Косий капонір

Косий капонір
Косий капонір
	50°25′59″ пн. ш. 30°31′34″ сх. д. / 50.433° пн. ш. 30.526° сх. д.
Країна	Україна
Розташування	Київ
Тип	Капонір
	Косий капонір Косий капонір (Україна)
	Медіафайли у Вікісховищі

Ко́сий капонір — фортифікаційна споруда середини ХІХ століття в складі Госпітального укріплення Нової Печерської фортеці (Київ). Упродовж 1863—1918 років капонір використовувався як місце утримання політичних в'язнів, зокрема, з середовища військовослужбовців. У 1930—1941 роках і від 1971-го донині — музей.

Опис

Проект Косого капоніра було складено у 1843 та втілено в 1844—1845. Цю будівлю звели з цегли та каменю як додатковий елемент Госпітального укріплення Київської фортеці, що мав забезпечити надійніший захист місця прилучання 2-го полігону до північного фронту укріплення. Через особливості місцевості новий капонір виявився в плані асиметричним, що закріпило за ним назву «Косий». На відміну від капонірів у полігонах Госпітального укріплення, Косий капонір було винесено за лінію гласиса. З рову 2-го полігону до Косого капоніра крізь товщу гласиса прокладено потерну. Наземна частина Косого капоніра виходить на західний схил Черепанової гори. У стінах завтовшки близько 1,3 м влаштовано 15 гарматних амбразур та бійниці для рушниць.

Використання

Як і вся Київська фортеця, Косий капонір ніколи не був використаний для бойових дій. У 1863—1864 роках тут утримували в ув'язненні учасників польського повстання, сімох з них розстріляли біля ескарпної стіни у рові 2-го полігону. У 1865 році Косий капонір був переобладнаний на політичну в'язницю з особливо суворим режимом, що діяла до 1918 року; її порівнювали з іншою політичною тюрмою — Шліссельбурзькою фортецею. Тут перебували О. Г. Шліхтер, Г. І. Чудновський, Д. І. Ульянов, керівник повстання саперів 1905 року Б. П. Жаданівський та інші, пізніше — вбивця П. Столипіна Д. Г. Богров. Серед ув'язнених були також учасники повстання 41-го Селенгінського піхотного полку і 21-го саперного батальйону 1907 року; 11 найактивніших повстанців були того ж року розстріляні й поховані в рові 2-го полігону неподалік від Косого капоніра.

Радянські часи

В 1919 році, після повторного захоплення Києва більшовиками, в «Косому капонірі» було влаштовано концтабір, де, зокрема, утримувалося чимало євреїв^[1].

За 20-і роки в капонірі існувало приватне помешкання і склад, аж поки у 1930 році тут не було створено музейну експозицію «Косий капонір — київський Шліссельбург», присвячену ув'язненим за царату революціонерам. Спершу вона являла собою філію Київського музею революції, з 1940 року — філію Державного історичного музею УРСР. Діяла до 1941.

У повоєнні роки Косий капонір було використано як приміщення невеликого взуттєвого підприємства, але, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 633 від 28 вересня 1967, в історичній споруді було відновлено філію Історичного музею. Реставраційні роботи, благоустрій території та підготовка нової експозиції тривали упродовж 1969—1971 років; відкриття відбулося у вересні 1971 року. Відповідно до проекту благоустрою (архітектор І. Сигалов, Київпроект), поряд із входом до потерни Косого капоніра тюремний двір було відокремлено за допомогою високого частоколу. Тоді ж на місці поховання страчених учасників повстання 1907 року був створений меморіал.

Сучасний стан

З 1991 Косий капонір належить до Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця». Тут працює музейна експозиція «Історія використання споруд Київської фортеці»; в ній представлені дані про відомих ув'язнених, карета смертників, в якій відправляли на страту, описані умови утримання ув'язнених. Час роботи музею з 10:00 до 17:00 (остання екскурсія о 16:30). Понеділок — вихідний. Вартість входу 14 грн. Вартість екскурсії 10 грн. Огляд експозиції музею тільки з екскурсоводом, огляд території — безкоштовно.

Адреса: вулиця Госпітальна, 24-а.

Див. також

Примітки

↑ Олексій Мустафін. Криваві казки Пірро. Довге відлуння «бразильської» провокації, влаштованої чекістами у Києві. Київ24. 2023-12-04.

Джерела та література

Київ: Провідник / За ред. Федора Ернста. — К.: ВУАН, 1930. — С.702–704.
Д. Я. Вортман. Косий капонір [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 208. — ISBN 978-966-00-0855-4.
Д. Я. Вортман. Косий капонір [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

Косий капонір у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Київ»
	Файли у Вікісховищі^?

[1] Олексій Мустафін. Криваві казки Пірро. Довге відлуння «бразильської» провокації, влаштованої чекістами у Києві. Київ24. 2023-12-04.

[1]