Меїр Тувіанський
| Меїр Тувіанський | |
|---|---|
| івр. מאיר טוביאנסקי | |
 | |
| Народження | 20 травня 1904 Ковно, Російська імперія |
| Смерть | 30 червня 1948 (44 роки) Hareld, Регіональна рада Матеха Єгудиd, Єрусалимський округ, Ізраїль вогнепальна рана |
| Країна |  Російська імперія Ізраїль |
| Звання | майор |
| Війни / битви | палестинська війна (1947—1949) |
Меїр (Міша) Тувіанський (івр. מאיר טוביאנסקי; 20 травня 1904, Ковно, Російська імперія — 30 червня 1948, Ізраїль) — капітан Армії оборони Ізраїлю, необґрунтовано звинувачений в зраді під час Війни за незалежність Ізраїлю та розстріляний. Після додаткового розслідування повністю реабілітовано.
Народився у сім'ї Віри та Якова Тувіанських. Закінчив єврейську гімназію у Ковно (Каунас). У 1922 році був призваний до армії Литовської республіки (яка на той момент вже була незалежною державою). В армії отримав кілька нагород за успішну службу. Після закінчення військової служби вступив до університету та став інженером.
Під час навчання в університеті приєднався до групи молоді, які створили сільськогосподарський кооператив за моделлю кібуца, і разом з ними наприкінці 20-х років переїхав до підмандатної Палестини, в поселення Біньяміна[1].
У Біньяміні захворів на малярію і за наполегливою порадою лікарів почав шукати фізично легшу роботу. Інженером йому влаштуватися не вдалося, і він вступив на службу до британської поліції.
З поліції його звільнили через відмову від переведення в Хайфу, де, як він побоювався, йому довелося б діяти проти євреїв. Був заарештований за підозрою у вбивстві араба та співпраці з єврейською підпільною воєнізованою організацією «Га'ана», але за результатами розслідування та суду виправданий.
З 1931 до 1934 рік працював у технічному відділі поліційної радіостанції, потім у компанії, зайнятій розробками родовищ солі Мертвого моря.
На початку Другої світової війни вступив в англійську армію і служив до закінчення війни в інженерних військах, де дослужився до звання майора.
Після закінчення війни демобілізувався і вступив на роботу інженером до британської компанії «Махане Алленбі» в Єрусалимі. Потім працював в єрусалимській електричній компанії «Хеврат хашмаль».
Під час Війни за Незалежність Тувіанський формував підрозділи для оборони Єрусалиму та займався проблемами водопостачання. Його призначили командувачем табором Шнелер, куди звозилося продовольство, а також здійснював технічний нагляд за трьома аеродромами.
30 червня 1948 року Меїра викликали на екстрену нараду, яка мала відбутися в Тель-Авіві. Насправді жодної наради не планувалося. Виклик був організований начальником військової розвідки Ізраїлю «АМАН» Ісером Беєрі як міра, що дозволяє непомітно для оточення заарештувати Тувіанського[2].
Весною 1948 року в Єрусалимі диверсанти підірвали кілька об'єктів водопостачання міста. Ісер Беєрі вважав, що диверсанти отримали точні дані про розташування цих об'єктів, і провів розслідування, за підсумками якого з'ясував, що мапа таких об'єктів була в одного з британських офіцерів.
Тувіанський потрапив під підозру у передачі цих відомостей і був заарештований. На допиті він показав, що раніше під час служби у британських органах передавав начальству мапу інфраструктурних об'єктів, не підозрюючи у цьому нічого поганого, оскільки британці контролювали місто та знали, що і де в ньому розташоване.
30 червня 1948 року біля села Бейт-Джиз[en] чотири офіцери ізраїльських спецслужб: Ісер Беєрі, Біньямін Гіблі, Авраам Кідрон[he] і Давид Карон[he] судили Тувіанського військово-польовим трибуналом, визнали його винним у зраді і засудили страти[3].
Тувіанського розстріляли буквально через кілька хвилин після винесення вироку, йому не дали дозволу не тільки захищатися й оскаржити вирок, але навіть написати прощальний лист дружині та прем'єр-міністру Ізраїлю Давиду Бен-Ґуріону, з яким він був особисто знайомий. Вирок був виконаний шістьма солдатами армійскої бригади «Харель»[en], яким навіть не повідомили, кого і за що вони розстрілюють[4][5][6].
Дружині Тувіанського Єлені ніхто не повідомив, що сталося з її чоловіком. Деякий час вона вважала, що він просто зник, і намагалася його знайти, опитуючи його товаришів по службі і співробітників спецслужб. Про його арешт, суд і страту вона дізналася з газет через 3 тижні після подій[3]. Коли вона нарешті з'ясувала, що його розстріляли за зраду, вона звернулася до очільника уряду через його юридичного радника Яакова Шимшона-Шапіра з проханням провести розслідування цієї справи[7].
На той час, крім цієї справи, у Бен-Ґуріона були до Беєрі й інші серйозні претензії, наприклад, вбивство агента військової розвідки араба Алі Кассема та тортури Єгуди Амстера — помічника мера Хайфи. Прем'єр-міністр призначив комісію на чолі з військовим прокурором, яка дійшла висновку, що Тувіанського стратили за злочин, якого він не вчиняв. Беєрі віддали під суд за перевищення повноважень у цій справі.
Суд визнав Ісера Беєрі винним у перевищенні повноважень. Враховуючи старі заслуги Беєрі й особливі обставини, суд засудив його до дня в'язниці. Однак і цей день Беєрі у в'язниці не був, оскільки його помилував президент Ізраїлю Хаїм Вейцман.
У липні 1949 року Давид Бен-Ґуріон особисто повідомив удові Тувіанського про його реабілітацію і приніс їй свої співчуття. Меїра Тувіанського поховали з військовими почестями, а сім'я отримала пенсію за нього як загиблого при виконанні службового обов'язку[7].
Тувіанський став першим із двох людей, страчених за вироком суду за всю історію Ізраїлю. Другим був Адольф Айхман, який очолював відділ гестапо IV B 4, який відповідав за «остаточне розв'язання єврейського питання». Айхмана засудили за воєнні злочини і повісили в Рамлі у 1962 році[8][9].
Після виправдання Меїра Тувіанського ізраїльський поет Натан Альтерман написав вірш «Вдова зрадника» (івр. אלמנת הבוגד), в якому він «схиляє коліна» перед вдовою Тувіанського, що зуміла домогтися справедливості, а також виражає захоплення країною та головою уряду, які виправдали невинного, попри всі «стратегії» та «міркування»[10].
- ↑ Эфраим Ганор. Горькая участь Меира Тубянского (рос.). Мой Израиль. Архів оригіналу за 14 січня 2013. Процитовано 14 листопада 2008.
- ↑ Эфраим Ганор. Горькая участь Меира Тубянского (рос.). Мой Израиль. Архів оригіналу за 14 січня 2013. Процитовано 14 листопада 2008.
- ↑ а б Black, Morris, 1991, с. 60.
- ↑ Эфраим Ганор. Горькая участь Меира Тубянского (рос.). Мой Израиль. Архів оригіналу за 14 січня 2013. Процитовано 14 листопада 2008.
- ↑ Помиловать, нельзя казнить… (рос.). Sem40.ru. 21 березня 2006. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 грудня 2008.
- ↑ Певзнер и Чернер, 2001, с. 31—32.
- ↑ а б Эфраим Ганор. Горькая участь Меира Тубянского (рос.). Мой Израиль. Архів оригіналу за 14 січня 2013. Процитовано 14 листопада 2008.
- ↑ Помиловать, нельзя казнить… (рос.). Sem40.ru. 21 березня 2006. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 грудня 2008.
- ↑ Певзнер и Чернер, 2001, с. 33.
- ↑ פרשת טוביאנסקי (івр.). 11 вересня 2016.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|url=(довідка)
- Певзнер Ю., Чернер Ю. На щите Давидовом начертано «Моссад». — М. : Терра, 2001. — 427 с. — (Секретные миссии) — ISBN 978-5-275-00303-1.
- Ian Black[en], Benny Morris. Israel's Secret Wars: A History of Israel's Intelligence Services. — Grove Press, 1991. — 634 p. — ISBN 978-0-8021-3286-4.
FAST: 1851993 · Freebase: /m/02vzgb0 · ISNI: 0000000049438231 · J9U: 987007299897205171 · LCCN: nr94018411 · VIAF: 54030394 |
