Перший відділ
Пе́рший ві́́дділ — усталена назва структурного підрозділу органу державної влади, підприємства, установи або організації, до функцій якого входить забезпечення умов обігу інформації, що становить державну та/або корпоративну таємницю; робота з особовими справами осіб, які мають допуск до секретної інформації; реалізація технічних, організаційних та інших заходів, спрямованих на виявлення та закриття каналів витоку таємної інформації в процесі виробничої та іншої діяльності органів державної влади, установ та підприємств; організація секретного діловодства. Ці структурні підрозділи розміщуються в ізольованих службових приміщеннях, як правило, на середніх поверхах будівель установ та підпорядковуються безпосередньо керівникам установ або підприємств.
В радянських організаціях «перший відділ» був відповідальний за підтримку режиму секретності і політичної безпеки. Такий відділ був в кожній організації мала якесь відношення до науково-технічної інформації (такий як завод або НДІ) або з можливістю друкувати тексти. Перший відділ входив до структури КДБ і не підпорядковувався керівництву підприємства. Відділ контролював доступ до секретної інформації, поїздки за кордон і публікації. Також перший відділ контролював використання друкарських машинок, пристроїв для копіювання і інших друкарських пристроїв, щоб запобігти розповсюдженню самвидаву.
В установах України (та інших даржав колишнього СРСР) офіційна назва «першого відділу» може формулюватися по-різному, наприклад, Відділ (департамент, управління, сектор) документального забезпечення та режиму (ВДЗР) — частіше всього, в органах внутрішніх справ, Відділ (сектор) кадрової та режимно-секретної роботи — часто, у інформаційних установах, Відділ оборонно-мобілізаційної і режимно-секретної роботи — в основному, в органах державної влади та місцевого самоврядування, Режимно-секретний орган (РСО) університету — у вищих навчальних закладах, Перший відділ — наприклад, Перший відділ Апарату Верховного Суду України тощо.
Видана у 1998 р. Постанова Кабінету Міністрів України[1] передбачала взаємодію режимно-секретних органів в міністерствах, відомствах, місцевих органах державної виконавчої влади, на підприємствах, в установах і організаціях з Держкомсекретів України. У 1999 р. Держкомсекретів України було ліквідовано, а його повноваження було передано Службі безпеки України. Таким чином, наразі у своїй діяльності перші відділи співпрацюють із Службою безпеки України.
Деякі правозахисні організації звертають увагу на загрозу свободі слова та реалізації інноваційної діяльності у вищих навчальних закладах та науково-дослідних інститутах, яку несе інститут «перших відділів». Так, режимно-секретні органи існують навіть у тих наукових установах, які не займаються таємними науково-технічними розробками. При цьому реалізація діяльності режимно-секретних органів пов'язана з запровадженням додаткових бар'єрів інформаційного обміну. Так, у 1998 р. указом Президента України Л.Д. Кучми для державних установ, де є режимно-секретні органи, вибір операторів зв'язку Інтернет був обмежений лише тими, які окремо ліцензовані урядом[2]. Фактично, під цей указ підпадала більшість потужних наукових та освітніх установ України. Проєкт указу Президента від 27 червня 1999 р. вимагав, щоб усі комунікаційні компанії та Інтернет-провайдери пройшли ліцензування і щоб їхнє обладнання було пристосоване для прослухування (органами державної безпеки). Указ було заблоковано Верховною Радою України, однак, в будь-якому разі, така державна політика вплинула на темпи впровадження Інтернет-технологій у державних установах[3].
Одним з проявів побічного обмеження свободи слова режимно-секретними органами наукових установ є практика обов'язкового оформлення актів експертизи на результати науково-дослідної діяльності, які вчений планує опублікувати у закордонних виданнях або виголосити на наукових конференціях під час закордонних відряджень[4].
- ↑ Про затвердження Положення про режимно-секретні органи в міністерствах, відомствах, Уряді Автономної Республіки Крим, місцевих органах державної виконавчої влади, виконкомах Рад, на підприємствах, в установах і організаціях: Постанова Кабінету Міністрів України від 4 серпня 1995 р. N 609.
- ↑ Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній сфері: Указ Президента України від 22.04.1998 № 346/98.
- ↑ Розділ 2. Дотримання громадянських свобод, включно з такими аспектами: А. Свобода слова й преси. Дотримання прав людини в Україні у 2000 році (PDF). Харків: Фоліо. 2001. с. 28. Архів оригіналу (PDF) за 19 березня 2010. Процитовано 21 лютого 2010.
- ↑ Заславський О., Копеліович О. Що охороняє наукова цензура? // Дзеркало тижня. — Вип. № 1 (780) 15 — 22 січня 2010. Архівовано з джерела 28 листопада 2013. Процитовано 21 липня 2013.
- Режимно-секретний орган [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.