Перейти до вмісту

Користувач:IEU-wiki/Чернетка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Європейський університет
ЄУ
Емблема університету
Емблема університету
Емблема університету
Девіз
  • Вчись, працюючи!
    • Засновано 1991
    Акредитація: IV рівня
    Ректор Тимошенко Іван Іванович
    Сайт: e-u.in.ua
    Адреса: Київ, бульв. Академіка Вернадського, 16в

    Європе́йський університе́т — недержавний приватний вищий навчальний заклад IV рівня акредитації в Україні. Заснований в 1991 р. родиною вчених — Тимошенком Іваном Івановичем, його дружиною Зоєю Іванівною та їх донькою Оленою Іванівною. Університет член УАБО.

    В університеті працює більше 1600 науково-педагогічних фахівців, з яких майже половина має вчені ступені і звання.

    У структурі університету: Науково-навчальний інститут права та безпеки підприємництва, Науково-дослідний інститут системних досліджень стабілізації і розвитку економіки та факультети: економіки і менеджменту, інформаційних систем і технологій, юридичний, практичного підприємництва і професійної адаптації, 14 філій у різних містах України, а також Бізнес-коледж, ліцей та ясла садок.

    В університеті функціонує Міжнародний освітньо-підготовчий центр для іноземних студентів та аспірантура для підготовки спеціалістів вищої кваліфікації. Університет готує молодших бакалаврів, бакалаврів, Аспірантів, спеціалістів і магістрів з таких галузей знань: «Інженерія програмного забезпечення», «Комп'ютерні науки», «Інформаційна бібліотечна та архівна справа», «Кібербезпека», «Екологія», «Облік і оподаткування», «Хореографія», «Музичне мистецтво», «Економіка», «Політологія», «Фінанси, банківська справа та страхування», «Менеджмент», «Маркетинг», «Право». Заклад проводить також перепідготовку спеціалістів та підвищення кваліфікації.

    Структура університету

    [ред. | ред. код]

    Факультети

    [ред. | ред. код]
    • Факультет економіки та менеджменту
    • Юридичний факультет
    • Факультет інформаційних систем i технологій

    Кафедри

    [ред. | ред. код]
    • Кафедра соціально-політичних дисциплін
    • Кафедра фінансів, обліку та оподаткування
    • Кафедра інформаційних технологій, кібербезпеки та математичних дисциплін
    • Кафедра інформаційної, бібліотечної, архівної справи та гуманітарних дисциплін
    • Кафедра економіки, екології та практичного підприємництва
    • Кафедра менеджменту та маркетингу
    • Кафедра права
    • Кафедра хореографії та музичного мистецтва

    Довузівські структури

    [ред. | ред. код]
    • Бізнес-коледж
    • Ліцей «Євроленд»
    • Ясла-садок «Євроленд»
    • Мала Академія наук Європейського університету

    Філії

    [ред. | ред. код]
    • Вінницька філія
    • Запорізька філія
    • Конотопська філія
    • Криворізька філія
    • Варашська філія
    • Львівська філія
    • Миколаївська філія
    • Одеська філія
    • Пирятинська філія
    • Полтавська філія
    • Рівненська філія
    • Уманська філія
    • Черкаська філія
    • Дистанційний центр м.Ужгород

    Історія

    [ред. | ред. код]

    1989–1991 рр. — курсова підготовка з бухгалтерського обліку, основ підприємницької діяльності, психологічні тренінги, видавнича діяльність, соціологічні дослідження, бізнес-планування. Формування вищого навчального закладу.

    1991 р., липень — створення Українського вільного інституту-коледжу — вищого навчального закладу для підготовки спеціалістів з економіки, основ підприємництва та управління в умовах ринкових відносин.

    жовтень — реорганізація Українського вільного інституту-коледжу в Український інститут менеджменту. Підготовка фахівців з економіки, менеджменту, основ підприємництва і бізнесу (дворічний курс).

    1992 р., лютий — перейменування в Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу та надання права підготовки фахівців з повною вищою освітою на рівні спеціаліста. жовтень — юридична реєстрація вищого навчального закладу в статусі СП «Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу» — УФІМБ.

    1993 р., червень — отримання першої ліцензії Міністерства освіти України за напрямами 0501 — «Економіка» та 0502 — «Менеджмент» за III рівнем акредитації.

    1994 р. — відкриття філій у Донецьку, Запоріжжі, Нікополі, Полтаві, Севастополі.

    1995 р. — відкриття філії в Умані.

    1996 р. — відкриття філії у Житомирі, Конотопі.

    1997 р. — відкриття філії у Вінниці, Кривому Розі, Миколаєві.

    1997 р., червень — перереєстрація у вищий заклад освіти «Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу».

    1997 р., жовтень — перша акредитація Міністерства світи України Українсько-фінського інституту менеджменту і бізнесу за вищезазначеними напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст».

    вересень — відкриття аспірантури.

    жовтень — надання права Вченій раді інституту присвоювати вчені звання доцента та професора.

    1998 р. — відкриття філії у Кузнєцовську.

    1998 р. — відкриття філії у Рівному.

    червень — отримання ліцензії на підготовку за напрямом 0804 — «Комп'ютерні науки».

    1999 р., червень — отримання нового статусу навчального закладу під назвою «Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу»— ЄУФІМБ. Відкриття магістратури, отримання ліцензії Міністерства освіти і науки України за IV рівнем акредитації з напрямів: 0501 — «Економіка», 0502 — «Менеджмент».

    2000 р. — відкриття філії у Львові, Одесі, Сімферополі, Черкасах, Ялті.

    2000 р., жовтень — отримання Свідоцтва про Спеціалізовану вчену Раду по захисту кандидатських десиртацій.

    2000 р. листопад — відкриття науково-дослідного Інституту стабілізації та розвитку економіки України.

    2001 р. — відкриття філії у Кам'янець-Подільському, Міжгір'ї, Нітишині, Тернополі, Херсоні та Чернігові.

    2002 р. серпень — відкриття бізнес-коледжу Європейського університету.

    вересень — відтворення науково-навчального Інституту права та безпеки підприємництва.

    2003 р., квітень — відкриття науково-навчального Інституту регіонального розвитку.

    2004 р. — відкриття філії у Пирятині.

    грудень — отримання свідоцтва про внесення університету до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

    2005 р. червень — акредитація Європейського університету в цілому за IV рівнем (протокол ДАК 21.06.2005 № 26).

    2006 р. березень — створення Інституту розвитку ініціатив студентського самоуправління — ІРІСС (14.03.2006 р.).

    Сучасність

    [ред. | ред. код]

    Акредитація МОН України за ІV рівнем. Ліцензія серія ВО №00228-022801 від 15.05.2017 р. Підпорядкований Міністерству освіти і науки України. Ректором ВНЗ досі є Тимошенко Іван Іванович.

    Європейський університет ставить за мету формувати високоосвічену, професійну еліту України, вільну і творчу, здатну на самостійне мислення і активні дії в галузі економіки, управління та інформаційних технологій на базі глибоких найсучасніших наукових знань і технологій, усвідомлення збалансованості суспільних ідей і особистісних устремлінь.

    З часу заснування навчального закладу сформульована і втілюється в життя концепція діяльності університету «Вчись, працюючи!». Вона передбачає єдність чотирьох основних завдань:

    • органічне поєднання теорії і практики;
    • глибоке знання основ новітніх технологій;
    • вільне володіння англійською або німецькою мовами;
    • виконання дипломної роботи на базі реальних даних і матеріалів.

    Примітки

    [ред. | ред. код]

    Джерела

    [ред. | ред. код]


    Історія

    [ред. | ред. код]

    Заснування

    [ред. | ред. код]
    Листівка XX ст. на якій зображений головний корпус КПІ
    Політехнічний інститут, початок 1910-х років
    Політехнічний інститут, початок 1910-х років

    Рішення про заснування у Києві Політехнічного інституту було прийнято 25 листопада 1896 року на приватній нараді, яка відбулася в будинку почесного громадянина міста, комерційного радника Лазаря Бродського за участю представників міської влади, адміністрації Південно-західної залізниці, інженерів та промисловців. Згідно з прийнятим протоколом навчальний заклад мав бути політехнічним інститутом за типом і складатися з кількох відділів різних спеціальностей, за прикладом політехнікумів у Цюриху, Мюнхені, Відні, Карлсруе, Ризі тощо.

    На заснування інституту було зібрано добровільні пожертви загальною сумою 1 000 374 крб. 53 коп. при вартості будівництва і обладнання інституту 2 650 000 карбованців. Серед організацій та людей, які внесли кошти, були: Київська міська Дума — 300 000 крб., Терещенко з синами — 150 000 крб., Л.Бродський — 100 000 крб.; М. Хряков — 75 000 крб., Київський земельний банк — 15 000 крб., Товариство Красилівського цукрового заводу — 2 000 крб., загалом 139 товариств, банків, заводів, установ, окремих громадян. Науково-методичну допомогу під час організації та становлення інституту надали корифеї російської науки Д. І. Менделєєв, М. Є. Жуковський, К. А. Тімірязєв, А. О. Ковалевський та ін.

    У конкурсі на проекти споруд Політехнічного інституту взяли участь відомі архітектори: Бенуа, Гоген, Кітнер, Кобелєв, Померанцев, Цендер та Шретер. Найкращим був визнаний проект професора І. С. Кітнера з девізом «Prestissimo», але оскільки він жив у Санкт-Петербурзі і не мав змоги безпосередньо керувати ходом робіт, будівництво очолив архітектор Кобелєв.

    Першим директором політехнічного інституту було призначено 30 січня 1898 року видатного ученого і талановитого організатора вищої технічної освіти професора Віктора Кирпичова. За його сприяння в інституті почали працювати К. Зворикін — один з основоположників науки про різання металів, Сергій Реформатський — хімік, органік, автор відкриття, названого реакцією Реформатського, широко вживаного при дослідженні і синтезі складних природних сполук; Георгій Де-Метц — фізик і методист, авторитет в області радіоактивності, укладач першого в Україні курсу методики викладання фізики в школах; Микола Делоне — фахівець у галузі механіки, один з піонерів планеризму, популяризатор авіаційних знань в Україні; Євген Вотчал — засновник школи українських фізіологів рослин, один з організаторів інституту селекції.

    У червні 1898 р. оголошено набір перших студентів: на 330 місць було подано 1100 заяв, було зараховано 360 осіб. Перший випуск студентів відбувся в 1903 році — диплом отримало 93 випускника. Першим головою Державної екзаменаційної комісії КПІ у 1903 році став Д. І. Менделєєв, який дав спеціалістам високу оцінку і наголосив на тому, що крім теоретичних знань, студенти КПІ набувають ще й практичних навичок.

    Інститут зростав і поповнювався матеріальною базою до 1941 року. У 1941 році інститут було евакуйовано до Ташкенту, де він функціонував у складі Середньоазіатського індустріального інституту.

    Середина XX ст.

    [ред. | ред. код]
    Головний вхід

    Визволення Києва у листопаді 1943 р. дало можливість відновити роботу інституту: почалася реєстрація викладачів, співробітників, студентів, які поверталися до інституту. Вже у другій половині січня 1944 р. почала працювати приймальна комісія для набору студентів на перший курс і поновлення студентів старших курсів. Усі зусилля колективу інституту було спрямовано на відновлення навчально-матеріальної бази, адже унаслідок нацистської окупації та жорстоких боїв за Київ було зруйновано більше половини загальної площі навчальних приміщень, згоріли гуртожитки, пограбовано майно. Завдяки включенню інституту до списку найважливіших промислових і транспортних вишів країни, студенти всіх курсів звільнялися від призову до Радянської Армії, їм надавалась підвищена стипендія (передусім це стосувалось студентів, які оволодівали спеціальностями з ливарного, ковальського, пресового та хімічного виробництва). Оскільки терміни відбудовчих робіт будівельниками порушувалися, то влітку 1945 р. студенти і викладачі добровільно упродовж місяця канікулярної відпустки виконували невідкладні будівельні роботи.

    Велике значення для підвищення якості підготовки фахівців мали науково-дослідна робота і залучення до неї студентів, особливо старших курсів. Основною формою їх участі у дослідницькій роботі в повоєнні роки були наукові гуртки, на базі яких у квітні 1946 р. в інституті утворилося студентське науково-технічне товариство. У момент створення воно мало дев'ять секцій, що об'єднали 30 гуртків за спеціальностями і близько 500 студентів. Керували секціями провідні вчені інституту.

    За всю історію існування ВНЗ очолювало 23 ректори.

    За довгий період існування назва інституту змінювалась декілька разів:

    • 1898—1918 рр. — Київський політехнічний інститут Імператора Олександра ІІ;
    • 1918—1934 рр. — Київський політехнічний інститут;
    • 1934—1948 рр. — Київський індустріальний інститут;
    • 1948—1968 рр. — Київський ордена Леніна політехнічний інститут;
    • 1968—1992 рр. — Київський ордена Леніна політехнічний інститут ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції;
    • 1992—1995 рр. — Київський політехнічний інститут;
    • 1995—2016 рр. — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут». (Указ Президента України за № 289/95 від 8 квітня 1995 року «Про Київський політехнічний інститут»);
    • 2016 р. — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (Наказ МОН України від 17.08.2016 № 992 "Про присвоєння імені Національному технічному університету України «Київський політехнічним інститут»)[1]. Скорочена назва «КПІ ім. Ігоря Сікорського»[2].

    Активно розвиваючись, Київський політехнічний інститут став базою розширення та зміцнення мережі вишів Києва, України. У 1923—1933 роках і протягом останніх років на базі факультетів та окремих спеціальностей КПІ було створено декілька інститутів, університетів, академій. З іншої сторони, у теперішній склад університету ввійшли відомі навчальні заклади України. Так у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації НТУУ «КПІ» офіційною датою створення вважається 1 березня 1919 р. — день затвердження Реввоєнрадою республіки проекту штатів Інженерних курсів з підготовки командного складу Робітничо-селянської Червоної Армії, які в 1937 році стали основою для Київського військового училища зв'язку ім. М. І. Калініна. Видавничо-поліграфічний інститут [з 6 вересня 2004 року], який ввійшов у склад КПІ у 1989 році, був заснований 1 січня 1954 році у Києві на базі художньо-ремісничого училища поліграфістів № 18, як навчально-консультативний пункт (УКП) Московського поліграфічного інституту.

    Сьогодення

    [ред. | ред. код]

    Сьогодні Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»  — найбільший вищий навчальний заклад України, один із найстаріших і найбільших технічних університетів світу. Університет працює і розвивається як кампус, в якому на одній території у 160 гектарів органічно поєднані умови для навчання та спорту, підвищення рівня культурного, наукового та інтелектуального розвитку, відпочинку всього 50-тисячного колективу. Головною метою діяльності університету є підготовка висококваліфікованих фахівців і проведення наукових досліджень для «проривного» розвитку економіки України насамперед з таких пріоритетних напрямків:

    • сучасні технології в галузі інформатики, машинобудування, хімії, матеріалознавства;
    • інформаційні мережі та інформаційні телекомунікаційні технології;
    • проблеми енергозбереження і розвиток енергозберігаючих технологій;
    • моніторинг і охорона навколишнього середовища;
    • ліквідація наслідків ядерних і техногенних катастроф;
    • космічні та авіаційні технології;
    • дослідження і використання людських ресурсів;
    • біотехнологія, біотехніка та медична інженерія;
    • системний аналіз і прийняття рішень та ін.

    Університет є одним з ініціаторів та безпосереднім учасником реформування вищої освіти, впровадження ступеневої системи навчання, активним прихильником приєднання України до Болонського процесу. Одним з перших університетів України НТУУ «КПІ» у вересні 2003 року приєднався до співдружності університетів, які підписали «Велику Хартію Університетів» Європи («Magna Charta Universitatum»).

    Міжнародна співпраця

    [ред. | ред. код]

    Департамент міжнародного співробітництва здійснює організаційне, методичне та представницьке забезпечення міжнародного співробітництва університету. Міжнародне співробітництво, зовнішньоекономічна діяльність НТУУ «КПІ» здійснюються згідно з чинним законодавством України, Статутом НТУУ «КПІ» та нормативною базою університету за зазначеними напрямками. Співробітництво із зарубіжними партнерами та підготовка фахівців із числа іноземних громадян у КПІ розпочалася з дня його заснування.

    Особливо широкого розмаху набула підготовка фахівців для зарубіжних країн у повоєнний період. За роки своєї діяльності КПІ підготував більше 5000 інженерів, кандидатів, докторів наук для 112 країн світу.

    Серед випускників КПІ з числа іноземних громадян відомі інженери, конструктори, видатні вчені, викладачі, професори університетів, ректори, міністри і державні діячі.

    На сьогодні міжнародне співробітництво НТУУ «КПІ» здійснюється ректоратом, Відділенням міжнародних зв'язків, факультетами, кафедрами, НДІ, окремими підрозділами та фахівцями за такими напрямками:

    • підготовка спеціалістів із числа іноземних громадян (бакалаврів, спеціалістів, магістрів, кандидатів, докторів наук);
    • співробітництво із зарубіжними університетами-партнерами на основі міждержавних, міжуніверситетських угод;
    • участь у різних міжнародних проектах, програмах, наприклад, у TEMPUS (TACIS), COPERNICUS, європейській асоціації студентів аерокосмічної галузі «EUROAVIA» та інших;
    • участь у міжнародній міжуніверситетській відеоконференц-мережі «ITSEA», що об'єднує провідні технічні ВИШі Європи та надає студентам і викладачам доступ до єдиної бази знань, можливість спілкуватися у реальному часі і проводити спільні освітні заходи.[3]
    • виконання наукових досліджень на замовлення іноземних партнерів;
    • співробітництво в соціальній, гуманітарній сфері.

    Мовний режим в КПІ ім. Ігоря Сікорського

    [ред. | ред. код]

    КПІ зробив значний внесок у переведення вищої технічної освіти на українську мову викладання. Саме на базі університету було створено науково-термінологічну комісію, яка готувала навчально-методичну базу українською мовою, якою нині користуються викладачі технічних дисциплін в інших технічних університетах. Навчання українських студентів в університеті на даний момент здійснюється українською мовою[4].

    Навчання іноземних студентів проводиться трьома мовами: англійською, українською і російською. Вибір мови здійснюється самими студентами-іноземцями із поступовим переведенням навчання на англійську як єдину мову викладання для іноземних студентів.

    Але дискусії про мовний режим залишаються актуальними, зважаючи на демократичні традиції у ВНЗ.

    Структура університету

    [ред. | ред. код]
    Пам'ятник Д. І. Менделєєву навпроти корп. № 4 НТУУ «КПІ», де розташований хіміко-технологічний факультет
    Навчальний корпус № 7 — найбільша будівля КПІ
    Корпус № 18

    Факультети

    [ред. | ред. код]

    Інститути

    [ред. | ред. код]

    Відокремлені структурні підрозділи

    [ред. | ред. код]
    Науково-технічна бібліотека КПІ

    Наукові підрозділи

    Ректори

    [ред. | ред. код]

    Почесні доктори і випускники

    [ред. | ред. код]

    Випускники

    [ред. | ред. код]

    (1970), премії ім. Л.Писаржевського АН УРСР (1984), премії Ради Міністрів СРСР (1990).

    Науковці

    [ред. | ред. код]
    Пам'ятник Патону

    Почесні доктори

    [ред. | ред. код]
    • Патон Борис Євгенович — Академік НАН України, директор Інституту електрозварювання НАН України, 01.06.1998,
    • Новиков Микола Васильович — Академік НАН України, директор Інституту надтвердих матеріалів НАН України, 01.06.1998,
    • Шидловський Анатолій Корнійович — Академік НАН України, директор Інституту електродинаміки НАН України, 01.06.1998,
    • Трощенко Валерій Трохимович — Академік НАН України, директор Інституту проблем міцності НАН України, 29.06.1998,
    • Свечніков Сергій Васильович — Академік НАН України, директор Інституту фізики напівпровідників НАН України, 29.06.1998,
    • Найдек Володимир Леонтійович — Академік НАН України, директор Інституту металів і сплавів НАН України, 29.06.1998,
    • Немошкаленко Володимир Володимирович — Академік НАН України, директор Інституту металофізики НАН України, 29.06.1998,
    • Карп Ігор Миколайович — Академік НАН України, директор Інституту газу НАН України, 29.06.1998,
    • Трефілов Віктор Іванович — Академік НАН України, директор Інституту проблем матеріалознавства НАН України, 29.06.1998,
    • Кунцевич Всеволод Михайлович — Академік НАН України, директор Інституту космічних досліджень НАН України, 15.03.1999,
    • Долінський Анатолій Андрійович — Академік НАН України, директор Інституту технічної теплофізики НАН України, 15.03.1999,
    • Лебедєв Анатолій Олексійович — Академік НАН України, завідувач відділу Інституту міцності, 06.11.2000,
    • Походня Ігор Костянтинович — Академік НАН України, директор Інституту мовознавства НАН України, 14.02.2001,
    • Івахненко Олексій Григорович — Академік НАН України, Інститут кібернетики, 03.03.2003,
    • Табачник Дмитро Володимирович — д.і.н., проф., Голова наглядової ради НТУУ «КПІ» з 2004 року, 01.11.2004, (вручення 30.11.2006)
    • Кучма Леонід Данилович — Президент України 1994—2005 рр., 04.10.2010, (вручення 25.11.2010)
    • Роман Воронка — Професор математики університету Нью-Джерсі, США
    • Зірка Воронка — Професор лінгвістики університету Нью-Джерсі, США
    • Ельмар Шрюфер — Зав. кафедрою електровимірювальної техніки ТУ Мюнхена, Німеччина
    • Ергер Йоганнес — Доктор філософії РВВТШ Аахена, Німеччина
    • Чжан Тун — Керівник корпорації «Велика стіна», Китай
    • Чарльз Олбрайт — Голова факультету промислової техніки та зварювання університету Огайо, США
    • Хорст Гарольд — Директор Інституту зварювання і промислових технологій, м. Магдебург, Німеччина
    • Янішевський Василь Іванович — Професор Університету Торонто, Канада
    • Армин Ісляйб — Доктор технічних наук, ТУ Магдебург, Німеччина
    • Лю Цзеньфен — Міністр Генеральної Адміністрації цивільної авіації Китаю
    • Каміл Ідрис — Генеральний директор Всесвітньої організації інтелектуальної власності при ООН, Заступник Генерального секретаря ООН
    • Пол Шлейер — США, з 1990 р. — Президент Всесвітньої асоціації хіміків-теоретиків
    • Армін Кляйбу — д.т. н., Університет Отто-фон-Геріке, Магдебург
    • Карл Зайзінгер
    • Осип Мороз — д.е.н., член Української Вільної Академії наук (УВАН, США)
    • Ярослав Шепелявець — Керівник Української лютеранської церкви, США
    • Тарас Гунчак — Доктор філософії, Член Американської асоціації сприяння розвитку науки, Української академії мистецтв і наук
    • Карлос Альфредо Магарінос — Генеральний директор спеціалізованого агентства ООН з промислового розвитку (UNIDO)
    • Мурли Манохар Джоші — вчений фізик, Міністр розвитку людських ресурсів, науки і технології Індії
    • Ян Садлак — Директор Європейського Центру Вищої Освіти UNESCO
    • Жорес Іванович Алферов — Академік, директор Інституту фізики АН Росії, лауреат Нобелівської премії, член Госдуми Росії
    • Реджеп Тайіп Ердоган — Прем'єр-міністр Туреччини Голова нац. партії порятунку Колишній мер Стамбула (проекти по аерокосмічному напрямку)
    • Герберт Манг — Президент Академії наук Республіки Австрія, професор, доктор наук
    • Муда Хассанал Болкиах Муизаддин Ваддаулах — Султан Брунею
    • Дайсаку Ікеда — Президент «Сока Гаккай Інтернешнл»
    • Васильєв Юрій Сергійович — Президент Санкт-Петербургського державного технічного університету (СПбГТУ)
    • Володзімеж Курнік — Ректор Варшавського університету технологій, професор
    • Френсіс Гаррі — Директор Всесвітньої організації інтелектуальної власності ООН, Ph.D.

    Наукові видання

    [ред. | ред. код]

    Радіо КПІ

    [ред. | ред. код]

    У 2009 році розпочала роботу студентська радіостанція Національного Технічного Університету України «Київський Політехнічний Інститут». Радіостанція була створена як система гучномовців з метою швидкого інформування студентів та працівників ВНЗ. Трансляція відбувалась в інтернеті та на гучномовцях, які розміщені на території кампусу і покривають вулицю Політехнічну та Площу знань.

    Під час місцевих виборів 2015 року, в яких брали участь два співробітники Департаменту навчально-виховної роботи та студент ФІОТ, діяльність радіо була скандально зупинена адміністрацією КПІ, а саме приміщення наступного дня після виброрів пограбоване невідомими[9][10]. Нині радіо знову працює.

    У 2017 році Радіо КПІ звинувачувалось у відсутності україномовного музичного контенту[11].

    Нагороди та репутація

    [ред. | ред. код]
    • У 2011 році Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» уперше потрапив до ТОП-700 рейтингу найкращих університетів світу[12]. У 2012 році він зайняв 650 місце.[13]
    • У 2011, 2012 роках НТУУ «КПІ» займав перші місця у рейтингу українських вищих навчальних закладів за рівнем задоволеністю освіти Компас[14]

    Див. також

    [ред. | ред. код]
    НТУУ "КПІ"
    у соціальних мережах
    НТУУ "КПІ" на сайті Facebook
    НТУУ "КПІ" на сайті Twitter
    НТУУ "КПІ" на сайті YouTube
    НТУУ "КПІ" на сайті Instagram
    НТУУ "КПІ" на сайті LinkedIn

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. ↑ Нормативно-правова база - Міністерство освіти і науки України. old.mon.gov.ua. Архів оригіналу за 16 вересня 2016. Процитовано 15 вересня 2016.
    2. ↑ НАКАЗ № 4-213 | 31.08.16 | ПРО ВВЕДЕННЯ В ДІЮ НОВИХ БЛАНКІВ.
    3. ↑ В НТУУ «КПІ» відкрився навчально-виробничий центр «ITSEA» — DEKOM. Архів оригіналу за 21 січень 2015. Процитовано 7 січень 2015.
    4. ↑ З приводу однієї публікації на «Радіо Свобода»
    5. ↑ http://tef.kpi.ua/
    6. ↑ http://edu-cisco.org/
    7. ↑ Mirosław., Szumiło, (2006). Antoni Wasyńczuk 1885-1935 : ukraiński działacz narodowy i polityk. Lublin: Wydawn. Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej. ISBN 8322725078. OCLC 74909208.
    8. ↑ Указ президента України № 731/2019
    9. ↑ Что происходит с Радио КПИ? (рос.). 08.11.2015.
    10. ↑ Олена Зенченко (27.10.2015). Зловмисники на вихідних пограбували Радіо КПІ. studway.com.ua (укр.). Студвей. Процитовано 6 лютого 2021.
    11. ↑ Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського // RadioSvoboda. — . — Дата звернення: 05 лютого 2021.
    12. ↑ http://www.topuniversities.com/university-rankings/world-university-rankings/2011?page=22
    13. ↑ http://www.topuniversities.com/university-rankings/world-university-rankings/2012?page=25
    14. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 10 липень 2013. Процитовано 1 червень 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

    Посилання

    [ред. | ред. код]
    Вікісховище має мультимедійні дані за темою: IEU-wiki/Чернетка

    Література

    [ред. | ред. код]
    • Київська політехніка: початок історії / В. В. Янковий, Д. Л. Стефанович. — Київ: КПІ ім. І. Сікорського, 2018. — 244 с. — ISBN 966-622-875-1.
    • Київський політехнічний інститут: Нарис історії / Редкол.: М. З. Згуровський (голова), Ф. Я. Горовський, М. Ю. Ільченко та ін. — К.: Наук. думка, 1995. — 320 с.: портр.
    • Мошинська К. С. Організатор вузівської науки в Україні — видатний вчений у галузі механіки та опору матеріалів Віктор Кирпичов (8.10. 1845 — 20.10. 1913) // Дослідження з історії техніки: Зб. наук. пр. / Головний редактор М. Ю. Ільченко; Відп. редактор С. М. Ховрич. — К.: ІВЦ "Видавництво «Політехніка», 2007. — Вип. 10. — С. 140—166.
    • Наукова та інноваційна діяльність університету в 2016 році: [інформ. та аналіт. матеріали до засідання Вченої ради ун-ту 13 лют. 2017 р.] / Нац. техн. ун-т України «Київ. політехн. ін-т ім. Ігоря Сікорського» ; [упоряд.: М. Ю. Ільченко та ін ; за ред. М. Ю. Ільченка]. — Київ: КПІ ім. І. Сікорського: Політехніка, 2017. — 323 с. : іл., табл. — Назва обкл. : Наука КПІ ім. Ігоря Сікорського 2016.
    • Ніколаєнко В. І., Савченко Л. П. Заснування Харківського практичного технологічного і Київського політехнічного інститутів: спільне та особливе // Вісник Національного технічного університету «ХПІ»: Зб. наук. пр. Тематичний випуск «Актуальні проблеми історії України». — Харків: НТУ «ХПІ», 2008. — Вип. № 37.
    • Ховрич С. Київська Політехніка — світоч дореволюційної інженерної освіти України // Київська старовина / Гол. ред. П. П. Толочко. — 2005. — № 5 (365). — С. 159—163.
    • Ховрич С. Н. Первый выпуск КПИ: Малоизвестные факты // Киевский вестник. — 2004. — № 5 (5868). — С. 3.
    • Ховрич С. М. З історії розвитку вищої технічної освіти в Україні наприкінці ХІХ — на початку XX ст. (на матеріалах Київського політехнічного інституту) // Український історичний журнал / Головний науковий редактор В. А. Смолій. — 2007. — № 5 (476). — С. 55 — 65.
    • Хто є хто: Професори національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»: Довідник / Редкол.: О. В. Іванченко, Р. Г. Лук'янов та ін. — К.: Освіта, 1998. — 160 с.
    • Из истории Киевского политехнического института: сборник документов и материалов / [сост. Бондаровская Э. М., Горбунова М. И., Кущ Е. М.; ред. Лось Ф. Е.]. — К.: Изд-во Киевского університета, 1961. — Т.1: 1898—1917 гг. — 1961. — 387 с.;


    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:IEU-wiki/Чернетка&oldid=31339792