Перейти до вмісту

Національний фронт за визволення Анголи

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Національний фронт за звільнення Анголи)
Національний фронт за визволення Анголи, ФНЛА

порт. Frente Nacional de Libertação de Angola, FNLA
КраїнаАнгола Ангола
Голова партіїЛукас Нгонда Бенгі (оспорює Нгола Кабангу); історично — Голден Роберто
Дата заснування1954 (як Союз народів Північної Анголи), 1958 (як Союз народів Анголи), 1961 (як військово-політична організація Національний фронт визволення Анголи), 1992 (як політична партія)
Штаб-квартираЛуанда
ІдеологіяХристиянська демократія, Націоналізм, Консерватизм, Трайбалізм
Місць у Національній асамблеї
2 / 220
Офіційний сайтfnla.net

Національний фронт за визволення Анголи ФНЛА (порт. Frente Nacional de Libertação de Angola, FNLA) — ангольська військово-політична організація, з 1992 права політична партія. Найстарша з нині діючих політичних структур Анголи. Активно брав участь у війні за незалежність і громадянській війні. Традиційно спирається на народність баконго, займає консервативні трайбалістські позиції.

Первісна структура

[ред. | ред. код]

Національний рух на півночі португальської Анголи став організаційно оформлятися до середини 1950-х років. У 1954 група активістів на чолі з вихідцем з племінної аристократії баконго Голденом Роберто заснувала Союз народів Північної Анголи (УПНА). Два роки по тому Роберто офіційно очолив УПНА. В 1957 організація направила в ООН ноту, що містила заклик щодо відновлення Королівства Конго, що існувало в XIV–XIX століттях.

У 1958 політичний курс УПНА змінився — організація виступила за незалежність Анголи. Відповідно змінилася і назва: Союз народів Анголи (УПА). Але трайбалістська орієнтація на баконго при цьому зберігалася.

Антиколоніальний рух і уряд у вигнанні

[ред. | ред. код]

У 1962 УПА об'єднався з невеликою Демократичною партією Анголи. Рух прийняв назву Frente Nacional de Libertação de Angola — ФНЛА[1]. Штаб-квартира організації розташовувалася в Кіншасі — столиці Конго-Заїру. Там же функціонував Революційний уряд Анголи у вигнанні —— Govêrno revolucionário de Angola no exílio (GRAE), на чолі якого стояв Голден Роберто, а міністром закордонних справ був Жонас Савімбі[2].

У першій половині 1960-х GRAE вдалося придбати статус головного представника антиколоніальних сил Анголи. Роберто встановив контакти з авторитетними африканськими лідерами, виступав в ООН[3], налагодив ділові зв'язки з адміністрацією і спецслужбами США[4].. Зустріч Роберто з Чень І дозволила організувати оперативну взаємодію ФНЛА з КНР[5].. Найтіснішою була співпраця ФНЛА з президентом Заїру Мобуту Сесе Секо, однодумцем і родичем Роберто.

ФНЛА позиціонувався як єдиний законний представник національно-визвольного руху Анголи. Він відкидав співпрацю зі створеним в 1956 рухом МПЛА, відмовлявся від створення єдиного антиколоніального фронту. Така позиція пояснювалася вузькоплеменним трайбалізмом Роберто і його консервативними антикомуністичними поглядами, ворожими лівим і марксистським тенденціям ідеології МПЛА.

В 1966 стався розрив між Роберто і Савімбі (в принципі з тих же причин, які блокували альянс ФНЛА з МПЛА). Міністр закордонних справ покинув GRAE і створив свою організацію — Національний союз за повну незалежність Анголи (УНІТА).

Участь у війні за незалежність

[ред. | ред. код]

З лютого-березня 1961 — перша атака в Луанді сталася 4 лютого 1961[6] — УПА-ФНЛА почав збройну боротьбу проти португальського колоніального уряду[7]. Вилазки здійснювалися зазвичай з конголезької території в північних і північно-східних районах Анголи. Дії загонів Роберто відрізнялися особливою жорстокістю[8] щодо португальських поселенців і лояльних до них африканців (особливо які не належать до баконго)[9]. Найбільшу активність ФНЛА розвинув у провінції Уїже, значну частину населення якої становили етнічні баконго.

Військові ресурси ФНЛА були вельми обмеженими. Вони дозволяли влаштовувати локальні збройні вилазки і терористичні акції, але бойові зіткнення з португальськими колоніальними військами не були успішними. Вклад ФНЛА в озброєну боротьбу за незалежність значно поступався МПЛА. Водночас ФНЛА вдалося створити терористичне підпілля в Луанді, на чолі якого стояв один з найближчих соратників Роберто Лукас Нгонда Бенгі.

З середини 1960-х почалися озброєні зіткнення між ФНЛА і МПЛА —— передвістя майбутньої громадянської війни в незалежній Анголі.

В 1972 відбулося повстання у військових частинах ФНЛА, спрямоване проти керівництва організації, що осіло в Заїрі. Повстання було насилу придушено заїрський армією за наказом Мобуту

Поразка в громадянській війні

[ред. | ред. код]

Португальська революція 25 квітня 1974 мала наслідком прискорену деколонізацію. Спочатку передбачалося, що уряд незалежної Анголи буде сформований на коаліційній основі трьома визвольними рухами — МПЛА, ФНЛА і УНІТА. Проте вже влітку 1975 в країні йшла повномасштабна громадянська війна.

МПЛА Агостіньо Нето виступало за розвиток за моделлю «соцтабору», спираючись на народності мбунду, а також мулатів. ФНЛА Голдена Роберто орієнтувалася на консервативні сили Заходу і спиралася на баконго. УНІТА Жонаса Савімбі дотримувалася самобутньої ідеології[10] антикомуністичного соціалізму, спираючись на овімбунду. Зовнішніми союзниками МПЛА були СРСР і Куба. ФНЛА користувалася підтримкою Заїру, США, Франції, а також Китаю і до деякої міри КНДР і СРР. УНІТА встановив військово-політичні зв'язки з ПАР.

Восени 1975 МПЛА взяло Луанди під військово-політичний контроль. Вибиті зі столиці загони ФНЛА розмістилися на плацдармах в У]же і Заїрі, звідки розгорнули наступ на столицю. Значну частину армії Голдена Роберто становили заїрський військовослужбовці, а самим боєздатним підрозділом був загін білих найманців під командуванням Костаса Георгіу. Зброї було отримано в значній мірі з Китаю та Північної Кореї. Бійці (за винятком нечисленних європейських найманців) були недостатньо навчені і мотивовані, озброєння поступалося противнику.

10 листопада 1975 ударні сили ФНЛА були розгромлені на підступах до Луанді в битві при Кифангондо[11]. Наступного дня незалежність Анголи була проголошена під владою МПЛА. Розгорнувся масований наступ ФАПЛА і кубинських військ.

На початку січня 1976 загони ФНЛА відступили з Кармони — політичної столиці Роберто. Був зданий Амбріш — головна військова база. У лютому війська МПЛА і кубинці вступили в Сан-Сальвадор-ду-Конго — рідне місто Роберто. З захопленням 18 лютого міста Педру-да-Фейтісу сили МПЛА встановили контроль над північним кордоном країни. ФНЛА як військова сила практично перестав існувати[12]. Залишки його військ безладно відступили на територію Заїру.

У 1976–1978 роках ФНЛА намагався час від часу завдавати ударів, періодично прориваючись на ангольську територію. Зусиллями Лукаса Нгонди Бенгі і Нгола Кабангу в Уїже вдалося частково відтворити партизанську інфраструктуру. Але її дії були малоефективні. Реальну партизанську війну проти режиму МПЛА вів Савімбі на чолі УНІТА. Частина бійців ФНЛА перебралися під натиском військ МПЛА в Намібію (у той час окуповану ПАР), де приєдналися до УНІТА або брали участь в рейдах південноафриканської армії на територію Анголи.

У 1979 Заїр нормалізував відносини з Анголою. Це означало втрату всяких можливостей для подальшої збройної боротьби. Голден Роберто з найближчим оточенням перебрався до Франції. Діяльність ФНЛА практично припинилася.

Партія легальної опозиції

[ред. | ред. код]

На рубежі 1980–1990 років режим МПЛА змушений був провести політичні реформи, включаючи перехід до багатопартійної системи. Одним з результатів стала легалізація ФНЛА. Голден Роберто і його соратники повернулися в Анголу[13]. ФНЛА був перетворений в легальну політичну партію.

У 1992 ФНЛА брав участь у парламентських виборах, Роберто висував свою кандидатуру на президентську посаду. За підсумками виборів було оголошено про перемогу МПЛА і президента душ Сантуша . Відмова Савімбі визнати результати привів до масакри на Хеллоуїн[14]. Основний удар було завдано по УНІТА, але загинули і багато активістів ФНЛА. Проте керівництво ФНЛА, на відміну від Савімбі, визнало правлячий режим і продовжило інтеграцію в ангольську політичну систему. При цьому вплив партії різко знизилося навіть в районах проживання баконго.

Наразі ФНЛА є партією правої опозиції. У той же час її керівництво виступає з позицій примирення всіх політичних сил країни. На цьому сходяться ворогуючі партійні фракції. Лукас Нгонда Бенгі прямо виступає за союз з МПЛА. Нгола Кабангу висловлюється за участь Куби у відновленні ангольської економіки і досягненні національної злагоди[15].

Важливий напрямок партійної діяльності — інформування суспільства про заслуги ФНЛА в боротьбі за незалежність Анголи[16].

Внутрішньопартійні конфлікти

[ред. | ред. код]

У другій половині 1990-х в ФНЛА виник гострий конфлікт між Голденом Роберто і Лукасом Нгонда Бенгі[17], які висунули претензії на лідерство. Нгонда Бенгі, який виступав за примирення і союз з МПЛА, заручився підтримкою уряду. На з'їзді ФНЛА в 1999 він домігся свого обрання на вищу партійну посаду. Роберто перейшов в статус «почесного президента партії».

Безсоромність і безпринципність Нгонди Бенгі, образливі висловлювання на адресу історичного лідера (Нгонда називав Роберто Um leão sem dentes — «лев без зубів») викликали обурення багатьох ветеранів та активістів ФНЛА. В 2004 черговий з'їзд затвердив головою партії Нгола Кабангу, який зберіг вірність Роберто. Партія фактично розкололася.

2 серпня 2007 помер Голден Роберто. Прихильники Нгола Кабангу обрали його президентом ФНЛА. Внутрішньопартійна в 2010 опозиція провела свій з'їзд, проголосивши главою партії Лукаса Нгонду Бенгі. Вважається, що група Нгонди Бенгі є агентурою уряду в правій опозиції, а сам він пов'язаний з генеральним секретарем МПЛА Діну Матрушем[18].

В 2011 Конституційний суд Анголи визнав легітимним президентом ФНЛА Лукаса Нгонду Бенгі[19]. Частина партійного активу вважає своїм лідером Нгола Кабангу.

Результати на виборах

[ред. | ред. код]

На минулих у 1992 парламентських виборах отримує 2,4% голосів (5 місць у Народних зборах). На виборах 2008 за ФНЛА проголосували 1,11% виборців (3 місця в Народних зборах). На виборах 2012 за неї голосують 1,13% виборців (2 місця в Народних зборах).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. FNLA — Convention
  2. ANGOLA 20 ANOS DEPOIS (3). SAVIMBI «MINISTRO»
  3. Hamann, Hilton (2001). Days of the Generals.
  4. Today's terrorist is tomorrow's statesman: the United States and Angolan nationalism in the early 1960s
  5. О.Игнатьев. "Операция «Кобра-75». Издательство политической литературы, 1978.
  6. ANGOLA 20 ANOS DEPOIS (3). MOSCOVO QUIS DAR A SAVIMBI A VICE-PRESIDÊNCIA DO MPLA
  7. «A história do 4 de Fevereiro está mal contada» — Ngola Kabango
  8. Telémaco A. Pissarro. MEMÓRIAS. Angola 1951–1975. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 24 серпня 2014.
  9. Walker, John Frederick (2004). A Certain Curve of Horn: The Hundred-Year Quest for the Giant Sable Antelope of Angola.
  10. A história secreta da ideologia da Unita. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
  11. Сергей Коломнин. Победа при Кифангондо: триумф советского оружия в Африке
  12. Чёрная Россия. Танки давят удаль
  13. Чёрная Россия. Не догма, а руководство
  14. Чёрная Россия. Кровавый Хэллоуин
  15. Cuba pode ser Importante no processo de Reconstrução Nacional — Ngola Kabangu
  16. UNITA e FNLA protestam exclusão de comissão de história de Angola
  17. Lucas Ngonda. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
  18. Carta Aberta Ao Sr. Doutor Carlinhos Zassala — Ndoma Kivangidi
  19. Lucas Ngonda, FNLA