0,256 км²
Густота населення 2910,16 осіб/км²
Поштовий індекс 08030
Телефонний код 380 4578
Географічні дані
Географічні координати 50°30′51″ пн. ш. 29°54′7″ сх. д. / 50.51417° пн. ш. 29.90194° сх. д. / 50.51417; 29.90194
Середня висота
над рівнем моря
160 м
Місцева влада
Адреса ради 08030, Київська обл., Бучанський р-н, с.Плахтянка, вул. Кавказька, 1
Карта
Плахтянка. Карта розташування: Україна
Плахтянка
Плахтянка
Плахтянка. Карта розташування: Київська область
Плахтянка
Плахтянка
Мапа
Мапа

CMNS: Плахтянка у Вікісховищі

Плахтя́нка — село Макарівської селищної громади Бучанського району Київської області. Розташоване за 9 км від центру громади та за 60 км від обласного центру. Найближча залізнична станція — Клавдієво, 12 км. Площа населеного пункту — 5716,6 га, кількість дворів — 411. Населення становить — 642 осіб.

Історія

[ред. | ред. код]

Згідно з переказом, у 1763 році поміщик побудував суконний завод, де, власне, і виготовлялася плахта — звідси і походить назва села — Плахтянка. На ґуральні працювали кріпаки, які оселилися тут же біля майстерні. Вони й дали початок новому селу. Крім того селяни займалися виробництвом гончарних виробів. 1768 року власник Макарова ксьондз Антоній Любомирський продав ксьондзу Каетану Росцішевському ключ Макарівський, у тому числі й Плахтянку. У 1772 році в селі було 17 дворів[1].

До реформи 1861 р. жителі села Плахтянки були кріпаками. Земля належала мотижинському поміщику Савицькому, у якого було 1700 га землі. Становище кріпосницьких селян було дуже важким. Щоб не вмерти з голоду, селяни змушені були займатися гончарством. Це було їхнім побічним заняттям, а головне — вони повинні були відробляти панщину.

Перед революцією 1905 р. нащадки пана Савицького почали продавати землю селянам. У цей час в селі було близько 100 селянських господарств, з них 70 % були середняки і 30 % — бідняки. Проте піщаний ґрунт давав погані врожаї і селянам треба було вкладати багато праці, щоб зібрати мізерний урожай. Під час революційних подій 1905—1907 рр. у селі відбувалися невеликі заворушення, організаторами яких були Сак Хомич Сімороз та Анатолій Новик. У 1918 р. жителі села Козмичі, підмовлені паном, вбили їх.

У 1914 р. на території села була побудована ґуральня з виробництва спирту. У 1918 р. завод націоналізовано. Розширення заводу відбулося у 1924, 1936, 1948 рр. З 1958 р. Плахтянський завод почав виробляти кормові антибіотики — біоміцин.

Територією села під час визвольних змагань пройшли загони петлюрівців, денікінців, німців. Старожили села розповідають, що за царату в селі не було школи. 20-30 дітей навчалися в найманих селянських хатах. Навчав їх у 1910—1917 рр. учитель Цимбалюк із с. Андріївки. До 1917 р. в селі більшість населення була малограмотна. Лікаря, фельдшера чи акушерки в селі не було.

У 1918 р. в Плахтянці було проголошено радянську владу. Головою сільради було обрано М. О. Петренка, секретарем — П. В. Гончаренка. Борцями за радянську владу на селі були також комуністи — Зарицький і Шмигельській, які були вбиті супротивниками. Комсомольську організацію утворено у 1931 р. У 1922 р. організовано Комнезам, головою якого став І. К. Муклименко.

У селі принаймні до 1926 року мешкав Андрій Йосипович Андрієвський, хорунжий Армії УНР[2].

Колгосп у с. Плахтянка утворено в 1930 р. Його ініціатором був І. І. Оніщук. У колгосп під назвою 13-річчя Жовтня об'єдналося 30 селянських господарств, членами правління були П. В. Гончаренко і М. З. Сімороз. У 1931 р. повністю завершено колективізацію.

Перший день свого вступу в село і також встановлення «нового порядку» німецько-нацистські загарбники відзначили розстрілом дільничного уповноваженого міліції Приймака. Потім гестапівці схопили двох комуністів П. С. Гаєвського — директора школи та С. С. Яценка — колишнього голову колгоспу. Про їхню долю нічого не відомо дотепер. У 1942 р. нацисти схопили і розстріляли Горпину Сімороз та її молодшу дочку Антоніну за те, що чоловік її старшої доньки мав зв'язок із партизанами. За найменше порушення окупаційного режиму жителів по-звірячому били. 13 жителів села примусово було вивезено на каторжні роботи до Німеччини.

Населення села допомагало партизанам продовольством, одягом і збиранням зброї. Безпосередньо брали участь у партизанських загонах 8 осіб, зокрема В. Н. Сімороз, І. І. Соломенко. Г. І. Паламарчук. У боротьбі проти нацистів у лавах Радянської армії брали участь 150 жителів села. Близько 80 осіб полягли в боях з ворогом. За бойові заслуги в роки Другої Світової війни 76 жителів Плахтянки нагороджені орденами й медалями Союзу РСР[3]. Серед нагороджених найбільше урядових нагород мають: М. М. Сімороз (три ордени і три медалі), П. Г. Кураченко — три ордени «Червона Зірка» і три медалі; І. Г. Кацапчук — два ордени (Вітчизняної війни II ступеня, «Червона Зірка»), 3 медалі, В. М. Мукшименко, І. Б. Цимбалюк, В. Ф. Сухенко та інші.

Трудящі села в період з 1946 р. по 1953 р. приклали багато праці, щоб розвинути і відбудувати заново зруйноване після війни господарство.

В «Історії міст і сіл Української РСР» про Плахтянку початку 1970-х було подано таку інформацію:

Плахтянка - село, центр сільської Ради, розташоване за 8 км від районного центру та за 14 км від залізничної станції Клавдієве. Населення - 849 чоловік.

На території села - рільнича бригада і тваринницька ферма колгоспу ім. Калініна (центральна садиба в с. Гавронщині). Вирощують переважно картоплю та зернові культури. З промислових підприємств є завод кормових антибіотиків - один з найбільших в Україні. В Плахтянці - восьмирічна школа, клуб, бібліотека; дільнична лікарня на 25 ліжок з рентгенологічним і зуболікарським кабінетами та пологовим відділенням, аптека.[3].

У 1986 р. після аварії на ЧАЕС жителі с. Плахтянка прийняли до своїх осель переселенців з Чорнобильського району із сіл Речиця, Товстий Ліс, Буда, Красний Посьолок зі своїми звичаями та обрядами.

Село в основному робітниче, тому славиться такими працьовитими, щирими, добрими людьми, які вже на заслуженому відпочинку: В. П. Нагаєць, Г. Я. Лейвіч, А. Р. Біла, М. Я. Машовець, М. О. Васянович, М. В. Лавірко, працівники сільського господарства — М. П. Мельник, О. М. Дячук, Г. М. Татаренко, А. І. Зінченко, О. Г. Марченко, Н. З. Володько, медпрацівник В. Д. Майборода.

У Плахтянці працює промислове підприємство — ПрАТ «Плахтянський дослідний завод», структурний підрозділ корпорації «Укрзооветпромпостач», який виробляє ветеринарні препарати, засоби захисту рослин, премікси, білково-вітамінні добавки, комбікорми. Є власна ветаптека, де товари реалізуються за цінами виробника. Також працює Плахтянське лісництво ДП «Київське лісове господарство», приватна пилорама. У селі діє Плахтянська ЗОНІ І-ІІ ступенів, у 2005 р. відкрито навчально-виробниче об'єднання «Школа — дитячий садок». Працює медамбулаторія, яка обслуговує 4 населені пункти, сільський клуб, бібліотека, відділення зв'язку, філія ощадного банку, 4 приватні магазини.

Галерея

[ред. | ред. код]

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Букет Є. Історія кожного поселення сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 24 лютого. — № 8 (10708). — С. 6.
  2. http://geroika.org.ua/ekspedytsiya-makariv/
  3. а б Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Плахтянка — наш Поліський дивокрай. Історія. Людські долі / К. В. Кузьменко-Лісовенко, Т. В. Василишина. — Київ: Інтерконтиненталь-Україна, 2013. — 319 с. — ISBN 966-97277-7-0.