Перейти до вмісту

Машеров Петро Миронович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Петро Миронович Машеров
біл. Пётр Міронавіч Машэраў
Петро Миронович Машеров
Петро Миронович Машеров
Прапор
Прапор
Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС
8 квітня 1966 — 4 жовтня 1980
Прапор
Прапор
14-й Перший секретар ЦК КП Білоруської РСР
30 березня 1965 — 4 жовтня 1980
Попередник: Кирило Мазуров
Наступник: Тихон Кисельов
 
Ім'я при народженні: біл. Пётр Машэра
Народження: 31 січня (13 лютого) 1918(1918-02-13)
с. Ширки, Сєнненський повіт, Західна область, РРФСР
Смерть: 4 жовтня 1980(1980-10-04) (62 роки)
Мінськ, Білоруська РСР, СРСР
Причина смерті: автомобільна аварія
Поховання: Східне кладовище
Країна:  СРСР
Освіта: Вітебський державний педагогічний інститут (1939)
Партія: ВКП(б)
Діти: Дочки Наталія та Олена
Нагороди:
Герой Радянського СоюзуГерой Соціалістичної Праці
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Леніна
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Леніна

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Петро Миро́нович Маше́ров (біл. Пётр Міро́навіч Машэ́раў, уроджений Машеро (біл. Машэра); 31 січня (13 лютого) 1918(19180213) — 4 жовтня 1980) — білоруський радянський партійний діяч, Герой Радянського Союзу (1944) та Герой Соціалістичної Праці (1978). Перший секретар ЦК Компартії Білорусі з 1965 року. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1961—1964 роках. Член ЦК КПРС у 1964—1980 роках. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС з квітня 1966 по 4 жовтня 1980 року. Депутат Верховної Ради СРСР 3—5-го та 7—10-го скликань.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 13 лютого 1918 року в селі Ширки, Сєнненський повіт Західної області РРФСР (зараз у Сєнненському районі Вітебської області Білорусі) у бідній білоруській селянській родині Машеро Мирона Васильовича[1] і Дарії Петрівни[2].

З вісьмох дітей у родині Машерових вижили п'ятеро: Павло (генерал, керував політвідділом штабу Білоруського військового округу), Мотрона, Петро, Ольга (лікар-ендокринолог, працювала у Гродненському медичному інституті), Надія.

1934 року вступив на педробфак Вітебського педінституту. З 1935 року студент фізико-математичного факультету Вітебського педагогічного інституту імені С. М. Кірова, який закінчив 1939 року. За розподілом у 1939—1941 роках працював учителем математики й фізики у середній школі райцентру Россони Вітебської області.

За часів німецько-радянської війни з перших днів доброволець у лавах Червоної Армії. Потрапив в оточення, у серпні 1941 року втік з полону. Під прізвиськом Дубняк — один з організаторів та керівників партизанського руху Білорусі. У серпні 1941 року організував та очолив підпілля в Россонах. З квітня 1942 року був командиром партизанського загону імені Миколи Щорса. Його загін у серпні 1942 року здійснив велику операцію — підрив мосту через річку Дриса на залізниці Вітебськ — Рига. З березня 1943 року комісар партизанської бригади імені К. К. Рокоссовського. З вересня 1943 року займав пост першого секретаря Вілейського підпільного обкому ЛКСМ Білорусі. 1944 року отримав звання Героя Радянського Союзу.[3]

Член ВКП(б) з березня 1943 року.

Після звільнення Білорусі — з липня 1944 року працював першим секретарем Молодеченського, Мінського обкомів ЛКСМБ. З липня 1946 року став секретарем, а з жовтня 1947 року — першим секретарем ЦК ЛКСМ Білорусі.

У липні 1954 року обраний другим секретарем Мінського обкому партії, а у серпні 1955 року — першим секретарем Брестського обкому Компартії Білорусі.

З 1959 року — секретар, з 1962 — другий секретар, а з березня 1965 року — перший секретар ЦК КП Білорусі (за рекомендацією попередника Кирила Мазурова, який йшов на підвищення). 1978 року йому було надано звання Героя Соціалістичної Праці.

Загибель

[ред. | ред. код]

Загинув 4 жовтня 1980 року в автомобільній катастрофі на трасі Москва — Мінськ поблизу повороту на птахофабрику міста Смолевичі: на шляху його кортежу, який супроводжувала ДАІ, несподівано виїхав автосамоскид, завантажений картоплею (ГАЗ-САЗ-53Б експериментальної бази Жодіно). У народі ходили численні чутки про причетність найближчого оточення генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва до цієї трагедії (ніби з метою прибрати популярного кандидата на посаду генсека), однак достовірних свідчень цьому так і не знайшлося. Катастрофу не вважав випадковою й В'ячеслав Кебич, перший прем'єр-міністр незалежної Білорусі.[4]

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина Поліна Андріївна (уроджена Галанова, уродженка Шкловського району, пом. 23 лютого 2002 року), 2 дочки — Наталія та Олена.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
Поштова марка Республіки Білорусь, 1998

Іменем Петра Машерова в Білорусі названо багато об'єктів.

Документальні фільми

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. [1] [Архівовано 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.].
  2. Андрій Довнар-Запольський. У Машерова були французькі пращури? // Комсомольська правда. — Вип. 21.2.2008.
  3. [2] [Архівовано 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.], [3] [Архівовано 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.].
  4. Прем'єр-міністр Білорусі у 1990—1994 роках В'ячеслав КЕБИЧ: Аварія, в якій загинув Машеров, не була випадковою…. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 31 липня 2012.
  5. Нагороди П.Машерова в музеї. Архів оригіналу за 16 листопада 2019. Процитовано 31 липня 2012.
  6. Глава держави ухвалив рішення про перейменування низки вулиць Мінська // Офіційний інтернет-портал Президента Республіки Білорусь
  7. Ювілейний марафон пам'яті Петра Машерова пройде 4 жовтня в Сєнненському районі. Архів оригіналу за 17 червня 2013. Процитовано 31 липня 2012.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]