Леон Штернбах
| Леон Штернбах | |
|---|---|
| пол. Leon Sternbach | |
 | |
| Народився | 2 липня 1864Internetowy_Polski_Słownik_Biograficzny Дрогобич, Самбірський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія |
| Помер | 20 лютого 1940Internetowy_Polski_Słownik_Biograficzny Заксенгаузен, Оранієнбург, Бранденбург, Німеччина |
| Поховання | New Jewish Cemeteryd |
| Країна |  Австро-Угорщина.svg){kind=small} Польська Республіка |
| Діяльність | викладач університету, класичний філолог, філолог |
| Alma mater | Віденський університет |
| Галузь | класична філологія |
| Заклад | Ягеллонський університет ЛНУ ім. І. Франка |
| Аспіранти, докторанти | Лер-Сплавінський Тадеуш |
| Членство | Польське наукове товариство у Львові |
| Нагороди |   |
 Леон Штернбах у Вікісховищі | |
Леон Штернбах (2 липня 1864, Дрогобич — 20 лютого 1940, Заксенгаузен) — польський класичний філолог і візантолог єврейського походження, професор Ягеллонського університету, член Польської академії науки. Ініціатор візантологічних досліджень у Польщі.
Леон Штернбах був сином Юзефа (чиновника банку та єврейського рабина) та Антуанетти Штернбах, уродженої Ґолдгаммер. Серед друзів його батьків були: Кардинал Альбін Дунаєвський, Адам Асник і Станіслав Виспянський, який пізніше написав три портрети Штернбаха з родиною. Навчався в середній школі в Дрогобичі. Вивчав філологію в університетах Лейпцига і Дрездена (1882—1883), а також у Відні (1883—1885). У 1885 році захистив докторат у Відні за працею Meletemata Graeca (Грецьке дослідження). Кілька років він провів на архівних дослідженнях у Відні, Гейдельберзі та в бібліотеках Італії та Франції. У 1889 році під науковим керівництвом Людвіка Цвіклінського він здобув габілітацію у Львівському університеті та став доцентом 3-ї кафедри класичної філології Ягеллонського університету. З цим університетом він був пов'язаний протягом усієї своєї наукової діяльності.
Зайняв посаду доцента у 1892 році, а також очолив 3-ю кафедру класичної філології. У 1897 році він став професором, а в 1904/1905 навчальному році обіймав посаду декана філософського факультету. У 1905—1919 роках він представляв Ягеллонський університет у Крайовій шкільній раді, а також був директором екзаменаційної комісії для вчителів середніх шкіл (1916—1935). У 1918 році отримав ступінь почесного доктора Краківського університету. У 1934 році, як делегат університету, він брав участь у святкуванні 500-річчя Катанійського університету. У 1935 році вийшов на пенсію, отримавши звання почесного професора. Разом із групою краківських науковців був заарештований у листопаді 1939 року в рамках німецької акції арешту професорів (Sonderaktion Krakau); був ув'язнений у Кракові, потім у Вроцлаві та концентраційному таборі Заксенгаузен, де його було вбито.
Леон Штернбах належав до багатьох престижних наукових товариств. У 1894 році він був призначений членом-кореспондентом, а в 1902 — дійсним членом Академії науки в Кракові (згодом Польської Академії науки). З 1933 був директором Першого відділу Польської академії наук, належав до Комісії сходознавства, головував у Філологічній комісії (з 1927 р.). Він також був членом Наукового товариства у Львові, Академії науки у Празі, Австрійського археологічного інституту та Товариства сприяння еллінським студіям у Лондоні. У 1903 році він не прийняв запропоновану кафедру візантиністики у Віденському університеті, а також не погодився на постійну співпрацю з Ватиканської бібліотекою; у міжвоєнний період він проводив часті дослідження в архівах Ватикану, і його неодноразово приймали на приватних аудієнціях Папа Пій XI та король Італії Віктор Еммануїл III. Увересні 1914 р. обраний членом Галицької ц. к. Національної шкільної ради[3].
Його вважали одним із найвидатніших візантістів світу, поряд із Карлом Крумбахером. У своїй науковій діяльності він займався гномологічною літературою, патрологією, пареміологією та грецькою мовою. Також він досліджував досягнення Григорія Богослова та інших каппадокійських отців. Він підготував критичні видання багатьох праць, зокрема: Михайло Пселл, Менандр та Езоп. Досліджував також походження польських прислів'їв. Співпрацював з «Geschichte der byzantynischen Literatur» (з 1890).
- Командорський хрест Ордена Відродження Польщі (10 листопада 1928)[4]
- Золотий Хрест Заслуги (11 листопада 1936)[5]
Серед його учнів і співробітників були: Северин Гаммер, Фелікс Копера, Єжи Ковальський, Адам Крокевич, Єжи Кроковський, Казімеж Фелікс Куманецький, Тадеуш Лер-Сплавінський, Людвік Пйотровіц, Густав Пржихоцкі, Ян Сайдак, Єжи Шнайдер, Тадеуш Сінко, Станіслав Скіміна.
У 1897 р. одружився з Леонтиною Епштейн (пом. 17 квітня 1946, Краків). Залишив доньку Гелену (у шлюбі Одживольська). Сестрою Леона Штернбаха була Цецилія Штернбах-Хайєсова, дружина віцепрезидента Львова часів Другої Польської Республіки Віктора Хаєса[pl]. Його племінник, Леон Генрик Штернбах[en], був творцем синтетичних бензодіазепінів, а інший племінник — Людвік — всесвітньо відомим індологом, професором Сорбонни та Колеж де Франс.
- Meletemata graeca, Vindobonae 1886.
- Epitafium na Sklerajnę, przeł. L. Sternbach, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 14 (1891), s. 375—393.
- G. Pisidiaecarmina inedita, «Wienner Studien», t. 13 i 14 (1891 i 1892).
- Gnomologium Parisinum ineditum. Appendix Vaticana, ed. Leo Sternbach, Cracoviae: Academia Litterarum 1893.
- Photii patriarchae Opusculum paraeneticum. Appendix gnomica, excerpta Parisiana, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 20 (1893)
- Analecta Photiana, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 20 (1893).
- Dilucidationes Aesopiae (1894).
- Appedix critica de Joanne Euchaitensi, «Eos» 4 (1897), s. 156—163.
- Fabularum Aesopiarum sylloge (1894).
- Methodi Patriarchae opusculum paraeneticum, «Eos» (1897), s. 150—156.
- De G. Pisidae apud Theophanen aliosque historicos reliquis, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 30 (1889—1900).
- De G. Pisidae carmina historica, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 30 (1899—1900).
- De G. Pisidae fragmentis a Suida servatis, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 30 (1899—1900).
- Observationes in Georgii Pisidae carmina historica. Appendix metrica, «Rozprawy Wydziału Filologicznego PAU» 30 (1899—1900).
- Analecta Manassea, «Eos» 7 (1901), s. 180—194.
- Manassae versus inediti, «Wiener Studien», t. 24 (1902).
- Nicolai Calliclis Carmina, ed. Leo Sternbach, Cracoviae: Academia Litterarum 1903.
- De Joanne Psello, «Eos» 9 (1903), s. 5–10.
- De cornicula Horatiana (1935).
- Quaestiones paroemiographicae (1936).
- Uwagi paremiograficzne do pism Mikołaja Reja (1937).
- Homera Iliada. Pomór, gniew, tekst grec. oprac. Leon Sternbach, tł. z grec. Juliusz Słowacki, il. Stanisław Wyspiański, Warszawa: Wydawnictwa Artystyczne i Filmowe 1983.
- ↑ Internetowy_Polski_Słownik_Biograficzny
