Красів (Стрийський район)
| село Красів | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Львівська | ||||
| Район | Стрийський район | ||||
| Тер. громада | Тростянецька сільська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA46100250100011468 | ||||
| Облікова картка | с. Красів | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1443 | ||||
| Населення | 433 | ||||
| Площа | 1,499 км² | ||||
| Густота населення | 288,86 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 81611[1] | ||||
| Телефонний код | 380 3241 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 49°36′50″ пн. ш. 24°0′34″ сх. д. / 49.61389° пн. ш. 24.00944° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
274 м | ||||
| Водойми | р. Зубра | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 81611, Львівська обл., Миколаївський р-н, с. Красів | ||||
| Карта | |||||
  Красів | |||||
 Красів | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Кра́сів — село в Україні, у Стрийському районі Львівської області. Населення становить 433 особи. Орган місцевого самоврядування — Тростянецька сільська рада.
Колишня німецька сільськогосподарська колонія Райхенбах (нім. Reichenbach)[2].
Поблизу села проходить автошлях міжнародного значення Київ — Чоп. Красів розташований у широкій долині понад річкою Зуброю. До села прилягає ще кілька хуторів — Сущин, Варшава та Мідяки. Зі сходу, від лісів, до Красова тече Бобрівка. Назва струмка свідчить про те, що колись у цій заболоченій місцині траплялися бобри.
У синьому полі двоє скошених золотих граблів, руків'ями додолу, над ними — золота чаша, обабіч та внизу — по срібній квітці вишні з золотим осердям. Граблі були на печатках Райхенбаха у XIX столітті, чаша символізує місцевий храм Святої Параскеви, а три квітки вишні вказують на переселення частини мешканців з с. Вишенька.
Історія Красова сягає углиб століть. На території сільради археологи розкопали курган, який походить з кінця 3 — початку 2 тисячоліття до нашої ери (епоха міді та бронзи). У ньому знайдено древнє поховання, кам'яну сокиру та кулясті керамічні глечики.
Часи Речі Посполитої
[ред. | ред. код]Перша письмова згадка про село датована 1443 роком. Тоді воно вже належало до королівських володінь Владислава III. Він надавав Красів у користування для шляхти за вірну службу.
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква), млин та 10 ланів (близько 250 га) оброблюваної землі.[3]
У каменоломнях Красова добували камінь для будівництва всіх визначних будівель Львова XV—XVII століть. Здавна село перебувало на волоському праві, тобто панщини не відробляло, проте платило грошові та натуральні податки.
У 1614 році село перейшло у власність миколаївського війта Івана Терлецького. Відтоді селяни займалися розбудовою молодого містечка. На початку XVII століття село постраждало від татарських набігів та у 1618–1620 роках красівці обробляли лише 20 гектарів з усієї своєї землі.
У 1626 році татари частково поруйнували Красів. Через два роки після того, за переписом, у селі мешкало 12 кметів. Уже тоді існувала панщина. Після часткової відбудови, ще одного страхітливого спустошення від ординців село зазнало восени 1648 року під час Хмельниччини. Від руйнувань село оживало повільно: ще у 1739 році у селі мешкало лише п'ять родин греко-католицької віри. Але згодом село стало розростатися і вже 1765 року давало до королівської скарбниці 1720 золотих прибутку на рік.
Після захоплення Галичини Австрією у 1772 році в Красові засновано німецьку колонію Райхенбах. У 1808 році там проживало 120 протестантів.[4] У 1828 році село викупив у держави багатій Крікстабер. На честь скасування панщини в селі встановили пам'ятний «знак свободи».
У Красові знайдено поклади піску. Також збудовано промислову піч, де протягом багатьох років випалювали вапно. Вона збереглася до сьогодні — з кам'яним фундаментом, чотирма отворами для відбору готового вапна й конвеєрною лінією, через яку завантажували руду.
Наприкінці XIX століття сільським дяком був Петро Самбірський, а священиком до 1901 року о. Євген Шухевич (родич Романа Шухевича). У Красові провів дитинство і юність відомий львівський адвокат, січовий стрілець — Степан Шухевич, син о. Євгена.
Після окупації Галичини поляками, за Другої Речі Посполитої, Красів став центром сільської ґміни львівського повіту і водночас львівського воєводства. У сільській школі запроваджено викладання польською мовою. Українська залишилась як один із предметів. У 1936 році біля села двічі на день почав курсувати автобусний маршрут «Львів — Стрий».
Після приходу радянської влади, протягом грудня 1939 — лютого 1940 років, німецьке населення колонії Райхенбах, як і інших німецьких колоній із західноукраїнських земель через сепаратні домовленості між урядами Німеччини та СРСР, були змушені повернутися на свою історичну Батьківщину. Німецькі переселенці колонії Райхенбах були направлені у польські етнічні землі, а саме до Генерал-губернаторства, реґіон так званого Вартеґау, що навколо Познані. Майно колоністів, що залишили німці, було націоналізоване радянською владою.[5] Протягом 1940—1950 років в покинутих хатах розселили декілька родин з околиць с. Вишенька, що на з Мостищини, примусово депортованих радянською владою звідти через створення на цих землях військового артполігону.[6]
У липні 1944 року у село ввійшли радянські війська. Близько п'ятдесяти красівців забрали на фронт. Після війни колишня колонія Райхенбах та хутір Варшава увійшли до складу Красівської сільради як її села, але з новими назвами — Благоводівка і Смереки.
У 1950 році в Красові створено перший колгосп. У 1966 році в селі збудовано торговий центр — продуктовий і промтоварний магазин та кафе під єдиною назвою «Зубра». За рік на базі кравецької майстерні створено павільйон побутового обслуговування населення. А ще через рік тут відкрили цех художніх виробів.
Наприкінці існування Радянського Союзу у 1989 році, Львівська обласна рада ухвалила рішення про приєднання сіл Благоводівка та Смереки до Красова. Тим же рішенням ці адміністративно-територіальні одиниці були скасовані, а згадка про них залишилася лише у пам'яті місцевого населення.
Нині село газифіковане, має автобусне сполучення зі Львовом.
1992 року в Красові побувала фольклорист Оксана Кузьменко й записала з наспіву селянина Миколи Самборського (1915 року народження) особливий варіант пісні «Човник хитається» на слова і музику Романа Купчинського.
У серпні 2010 року під час своєї операції працівники ДАІ викрили незаконний автозлом, а у ньому — 19 автомобілів, а також запасні частини до них — 85 кузовів, 54 двигуни. Усе знайдене на автозломі — завезене до України контрабандою.
Поблизу села є кілька приватних рекреаційних об'єктів з можливістю водного відпочинку на озерах і штучних водоймах. На північній околиці Красова в урочищі Бобрівки збудований найбільший в Україні тюбінговий парк[7].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[8]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 433 | 100% |
- Герасимович-Когут Анна Володимирівна — хоровий диригент, фольклорист, композитор, мемуарист.
- Карл Шльоссер — австрійський та український військовий діяч, отаман, командир 11-тої Стрийської бригади УГА.
- Мудрий Мар'ян Михайлович — доктор історичних наук, доцент кафедри новітньої історії України Львівського національного університету, член Робочої групи з моніторингу шкільних підручників з історії України.
Перша згадка про місцеву церкву датується 1565 роком. Також відомо, що у XVIII столітті тут вже була дерев'яна церква святої Параскеви, збудована у 1707 році. Біля неї стояла дзвіниця на дубових стовпах під соломою. Всередині дзвіниці було три дзвони. В описі церковного майна від 1805 року зазначено, що однокупольна церква збудована з букового дерева і стоїть на кам'яному фундаменті. Наприкінці XIX століття тодішній парох о. Є. Шухевич писав, що церква всередині була доволі бідною.
У 1894 році під час крайової виставки у Львові з нагоди 100-річчя повстання Тадеуша Костюшка, народний майстер з Гуцульщини Лесь Копчук збудував дерев'яну церкву. Після виставки, за ініціативи отця Шухевича, красівська громада придбала її і перевезла у село. Цей храм зберігся донині.
Дерев'яну церкву встановили у північній частині села, на крутому схилі. Хрестоподібна у плані, вона має три верхи. Стіни вертикально шальовані новими дошками, дахи накриті цинкованою бляхою, фундамент обкладений природним каменем. Особливість цієї церкви полягає у тому, що головний вхід розташований зі сходу, там, де за традицією, має бути вівтар. Ймовірно, що нетрадиційна орієнтація головної осі храму зумовлена специфікою місцевого рельєфу.
У 1896 році церкву святої Параскеви освятив тодішній Митрополит Галицький Сильвестр Сембратович. До 1939 року покровителем храму святої Параскеви була фундація ім. Абрагамовичів зі Львова. Після приходу радянської влади у 1950-х роках церкву замкнуто. Вже у час перебудови 15 квітня 1989 року відбулося її урочисте відкриття. Напередодні події священик о. Богдан Когут увійшов до храму й побачив, що кивот, а ще чаша і корона у ньому через 30 років залишилися неторкані. А всередині чаші були частиці для св. Причастя, які не змінилися, не втратили смаку за десятки років. Цей випадок УГКЦ визнала Євхаристійним чудом.
Також збереглися і деякі ікони зі старої церкви. Зокрема ікона Богородиці Одигітрії, намальована у першій третині XV століття, сьогодні зберігається в Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові. У сільській церкві є її репродукція. Також у бічній наві церкви встановлене розп'яття, привезене уродженцем села Іваном Каутою (під час другої світової війни воював на Апеннінському півострові) з Італії.
- ↑ Довідник поштових індексів України. Львівська область. Миколаївський район. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 10 лютого 2016.
- ↑ Сайт Державної податкової адміністрації у Львівській області. Архів оригіналу за 9 листопада 2007. Процитовано 4 червня 2011.
- ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 153 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
- ↑ Німецькі колонії Галичини у таблицях: Довідник / Упор., передм. І. Монолатія. — Коломия, 2000. — С. 16, табл. № 1
- ↑ Книш А.Райхенбах, або німецькі жителі села Красів [Архівовано 23 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ Військовий полігон. Архів оригіналу за 22 квітня 2009. Процитовано 22 листопада 2018.
- ↑ Сноутюбінг на Львівщині: рекордні розміри та розмаїття вибору. 21 лютого 2023 р. Світом.інфо.
- Солецький А. Євхаристійне чудо у с. Красів // Католицький часопис «Пізнай правду». — 2005 — вересень-жовтень. — С. 8—11.
- Шухевич С. Моє життя. Спогади. — Лондон : Українська видавнича спілка, 1991. — С. 619. — ISBN 0-902322-33-8.
- Krasów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 645. (пол.) — S. 645—646. (пол.)
- Інформація про церкву святої Параскеви на сайті «Дерев'яні церкви Львівщини» [Архівовано 7 травня 2020 у Wayback Machine.]
- Інформація на сайті Верховної Ради про приєднання до Красова двох сіл[недоступне посилання з квітня 2019]
- Інформація на сайті управління ДАІ у Львівській області про автозлом[недоступне посилання з квітня 2019]
- Інформація про піч для випалювання вапна на сайті explorer.lviv.ua
- Погода в селі Красів [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
