Перейти до вмісту

Луї Олександр Андро де Ланжерон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ланжерон.
Луї Олександр Андро де Ланжерон
фр. Alexandre-Louis Andrault de Langeron
Луї Олександр Андро де Ланжерон
Луї Олександр Андро де Ланжерон
Новоросійсько-Бессарабський генерал-губернатор
1815 — 1822
Народився24 січня 1763(1763-01-24)SNAC_—_2010.[[d:Track:Q29861311]]-1">[1]
Париж, Французьке королівство
Помер4 (16) липня 1831[[:Німецька_національна_бібліотека|Deutsche_Nationalbibliothek]]_[http://d-nb.info/gnd/1054973067/_Record_#1054973067]_//_Gemeinsame_Normdatei_—_2012—2016.[[d:Track:Q27302]][[d:Track:Q36578]]-2">[2] (68 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
ПохованийСобор Успіння Пресвятої Діви Марії
Відомий якофіцер, військовослужбовець
КраїнаФранція і Російська імперія
НаціональністьФранцуз
Рід Андро
БатькоLouis Théodore Andrault de Langerond
У шлюбі зDiane Maignard de la Vaupailliered
ДітиTeodor Andrault de Langerond
Релігіяримо-католик
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Георгіївська зброя
Георгіївська зброя
Орден Святого Іоанна Єрусалимського (Росія)
Орден Святого Іоанна Єрусалимського (Росія)
Орден Чорного орла
Орден Чорного орла
Орден Червоного орла 1-го ступеня
Орден Червоного орла 1-го ступеня
Кавалер ордена Марії-Терезії
Кавалер ордена Марії-Терезії
Орден Нідерландського лева
Орден Нідерландського лева
Орден Меджида 1 ступеня
Орден Меджида 1 ступеня
 Медіафайли у Вікісховищі

Луї́ Олекса́ндр Андро́ де Ланжеро́н (фр. Alexandre-Louis Andrault de Langeron, зросійщене — Олекса́ндр Фе́дорович Ланжеро́н; 1763, Париж, Франція — 1831, Одеса, Російська імперія) — військовий діяч Франції та Російської імперії, генерал-губернатор Новоросійського краю у 1815—1823 роках.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Перші роки

[ред. | ред. код]

Луї Олександр Андро де Ланжерон був вихідцем з аристократичної паризької родини. Вступивши 1779 року до французької гвардії, він зробив кар'єру військового. У 1782—1783 роках перебував на військовій службі на Гаїті та брав участь у Війні за незалежність США на боці американців. З 1788 року — полковник. Після початку Французької революції покинув свою країну, оскільки був монархістом. Маючи схильність до військової справи, він спочатку спробував вступити до австрійської армії, але імператор Йосиф II відхилив його прохання[3]. Деякий час перебував у Лондоні, а з 1790 року емігрував до Російської імперії.

Військова служба в Росії

[ред. | ред. код]

В Росії був прийнятий на військову службу. Добровольцем брав участь у Російсько-шведській війні 1788—1790 років Відзначився під час російсько-турецьких воєн 1787–1792 та 1806–1812 років У складі австрійської армії деякий час воював проти французьких республіканців. Був учасником битви під Аустерліцом 1805 року. Під час франко-російської війни 1812 року командував значними військовими силами, відіграв важливу роль у Битві під Лейпцигом 1813 року. З переможними російськими військами він увійшов у Париж, своє рідне місто.

На посаді Новоросійського генерал-губернатора

[ред. | ред. код]

З 1815 року по 1823 рік Ланжерон був генерал-губернатором Новоросійського краю, а також командувачем Бузького та Чорноморського козацьких військ. На посаді одеського градоначальника він продовжив політику Рішельє. Ланжерон працював над здійсненням проекту Рішельє про влаштування в Одесі порто-франко, про що й було видано указ 1817 року. Порто-франко було уведено в дію 1818 року.

У період його керівництва міською адміністрацією в Одесі було засновано Рішельєвський ліцей (1817), народне училище для дівчат (1817), грецьке комерційне училище (1819). Зусиллями Ланжерона було закладено в Одесі Імператорський ботанічний сад (1819) та Приморський бульвар (1820). Турбувався про забезпечення Одеси якісною водою, налагоджував господарство і бюджет міста, для чого утворив особливий комітет і першу міську думу. У 1826 році було відкрито пам'ятник Рішельє роботи І. П. Мартоса[3].

За Ланжерона населення Одеси продовжувало зростати, у тому числі й за рахунок французької імміграції, представленої освітянами, медиками, ремісниками, прислугою. Особливо гострою була потреба у вправних французьких виноградарях. У 1820 році французькою мовою почала виходити перша в місті газета «Messager de la Russie Méridionale», де спочатку друкувалися виключно торговельні новини[4].

Подальша діяльність

[ред. | ред. код]
Могила Ланжерона в соборі Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі

Після відставки прожив ще 8 років, і за цей час встиг побувати у Франції, але там не залишився і повернувся в Росію після смерті Олександра І. Після вступу на престол Миколи І Ланжерон був членом Верховного суду у справі збройного виступу декабристів 14 грудня 1825 року, виконував певні державні функції.

Взяв участь у Російсько-турецькій війні 1828—1829 років, при чому досить успішно. Але 1829 року головнокомандувачем замість Ланжерона було призначено молодшого за віком і чинами генерала c. Ланжерон образився і подав прохання про відставку, яке було задоволено. Помер у Санкт-Петербурзі від епідемії холери, що вибухнула в 1831 році. Похований у римо-католицькому соборі Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

У місті Одеса на честь Луї Ланжерона названі Ланжеронівська вулиця та Ланжеронівський узвіз.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. SNAC_—_2010.[[d:Track:Q29861311]]
_1-0">↑ SNAC — 2010.
  • [[:Німецька_національна_бібліотека|Deutsche_Nationalbibliothek]]_[http://d-nb.info/gnd/1054973067/_Record_#1054973067]_//_Gemeinsame_Normdatei_—_2012—2016.[[d:Track:Q27302]][[d:Track:Q36578]]
    • _2-0">↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #1054973067 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  • ↑ а б Траверсе О. Французи в Україні: герцог Рішельє, граф Ланжерон, маркіз де Траверсе // Image.ua. — 2009. — № 3.
  • ↑ Іваненко О. А. Українсько-французькі зв'язки: наука, освіта, мистецтво (кінець XVIII — початок ХХ ст.). -К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — С. 47.

    • Джерела та література

    [ред. | ред. код]

    Посилання

    [ред. | ред. код]
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Луї_Олександр_Андро_де_Ланжерон&oldid=43365996