Кілія
Кілія | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
Основні дані | |||||||||
Країна | Україна | ||||||||
Область | Одеська область | ||||||||
Район | Ізмаїльський район | ||||||||
Тер. громада | Кілійська міська громада | ||||||||
Код КАТОТТГ | UA51080050010036449 | ||||||||
Засноване | 862 до н.е. (2886 років) [1] | ||||||||
Перша згадка | XIV сторіччя | ||||||||
Статус міста | з до н.е. 862 року | ||||||||
Населення | ▼ 18 745 (на 01.01.2022) | ||||||||
Площа | 22,345[2] км² | ||||||||
Густота населення | 1029 осіб/км² | ||||||||
Поштові індекси | 68300—68303 | ||||||||
Телефонний код | 380-4843 | ||||||||
Координати | 45°28′3″ пн. ш. 29°14′16″ сх. д. / 45.46750° пн. ш. 29.23778° сх. д. | ||||||||
Висота над рівнем моря | 4 м | ||||||||
Водойма | р. Дунай (Кілійське гирло) | ||||||||
Назва мешканців | кілі́єць кілі́йка кілі́йці | ||||||||
Відстань | |||||||||
Найближча залізнична станція | Дзинілор | ||||||||
До станції | 29 км | ||||||||
До обл./респ. центру | |||||||||
- залізницею | 226 км | ||||||||
- автошляхами | 209 км | ||||||||
До Києва | |||||||||
- автошляхами | 670 км | ||||||||
Міська влада | |||||||||
Адреса | 68300, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Кілія, вул. Миру, 57 | ||||||||
Вебсторінка | Кілійська міськрада | ||||||||
Міський голова | Чернявський Вячеслав Вікторович | ||||||||
Кілія у Вікісховищі
|
Кілія́ — місто в Ізмаїльському районі Одеської області України, що лежить на березі Кілійського гирла Дунаю, адміністративний центр Кілійської міської громади. Кількість населення на 2005 рік — близько 21800 осіб. Відстань до обласного центру становить 209 км і проходить автошляхом Н33 та Т 1610. Відстань до районного центру становить 46 км і проходить автошляхом Т 1607.
У місті розташовані суднобудівельно-судоремонтний завод, м'ясо-молочний комбінат, та річковий порт, що є важливим перевалочним пунктом на маршруті Чорне море — Дунай. Діє пункт контролю на кордоні з Румунією Кілія — Кілія Веке.
За однією з версій, в античність місто носило назву Ахіллей (грец. Αχιλλέα), яку згідно з легендою, дав поселенню Александр Македонський на честь епічного героя давньогрецької міфології Ахіллеса, похованого неподалік на острові Левка (грец. Λευκή). З часом звучання давнього іменування тутешнього поселення під впливом тюрських мов трансформулося в назву — Кілія. На підтвердження цієї версії є згадка також у євангелії, яке зберігалося з 1647 р. в Миколаївській церкві. За іншою версією вважається, що назва виникла у середньовіччі після входження поселення до складу Османської імперії та походить від слова Кіллі (осман. Killi), яке вживається для означення «глинистих» берегів дельти Дунаю[3].
На мапах північного Причорномор'я, складених у 1320 році венеційським географом Маріо Санудо[en] одне з гирл Дунаю та місто, яке було розташоване у цьому гирлі іменовані як Лікостома (грец. Λύκος στόμα), що означає буквально «Вовча паща». У своїх історичних працях Кантемир (1673—1723) також вказував назву Ликостом(он). Станіслав Сарницький (1532—1597) стверджував, що місто-фортеця Томі була там, де в його час знаходилася Кілія. У XIX столітті, до здобуття Князівством Румунія незалежності у 1878 році, молдовани називали місто Возія (рум. Vosia, в перекладі «Воля»), імовірно ототожнюючи його зі слободою, типом поселень, які масово з'являлися у той час вході колонізації Бессарабії[4].
За легендою місто засноване у IV ст. до н. е. Олександром Македонським[5]. Перші письмові згадки про місто належать до XIV сторіччя.
У 1352—1359 роках місто перебувало у складі Угорського королівства. З 1359 році на місці сучасного міста Кілія-Веке існувала Генуезьких колоній — Лікостомо. Очільником колонії був консул. На території комуни були знайдені монети — мідні фоллари, які карбувалися на території колонії[6]. На території Одеської області у місті Кілія збереглися також оборонні рови, оскільки сама Фортеця Кілія була побудована з глини. Припускається, що в ті часи Кілія-Веке та Кілія були єдиним містом. Через Лікостомо в Середземномор'я генуезькі купці експортували мед, віск, коней, сіль, хліб, хутро, зерно, рибу. Крім італійців на той час жили вірмени, греки, татари, євреї, адиги та інші народи. У 1389 році володар Волощини Мірча-чел-Бетрин завоював порт Лікостомо і весь регіон гирла Кілії[7]. У 1389–1484 роках у складі Молдовського князівства. 1484 султан Баязид взяв Кілію та Білгород. 1484—1806 — Османської імперії, 1806—1856 — Російської імперії, в 1856, після поразки Російської імперії в Кримській війні, знову відійшло до Молдовського князівства, а після Російсько-Турецької війни 1877—1878 років було повернуте до складу Російської імперії; в 1918—1940 — входило до складу Румунського королівства. В 1940 р., згідно з пактом Молотова — Ріббентропа, відійшло до СРСР і було включене до Української РСР. Входило до складу Аккерманської області (пізніше називалась Ізмаїльська область), в 1954 р. і по наш час — в складі Одеської області.
11 червня 1964 р. селища Марбія, Маяки та Фурманка[8][9] Кілійської міськради включено в смугу міста Кілії, тоді ж виключено з облікових даних с-ще Дем'янівка.[10]
Кілійська фортеця | ||||||||||||||
Історики припускають, що фортецю заклали в XI столітті візантійці і назвали Лікостом (Вовча паща). У XIV столітті Лікостом перебудували італійці (Генуя), які контролювали в той час чорноморські торговельні потоки. Достеменно відомо, що фортецю Кілії в XV столітті значно розширили і зміцнили молдовани (Молдовське князівство), у 1484 році захопили і перебудували турки-османи. У XVI—XVII століттях фортецю не раз захоплювали Запорізькі козаки, а в 1806-му Кілію взяли російські війська на чолі з Арманом де Рішельє. Фортечні стіни охоплювали весь сучасний центр міста і ділили середньовічну Кілію на три райони (двори) — зовнішній, внутрішній, і цитадель. Цитадель перебувала на березі Дунаю і являла собою чотирикутний замок з чотирма вежами по кутах. За офіційною версією за умовами Бухарестського договору про мир, після Російсько-турецької війни 1806—1812 років, Кілійську фортецю було підірвано та майже повністю знищено росіянами. У 1825х-30х роках біля головного входу до церкви Успіння Божої Матері (колишня мечеть) в центрі фортеці було збудовано дворівневу дзвіницю, яка існує і сьогодні. Десь у цей час графинею Толстою Олександрою Валер'янівною на місці фортеці будується лікарня, що стає знаменитою не тільки в Кілії, а й в навколишніх містах.. На місці цитаделі було збудовано основну будівлю Кілійського елеватора, а у східній частині фортеці було розбито парк, який згодом мав розширитись уздовж рову та вийти до берега Дунаю, проте цього не сталося. На заваді стали інтереси торгівлі, порту, пароплавства а згодом й оборони. Від фортеці залишилися лише два ставки на місці захисного рову. Зараз на місці фортеці розкинувся міський парк, у якому досі можна спостерігати абриси колишньої фортеці в ландшафті та знайти багато залишків стін фортеці, каміння та цегли. |
1897 | 1941 | 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001 | 2016 |
---|---|---|---|---|---|---|---|
11 618 | 19 646 | 20 304 | 24 276 | 25 055 | 25 754 | 22 863 | 20 060 |
За переписом 2001 року, українці складали 55,41 % населення міста, росіяни — 28,41 %, молдавани — 9,67 %, болгари — 3,63 %, гагаузи — 0,91 %[11].
Рідна мова населення за даними перепису 1897 року[12]:
Мова | Чисельність, осіб | Доля |
---|---|---|
Українська | 4 555 | 39,21 % |
Румунська та молдовська | 2 495 | 21,48 % |
Російська | 2 200 | 18,93 % |
Їдиш | 2 144 | 18,45 % |
Інші | 224 | 1,93 % |
Разом | 11 618 | 100,00 % |
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[13]:
Мова | Чисельність, осіб | Доля |
---|---|---|
Українська | 9 052 | 39,56 % |
Російська | 12 700 | 55,50 % |
Молдовська | 671 | 2,93 % |
Болгарська | 268 | 1,17 % |
Інше | 193 | 0,84 % |
Разом | 22 884 | 100,00 % |
У місті розташовані судноремонтний Кілійський суднобудівно-судноремонтний завод (КССРЗ), винзавод (із 2013 року випуск продукції припинено — підприємство фактично доведено до банкрутства), м'ясомолочний комбінат, річковий порт, що є основним перевалочним пунктом на маршруті, й ряд інших великих підприємств міста. Чорне море — Дунай.
Кілія — найбільший в Україні центр із вирощування рису. Рисові чеки простяглися на багато кілометрів уздовж Дунаю. Це призвело до підвищення рівня ґрунтових вод та засолення ґрунтів. З турецької мови перекладається, як «глина» тому що місто стоїть на глині.
- Миколаївська церква (1647) — церква збудована молдовським господарем — Василем Лупу
- Храм Покрови Богородиці
- Мечеть Султана Баязида II (руїни)
- Кілійська фортеця (знаходилася на березі Дунаю у торці сучасних вулиць Миру, Гагаріна та Суворова); наразі на її місці порт, елеватор та міський парк; збереглися два ставки, утворених колишнім ровом
- Дмитровський собор (вул. Дмитрівська), XIX століття
- Старообрядницька Покровська церква (вул. Соловйова), побудована в 1912 — 1916
- Старовинне єврейське кладовище
- Ботошанський Яків Абрамович — єврейський письменник, журналіст, театральний постановник, драматург.
- Буков Єміліан Несторович (1909—1984) — молдовський письменник та громадський діяч.
- Дюльгер Дмитро Іванович (1999—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну.
- Коломієць Олександр Васильович (1976—2014) — молодший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Ігор Нестеренко[en] (нар. 1990) — баскетболіст.
- Пристайко Вадим Володимирович (нар. 1970) — міністр закордонних справ України у 2019—2020 роках.
- Стефанов Олег Дмитрович (псевдонім — Олег Стефан; нар. 1965) — український актор, педагог, Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, Заслужений артист України.
- Катерина Тодорович[ja] (1877—1974) — піаністка, вчителька музики.
- Федосьєв Олександр Іванович (нар. 1991) — воїн ЗСУ, 28-ї окремої механізованої бригади, учасник російсько-української війни, переможець міжнародного турніру «Ігри Героїв-2017».
- Лященко Владислав Павлович (1996—2021) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
Біля міста, на османському кордоні, 1575 p. був похований козацький гетьман — Іван Свирговський.
Слова з Думи про гетьмана Свирговського
«Де ж ви з нашим гетьманом прощалися ?
- В глибокої могилі,
- Біля города, біля Кілії,
- На турецькі лінії.»
По дорозі з Кілії до Бендер (Тягині) була в полі могила з каменем, на якому був викутий хрест, цю могилу в народних переказах звали — Свиридова могила.
-
Покровський собор
-
Кілійський єврейський цвинтар
- ↑ Про визначення року заснування та дати відзначення Дня міста Кілія.[недоступне посилання]
- ↑ Кілія – антична перлина України. Презентація Кілійської міської ради. Архів оригіналу за 18 травня 2021.
- ↑ Інститут історії України
- ↑ Стамати К., О Бессарабии и ее древних крепостях
- ↑ [«ОЧЕРК ИСТОРИИ КИЛИИ»(рос.). Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2018. «ОЧЕРК ИСТОРИИ КИЛИИ»(рос.)]
- ↑ Iliescu O. Génois et tatars en Dobroudja au XIVe siècle: l'apport de la numismatique. Ètudes Byzantines et post-Byzantines III, Bucureşti, 1997, pp. 161—178.(рум.)
- ↑ Генуэзские колонии в Одесской области(рос.). Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2018.
- ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 212.
- ↑ Карта РККА L-35 (Б и Г), 1941(рос.)
- ↑ Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1964 — № 30 — с. 466, 471.
- ↑ Національний склад міст | Datatowel.in.ua. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
- ↑ (рос.) Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей. www.demoscope.ru. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 червня 2021.
- П. В. Голобуцький, Т. А. Карадобрій, М. П. Ногай. Кілія [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 323. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Б. О. Райнов. Кілія [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Кілія // В кн. Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область.-Київ,1969.-с.471-487 (Галяс В. Т і Кашаєв М. І.)
- Облікова картка на сайті Верховної Ради[недоступне посилання з квітня 2019]
- Сайт кілійської газети «Дунайская заря» [Архівовано 15 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
- Кілія — Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.)
- Банк даних Державної служби статистики України [Архівовано 31 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Cities & towns of Ukraine [Архівовано 19 квітня 2012 у Wayback Machine.]
- Кілія — Енциклопедія Сучасної України [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Погода в місті Кілія [Архівовано 4 жовтня 2017 у Wayback Machine.]