Мечислав Ягельський
| Мечислав Ягельський пол. Mieczysław Jagielski | |
 | |
| Народження: |
12 січня 1924Munzinger_Personen Коломия, Станиславівське воєводство, Польська Республіка |
|---|---|
| Смерть: |
27 лютого 1997Munzinger_Personen Варшава, Республіка Польща |
| Поховання: | Військові Повонзки |
| Країна: | Республіка Польща |
| Освіта: | Варшавська школа економіки |
| Партія: | Польська об'єднана робітнича партія і Польська робітнича партіяd |
| Нагороди: |      |
Мечислав Зигмунт Ягельський (пол. Mieczysław Zygmunt Jagielski; 12 січня 1924, Коломия — 27 лютого 1997, Варшава) — польський комуністичний політик й економіст, член політбюро ЦК ПОРП у 1971—1981 роках, віцепрем'єр ПНР у 1970—1981 роках. Опікувався сільськогосподарською, потім загальноекономічною політикою ПОРП. 31 серпня 1980 року підписав з боку уряду Гданську угоду з Міжзаводським комітетом страйкарів, що означало легалізацію першої з кінця 1940-х незалежної профспілки Східної Європи. Вважався представником помірно-компромісної лінії, намагався уникнути конфронтації з рухом «Солідарність».
Народився у сім'ї селянина-одноосібника, працював у сімейному господарстві. У 1944 році вступив у комуністичну ПРП, з 1948 року — член ПОРП. Закінчив Варшавську школу економіки та Вищу школу суспільних наук при ЦК ПОРП. Спочатку спеціалізувався на партійному управлінні сільським господарством.
У 1946—1949 роках Ягельський перебував у керівництві прокомуністичної селянської асоціації, у 1950—1953 роках — у Центральній раді державних сільськогосподарських підприємств. У 1953—1956 роках — начальник сільськогосподарського відділу ЦК ПОРП. Ягельський був провідником політики одержавлення сільського господарства, провал якої був фактично визнаний восени 1956 року, при поверненні до влади Владислава Гомулки. Більшість держгоспів і примусових кооперативів розпалися, Польща повернулася до приватного селянського господарювання.
У 1957—1959 роках Ягельський — заступник міністра сільського господарства, у 1959—1970 роках — міністр сільського господарства ПНР. З 1959 року — член ЦК ПОРП. У 1970 році призначено заступником голови Ради міністрів ПНР. Депутат сейму ПНР у 1957—1985 роках.
Найбільший кар'єрний підйом Мечислава Ягельського припав на період правління Едварда Герека. У 1971 році Ягельського введено до складу політбюро ЦК ПОРП. Одночасно він очолив Планову комісію при Раді міністрів (аналог Держплану СРСР) й обіймав цю посаду до 1975 року[3]. Залишив цю посаду через серцевий напад. Він також представляв ПНР у РЕВ. У першій половині 1970-х років Ягельський розглядався як один з керівників економічної політики ПОРП.
З 1 липня 1980 року уряд ПНР здійснив підвищення цін на продовольство. Це призвело до повсюдного спалаху робітничих хвилювань. Найбільшого масштабу липневі протести набули у Любліні. Ягельського направлено до Любліна на чолі повноважної комісії для врегулювання ситуації. Однак його дії сприяли лише тимчасовому затишшю.
У серпні 1980 року хвиля страйків охопила всю країну. Центр страйкового руху утворився у Тримісто, у Гданську сформовано Міжзаводський комітет страйкарів. Спочатку на місце подій прибув член політбюро віцепрем'єр Тадеуш Пика. Він спробував зайняти жорстку позицію, оголошував страйк незаконним, фактично погрожував силовим придушенням. Це різко загострило і так вкрай напружену ситуацію. Пику негайно відкликано та незабаром знято з усіх посад. Замість нього урядову делегацію на переговорах зі страйкарями очолив Мечислав Ягельський.
Ягельський прибув до Гданська 21 серпня. Спочатку він спробував у дещо пом'якшеній формі продовжити лінію Пики. Два дні віцепрем'єр затягував початок переговорів. Однак переконавшись у розмаху руху, 23 серпня перейшов від погроз до маневрів[4].
Він щиро зневажав цю масу людей. Він відчував перед ними страх і водночас огиду. Уявіть собі, як принизливо було для нього приїхати сюди з Варшави та сісти за один стіл із робітниками… Люди оточили автобус, стукали по склу, кричали. А ті, бліді, тремтіли від страху. Клеменс Гнех, директор Гданської корабельні у 1980 році[5]
Спочатку Ягельський намагався обійти 21 вимогу Міжзаводського комітету страйкарів. Він заперечував створення незалежних профспілок, покликаючись, що у ПНР «вже існують 23 профоб'єднання». Проте вже 26 серпня Ягельський обіцяв страйкарям законодавчо затвердити право на страйк. Результатом переговорів стала підписана 31 серпня 1980 року Гданська угода[6], яка легалізувала Солідарність — першу з кінця 1940-х років незалежну профспілку Східної Європи.
Позиція, зайнята Ягельським на переговорах у Гданську, відобразила зміни, які відбулися у Польщі за десятиліття. Про військове придушення робітничих протестів, як у грудні 1970 року під керівництвом Зенона Клишка, вже не було мови (при цьому у 1970 році розв'язання питання доручено ідеологу Клишку, а у 1980 році — економісту Ягельському).
Ягельський згадував, що переніс у ті дні гостру серцеву аритмію. Він визнавав, що був оточений загальною ворожістю робітників[7]. Фотографія, зроблена після підписання Гданських угод, зняла насилу стримувану тривогу Ягельського на тлі переможної посмішки Леха Валенси[8].
З осені 1980 року до весни 1981 року Мечислав Ягельський продовжував контакти з «Солідарністю». У січні 1981 року уряд ПНР оголосив режим економії та взяв назад обіцянку вихідних субот. Це призвело до спалаху страйкової боротьби. Підсумком важких переговорів Ягельського з Валенсою став компроміс: вихідними оголошувалися дві суботи на місяць. «Солідарності» обіцявся також доступ до державного телебачення. Однак плоди домовленостей зведено нанівець Бидгощською провокацією, яка викликала загальнонаціональний страйк 27 березня 1981 року.
У лютому 1981 року Мечислава Ягельського призначено головою урядового комітету з економіки. У квітні провів переговори з президентом Франції Валері Жискаром д'Естеном, зумівши отримати від Парижа кредит у 800 мільйонів доларів. Тоді ж Ягельському вдалося домовитися з віцепрезидентом США Джорджем Бушем-старшим (майбутнім президентом) і держсекретарем Александером Гейґом про постачання Польщі 50 тисяч тонн олії та сухого молока. Також велися переговори про реструктуризацію польського боргу США.
Компромісна позиція Ягельського викликала різке невдоволення «партійного бетону» — секретаря ЦК з ідеології Ольшовського, члена політбюро Грабського, керівника держбезпеки Стахури, партійного куратора держбезпеки Мілевського. У червні 1981 року — переддень IX з'їзду ПОРП, але з якого з політбюро виведено Грабського, але введено Мілевського — Ягельського, покликаючись на стан здоров'я, поставив питання про свій вихід з політбюро і Радміну. 31 липня 1981 року Ягельського знято з посади віцепрем'єра — формально через «нездатність підготувати програму виходу з економічної кризи». Тоді ж виведено з політбюро та ЦК.
Хоча до 1985 року він залишався депутатом сейму, політична діяльність Мечислава Ягельського фактично припинилася. Керівництво ПОРП схилялося до силової конфронтації з «Солідарністю», і лінія Ягельського не була потрібна у цьому контексті.
В останні роки існування ПНР і перші роки Третьої Речі Посполитої Мечислав Ягельський вів приватне життя пенсіонера. Помер від серцевого нападу у віці 73 років[9]. Похований на цвинтарі Військові Повонзки.
Лех Валенса відгукнувся про нього як про «людину, яка завжди прислухалася до аргументів, це відрізняло його від інших польських політиків 1980 року». Мечислав Ягельський сприймається у польському суспільстві дещо менш негативно, ніж інші керівники ПОРП і ПНР. Однак особливості його політики зумовлено не принциповими установками, а відносно адекватним розумінням співвідношення сил, отриманих на Гданській корабельні у серпні 1980 року. Лейтмотивом його політики вважається фраза: Musimy wyrazić zgodę («Ми повинні погодитися»).
- ↑ Munzinger_Personen
