Перейти до вмісту

Панич Ігор Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Панич Ігор Васильович
Народився20 квітня 1919(1919-04-20)
Іванівка, Семенівський район, Полтавська область
Помер13 січня 1990(1990-01-13) (70 років)
Ворошиловград, Українська РСР, СРСР
Країна УНР
 СРСР
Діяльністьхудожник, педагог
Alma materХарківський художній інститут (1950)
ВчителіСвітличний Єфрем Павлович, Кокель Олексій Опанасович, Дайц Йосип Абрамович, Бесєдін Сергій Фотійович, Томенко Григорій Олексійович, Чернов Леонід Іванович і Прохоров Семен Маркович
Учасникнімецько-радянська війна
ЧленствоСпілка радянських художників України
Жанржанрове малярство
ПартіяВКП(б)
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден «Знак Пошани»
заслужений художник УРСР

І́гор Васи́льович Панич (20 квітня 1919,Іванівка — 13 січня 1990, Луганськ) — український радянський живописець; член Спілки радянських художників України з 1958 року. Заслужений художник УРСР з 1972 року. Лауреат Луганської обласної премії імені «Молодої гвардії»[1]. Батько художника Володимира Панича.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 20 квітня 1919 року в селі Іванівці (нині Кременчуцький район Полтавської області, Україна). 1936 року закінчив Харківський технікум електрозв'язку і до 1941 року працював техніком радіомовлення. Учасник німецько-радянської війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 квітня 1985)[2].

Член ВКП(б) з 1947 року. У 1950 році закінчив Харківський художній інститут, де навчався зокрема у Єфрема Світличного, Олексія Кокеля, Йосипа Дайца, Сергія Бесєдіна, Григорія Томенка, Леоніда Чернова, Семена Прохорова.

З 1951 року обіймав посаду директора Ворошиловградського художнього училища; був головою Луганської обласної організації Спілки радянських художників України. Нагороджений орденом «Знак Пошани». Мешкав у Ворошиловграді, в будинку на вулиці Радянській, № 65, квартира № 50. Помер у Ворошиловграді 13 січня 1990 року.

Творча діяльність

[ред. | ред. код]

Працював у галузі станкового живопису, створював тематичні картини. У творчості дотримувався принципів соцреалізму. Серед робіт:

  • «В забої» (1951);
  • «Молодий шахтар» (1958);
  • «Кобзарі» (1961);
  • «За декретом Володимира Леніна» (1962);
  • «На відпочинку» (1963);
  • «Кобзар» (1965);
  • «Хлібороби» (1965—1966);
  • «Гості в колгоспі» (1966);
  • «Шахтарі» (1968);
  • «Сім'я» (1971);
  • «Марковські хлібороби» (1972);
  • «В ім'я життя» (1975);
  • «Солдати. 1941 рік» (1978);
  • «На будівництві Ждановського конвертора» (1979);
  • «Переможці» (1983);
  • «Теплий вечір» (1984);
  • «Хліб-сіль» (1985);
  • «Наприкінці ниви» (1988).

Брав участь у республіканських виставках з 1958 року, всесоюзних — з 1951 року, зокрема у Києві, Москві у 1951 році, Фрунзе у 1952 році, Ворошиловграді у 1952, 1954, 1956—1957 роках, Сталіно у 1955—1956 роках, пересувних в Ашгабаді, Сталінабаді, Ташкенті, Самарканді, Алмати й Фрунзе у 1952 році та в Небіт-Дагу, Єревані, Грозному, Ставрополі, Краснодарі у 1953 році.

Твори художника зберігаються в Луганському художньому та інших музеях України[1], в приватних колекціях У США, Великій Британії, Канаді.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Панич Игорь Васильевич / Арт-галерея «Nostalgie».(рос.)
  2. Панич Игорь Васильевич / Память народа. Юбилейная картотека.(рос.)

Література

[ред. | ред. код]