Лу Сінь
| Лу Сінь | ||||
|---|---|---|---|---|
| 魯迅/鲁迅 | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | кит. 周樹人 | |||
| Псевдонім | Lu Xun, 豫才, 豫山 і 豫亭 | |||
| Народився | 25 вересня 1881 Шаосін, провінція Чжецзян, Китай | |||
| Помер | 19 жовтня 1936 (55 років) Шанхай ·туберкульоз | |||
| Громадянство | Китай | |||
| Місце проживання | Шанхай | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Alma mater | Тохокуський університет, Kobun Instituted і Sendai Medical Colleged | |||
| Заклад | Пекінський університет | |||
| Мова творів | англійська, китайська і японська | |||
| Роки активності | 1881–1936 | |||
| Жанр | есей і оповідання | |||
| Magnum opus | Справжня історія А-К'юd, A Madman's Diaryd, Panghuangd, Kong Yijid | |||
| Членство | League of Left-Wing Writersd | |||
| Батько | Zhou Boyid | |||
| Брати, сестри | Чжоу Цзожень і Zhou Jianrend | |||
| У шлюбі з | Zhu And і Xu Guangpingd | |||
| Діти | Zhou Haiyingd | |||
| Автограф |  | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
 Лу Сінь у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Лу Сюнь (кит.: 魯迅/鲁迅, Lǔ Xùn — Лу Сюнь; *25 вересня 1881 — †19 жовтня 1936), справжнє ім'я Чжоу Шужень (кит.: 周树人) — китайський письменник, публіцист та літературознавець. Вважається основоположником сучасної китайської літератури.
Лу Сюнь народився в сім'ї поміщика. В 1902 р. він закінчив гірничо-залізничне училище в місті Нанкін та був направлений для продовження освіти в Японію, де приєднався до освітнього руху китайських студентів. Виступив як перекладач і публіцист. В Японії та на батьківщині Лу Сюнь брав участь у підготовці Сіньхайської революції (1911–1913 рр.).
У 1913 р. Лу Сюнь написав своє перше оповідання «Минуле». У 1918 р. він опублікував оповідання «Щоденник божевільного» (своєрідній варіант «Записок божевільного» М. В. Гоголя), який вважається першим твором нової китайської літератури. Пізніше світ побачили збірки «Клич» (1923; до її складу увійшла найпопулярніша повість Лу Сюня «Справжня історія А-К'ю[en]», в якій він картав соціальну пасивність пригноблених народних мас), «Блукання» (1926), «Дикі трави» (1927, збірка віршів у прозі), «Старі легенди по-новому» (1936, збірка сатирико-героїчних казок Лу Сюня, в яких він критикував негативні явища свого часу) та ін.
Лу Сюнь є автором великої кількості статей про важливі події житті Китаю та інших країн: збірники «Гарячий вітер» (1925), «Під розкішним балдахіном» (1926), «Дозволяється розмовляти про погоду» (1934) та інші. Він багато зробив для популяризації у Китаї іноземної літератури, особливо російської та радянської. Лу Сюнь переклав «Заповіт» Тараса Шевченка, твори М. В. Гоголя, М. Є. Салтикова-Щедріна, А. П. Чехова, М. Горького, О. О. Фадєєва та ін. Новелу «Качина комедія» присвятив своєму другові, письменнику українського походження, вихідцю зі Східної Слобожанщини (Курщина), що писав японською мовою та есперанто Василю Єрошенку[6]. У перекладі Лу Сюня та з його доповненнями в жовтні 1921 року в журналі «Сяошо юебао» було надруковано розділ про українську літературу з «Загальної історії літератури» німецького літературознавця Г. Карпелеса. Ця публікація спричинилася до початку китайських перекладів з української.
Твори Лу Сюня виходили в українському перекладі окремими виданнями 1953, 1957, 1958, 1961, 1981 років, а також у періодиці.
На честь письменника була названа Літературна премія Лу Сюня.
