Перейти до вмісту

Конференція мерів США

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Конференція мерів США
англ. United States Conference of Mayors
АбревіатураUSCM
Типбезпартійна політична організація
Засновано1932
Правовий статусактивний
Країна США
Штаб-квартираВашингтон, США
Членство1407 міст США з населенням 30 000 і більше
ПрезидентЕндрю Ґінтер
Вебсайт: Official website
CMNS: Конференція мерів США у Вікісховищі

Конференція мерів США (англ. United States Conference of Mayors) — офіційна безпартійна організація міст з населенням 30 000 людей і більше. Кожне місто представлене своїми мерами або іншими головними виборними посадовими особами. Організація заснована на фоні Великої депресії та формувалася за часів президентства Герберта Гувера, поки її оригінальний статут не підписали в готелі Mayflower у Вашингтоні, округ Колумбія, напередодні інавгурації Франкліна Д. Рузвельта.

Організація є частиною «Великої сімки» — групи організацій, які представляють органи місцевого самоврядування та уряди штатів у США.

Місія

[ред. | ред. код]
Барак Обама на зустрічі Конференції мерів США у східній кімнаті Білого дому, 21 січня 2010 р.

Організація виконує такі функції:

  • допомога в розробці та просуванні ефективної державної міської/приміської політики;
  • побудова міцніших та ефективніших відносин між федеральним урядом і містами;
  • контроль ефективності федеральної політики в частині обслуговування міських потреб;
  • допомога мерам у розвитку інструментів лідерства та управління;
  • створення платформи, за допомогою якою мери зможуть обмінюватися ідеями та інформацією.[1]

Відповідно до однієї з власних доповідей Конференції, на мегаполіси припадає 84 відсотки валового внутрішнього продукту США і водночас у них створюються 84 відсотки робочих місць у США.[2]

Історія

[ред. | ред. код]
Френк Мерфі, засновник і перший президент Конференції мерів США

У червні 1932 року мер Детройта Френк Мерфі скликав конференцію мерів у Детройті, штат Мічиган. На фоні Великої депресії він відчув, що варто добиватись федеральної допомоги для міст. У заході взяли участь 48 мерів міст із понад 100 000 жителів.[3] 3 червня, через два дні після першого з'їзду мерів, Мерфі призначив комісію з семи осіб (включно з ним самим) для того, щоб лобіювати інтереси міст у Вашингтоні, використовуючи повноваження, надані йому конференцією.

Нинішній президент Конференції мерів США Ендрю Ґінтер

Мерфі разом з мером Бостона Джеймсом Майклом Керлі, мером Клівленда Реєм Т. Міллером, мером Мілвокі Деніелом Гоаном, мером Нового Орлеана Т. Семмесом Волмслі, мером Міннеаполіса Вільямом А. Андерсоном і мером Гранд-Рапідса Джорджем В. Велшем поїхав до Вашингтона, округ Колумбія, щоб добитись виділення допомоги федеральним урядом.[4] Мери, які їхали з ним, благали про негайну допомогу. 6 червня вони зустрілися зі спікером Палати представників Сполучених Штатів Джоном Ненсом Гарнером, лідером більшості Палати представників США Генрі Т. Рейні і лідером меншості Палати представників США Бертрандом Г. Снеллом. Вони сподівалися отримати позику в розмірі 5 мільярдів доларів США, але чітко дали зрозуміти, що їм справді потрібна будь-яка допомога, зважаючи на відчай їхніх виборців.[4] Вони також зустрілися з віцепрезидентом/головою США Чарльзом Кертісом та іншими лідерами Сенату.[4]

Присутність мерів була безпрецедентною, і, попри відсутність деяких демократів, група з 12 республіканців на чолі з нью-йоркським політиком-республіканцем Фіорелло Ла Ґуардія організувала прийняття законопроєкту про допомогу з перевагою у 205 голосів проти 189 голосів.[4] Однак президент Герберт Гувер не сприйняв ідею виділення федеральних коштів на реалізацію масштабного плану громадських робіт вартістю 1,9 мільярда доларів. Проте мери змогли переконати президента, що федеральна підтримка місцевих заходів з надання допомоги є розумною, і це вважається переломною подією. 42 з 48 штатів отримали вигоду від нещодавно наділеної повноваженнями Корпорації з фінансування відбудови.[4] Після того, як Гувер підписав Закон про надзвичайну допомогу та будівництво 1932 року, Конференція склала свій статут у готелі Mayflower напередодні інавгурації Франкліна Д. Рузвельта.[1] Вона провела своє друге засідання в 1933 році і сформувала постійну Конференцію мерів США, президентом якої став тодішній мер Детройта Френк Мерфі.[3]

У 1972 році президент Конференції, мер Мілвокі Генрі Майєр очолив рух за муніципальні ресурси в той час, коли федеральні гранти державним і місцевим органам влади стрімко зростали. Річард Ніксон почав дозволяти містам брати участь у федеральному розподілі доходів. Це джерело муніципального фінансування допомагало містам до середини 1980-х років. Президент США Джиммі Картер обмежив виплати доходів, а Рональд Рейган припинив усі виплати муніципалітетам, окрім одноразових субсидій на розвиток громади (англ. Community Development Block Grant; CDBG).[5] За програмою одноразових субсидій на розвиток громади постійно виділяється понад 4 мільярди доларів на рік місцевим адміністраціям, а також урядам штатів.[6] Зараз програмою користуються 1180 органів місцевого самоврядування та урядів штатів.[7]

Актуальні питання

[ред. | ред. код]

Конференція активно бореться з примусовим відчуженням майна та грабіжницьким кредитуванням.[8]

Також у 2008 році учасники конференції одностайно підтримали державне медичне страхування і скоординовані зусилля із запобігання передозуванню наркотиками.[9][10] Після заклику до дослідження фасованої води в 2007 році[11] у 2008 році конференція виступила проти бутильованої води через те, що, як заявляється, для виробництва такої води необхідно 1,5 мільйона барелів нафти на рік (для виробництва пластикових пляшок).[12]

У 2009 році Конференція прийняла широку пропозицію про рівність лесбійок і геїв, що зробило її першою національною організацією американських виборних посадових осіб, яка закликала до рівності у праві на шлюб. Крім того, Конференція підтримала законопроєкт, що забороняє дискримінацію на робочому місті з підстави сексуальної орієнтації, а також скасування закону «Не питай, не кажи», який забороняв служити у Збройних силах США геям, лесбійкам та бісексуалам, які не приховували своєї орієнтації.[13]

У 2013 році Конференція прийняла резолюцію, яка закликає федеральний уряд надати штатам свободу дій у веденні політики щодо марихуани. «Виборці в штатах і містах, які бажають розірвати хватку організованої злочинності над розповсюдженням і продажем марихуани в їхніх громадах шляхом легалізації, регулювання та оподаткування марихуани, повинні мати можливість це зробити», — заявив мер Сан-Леандро Стівен Х. Кессіді, Каліфорнія.[14]

У 2020 році, у рамках відповіді на пандемію COVID-19, Конференція запросила 250 мільярдів доларів федеральної допомоги безпосередньо на міста, щоб упоратися з 88%-м дефіцитом доходів міст по всій країні.[15][16][17]

Діяльність

[ред. | ред. код]

Організація збирається на свій зимовий з'їзд кожного січня у Вашингтоні, округ Колумбія, і щорічні збори кожного червня в іншому місті США на додаток до спеціальних зустрічей.[1] На щорічних зборах члени голосують за політичні резолюції. Результати розсилаються Президенту США і Конгресу США.

Міста щорічних з'їздів

[ред. | ред. код]
Рік Місто Штат Номер з'їзду
1963 Гонолулу Гаваї
1967 Гонолулу Гаваї
1972 Новий Орлеан Луїзіана 40
1980 Сіетл Вашингтон 48
1981 Луїсвілл Кентуккі 49
1982 Міннеаполіс Міннесота 50
1983 Денвер Колорадо 51
1984 Філадельфія Пенсільванія 52
1985 Анкорідж Аляска 53
1986 Сан-Хуан Пуерто-Ріко 54
1987 Нашвілл Теннессі 55
1988 Солт-Лейк-Сіті Юта 56
1989 Чарлстон Південна Кароліна 57
1990 Чикаго Іллінойс 58
1991 Сан-Дієго Каліфорнія 59
1992 Г'юстон Техас 60
1993 Нью-Йорк Нью-Йорк 61
1994 Портленд Орегон 62
1995 Маямі Флорида 63
1996 Клівленд Огайо 64
1997 Сан-Франциско Каліфорнія 65
1998 Ріно Невада 66
1999 Новий Орлеан Луїзіана 67
2000 Сіетл Вашингтон 68
2001 Детройт Мічіган 69
2002 Медісон Вісконсин 70
2003 Денвер Колорадо 71
2004 Бостон Массачусетс 72
2005 Чикаго Іллінойс 73
2006 Лас-Вегас Невада 74
2007 Лос-Анджелес Каліфорнія 75
2008 Маямі Флорида 76
2009 Провіденс Род-Айленд 77
2010 Оклахома-Сіті Оклахома 78
2011 Балтимор Меріленд 79
2012 Орландо Флорида 80
2013 Лас-Вегас Невада 81
2014 Даллас Техас 82
2015 Сан-Франциско Каліфорнія 83
2016 Індіанаполіс Індіана 84
2017 Маямі-Біч Флорида 85
2018 Бостон Массачусетс 86
2019 Гонолулу Гаваї 87[18]
2020 Віртуальна 88
2021 Віртуальна 89
2022 Ріно Невада 90
2023 Колумбус Огайо 91
2024 Канзас-Сіті Міссурі 92

Щорічні премії та гранти

[ред. | ред. код]

До складу Конференції мерів США входить Мерський центр захисту клімату, створений у 2007 році для підтримки мерів у їхніх зусиллях зменшити вплив зміни клімату на американські міста.[19] У червні 2007 року Центр присудив свої перші щорічні «Нагороди мерів за захист клімату» провідним мерам. «Угода мерів США про захист клімату», ініційована мером Сіетла Грегом Нікелсом у 2005 році, мала на меті добитись від мерів усіх 50 штатів зобов'язання вжити заходів щодо скорочення викидів парникових газів на 7 % від рівня 1990 року до 2012 року відповідно до Кіотського протоколу. Станом на лютий 2010 року Угоду підписали 1017 міських голів.[20] У 2007 році мери закликали надати багатомільярдний грант, щоб допомогти містам боротися з глобальним потеплінням, і оголосили глобальне потепління першим у своєму списку десяти пріоритетів.[21][22] Того року конференція та місто Сіетл провели «Саміт мерів із захисту клімату 2007 у Сіетлі», на якому були присутні Білл Клінтон та Ел Гор.[23] Компанія Wal-Mart була корпоративним партнером у врученні цих нагород протягом перших двох років.[24][25]

З 1979 року Конференція присуджує мерам та адміністраціям нагороди «Придатність міста для життя» (англ. City Livability Awards) у визнання розробки програм, які покращують якість життя в містах.[26] Нагороди вручались за такі програми, як програми поінформованості про утоплення та запобіжні програми.[27]

Починаючи з 1997 року, Конференція мерів спільно з неприбутковою організацією «Американці за мистецтво» щорічно вручає нагороди за громадське лідерство в мистецтві. Нагороди присуджують «обраним посадовцям і митцям або мистецьким організаціям, які продемонстрували видатне лідерство в розвитку мистецтва».[28]

Конференція виступала за програму грантів для профілактики ВІЛ/СНІДу. Щорічно у співпраці з Центрами контролю та профілактики захворювань США Конференція виділяє гранти на близько сотні тисяч доларів на послуги з профілактики ВІЛ/СНІДу для корінних американців, а також для афроамериканок або іспаномовних жінок із високим ризиком інфікування ВІЛ.[29][30]

Організація

[ред. | ред. код]

Оперативні групи

[ред. | ред. код]

Для вивчення актуальних питань та надання рекомендацій органам Конференції створюються тимчасові оперативні групи. Попередні оперативні групи займалися проблемами СНІДу, голоду та бездомності,[31][32] недофінансованих федеральних мандатів, злочинності та насильства серед молоді,[33] високої вартості палива[34] та переплануванням промислових територій.

Постійні комісії

[ред. | ред. код]

Члени конференції працюють у постійному комітеті Конференції, який рекомендує загальному органу, яку політику потрібно оцінити для схвалення на літніх зборах. Інформація про схвалену політику передається Президенту США і Конгресу США.[1] Конференція підтримує такі ініціативи, як регулювання використання пістолетної зброї,[35] переробка відходів, фінансування оборони та глобальне потепління.[36][37][38] Мери також можуть входити до складу однієї чи кількох постійних комісій Конференції: комісії у справах дітей, охорони здоров'я та соціальних служб; комісії розвитку громади та житла; комісії кримінального та соціального правосуддя; комісія з енергетики; комісії з навколишнього середовища; комісії з працевлаштування, освіти та робочої сили; комісії з членства; комісії з туризму, мистецтва, парків, розваг та спорту; комісії з транспорту і зв'язку; та комісії з міської економічної політики.

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г About the Conference. The United States Conference of Mayors. 23 листопада 2016. Процитовано 24 березня 2017.
  2. ↑ Report Shows the Economic Might of Urban Areas. The New York Times. 4 листопада 1999. Процитовано 14 грудня 2008.
  3. ↑ а б Holli, Melvin G (1999). The American mayor: the best & the worst big-city leaders [Американські мери: найкращі та найгірші міські лідери] (англ.). Pennsylvania State University Press. ISBN 9780271018768.
  4. ↑ а б в г д Gunther, John J. (1990). Federal-city relations in the United States : the role of the mayors in federal aid to cities [Федерально-міські відносини в Сполучених Штатах: роль мерів у федеральній допомозі містам] (англ.). University of Delaware Press. ISBN 0874133777.
  5. ↑ Norquist, John O. (1998). The wealth of cities : revitalizing the centers of American life [Багатство міст: відродження центрів американського життя] (англ.). Addison-Wesley. ISBN 9780201442137.
  6. ↑ Use of CDBG Funds by All Grantees. U.S. Department of Housing and Urban Development. 30 вересня 2008. Архів оригіналу за 14 травня 2020. Процитовано 31 січня 2009.
  7. ↑ Community Development Block Grant Program - CDBG. Homes & Communities. U.S. Department of Housing and Urban Development. 9 грудня 2008. Архів оригіналу за 8 лютого 2009. Процитовано 31 січня 2009.
  8. ↑ Cities fight foreclosures with unusual tactics. USA Today. 21 червня 2008. Процитовано 13 грудня 2008.
  9. ↑ Prensky, David; Young, Quentin; Landes, Alison (23 червня 2008). U.S. Conference of Mayors Backs Single-Payer National Health Insurance (Пресреліз). Physicians for a National Health Program. Процитовано 13 грудня 2008.
  10. ↑ Robelo, Daniel & Reena Szczepanski (25 червня 2008). United States Conference of Mayors Unanimously Passes Resolution Calling for City-Coordinated Drug Overdose Prevention Efforts. Common Dreams NewsCenter. Архів оригіналу за 24 травня 2011. Процитовано 13 грудня 2008.
  11. ↑ Painter, Kim (26 серпня 2007). Water wars: Bottled vs tap. USA Today. Процитовано 13 грудня 2008.
  12. ↑ Gashler, Krisy (7 червня 2008). Thirst for bottled water unleashes flood of environmental concerns. USA Today. Процитовано 13 грудня 2008.
  13. ↑ Aggie Pride LGBTQ Network of Texas A&M University.
  14. ↑ Nation's mayors want state control of pot policies. The Denver Post (амер.). 24 червня 2013. Процитовано 11 вересня 2018.
  15. ↑ Durr, Sara (14 квітня 2020). Findings Highlight the Need for Congress to Address the Fiscal Crisis Facing Cities of All Sizes. www.usmayors.org. Процитовано 25 жовтня 2022.
  16. ↑ Durr, Sara (27 березня 2020). CITY DATA: Survey of 213 Mayors Reveals Extent of Shortage of COVID-19 Emergency Equipment. www.usmayors.org. Процитовано 25 жовтня 2022.
  17. ↑ Durr, Sara (18 березня 2020). United States Conference of Mayors Requests $250 Billion in Localized Aid to Fight Virus, Maintain City Services, Help Workers and Local Businesses. www.usmayors.org. Процитовано 25 жовтня 2022.
  18. ↑ GmbH, finanzen.net (29 червня 2019). Plano & Aguadilla Deemed. markets.businessinsider.com. Процитовано 18 серпня 2019.
  19. ↑ Mayors Climate Protection Center. United States Conference of Mayors. Архів оригіналу за 18 лютого 2010. Процитовано 18 лютого 2010.
  20. ↑ Mayors Leading the Way on Climate Protection. Архів оригіналу за 8 березня 2010. Процитовано 5 березня 2010.
  21. ↑ El Nasser, Haya (1 лютого 2007). Mayors unite on the 'green' front. USA Today. Процитовано 13 грудня 2008.
  22. ↑ O'Driscoll, Patrick & Dan Vergano (1 березня 2007). Fossil fuels are to blame, world scientists conclude. USA Today. Процитовано 13 грудня 2008.
  23. ↑ 2007 Mayors Climate Protection Summit in Seattle. The United States Conference of Mayors. 2007. Архів оригіналу за 19 грудня 2008. Процитовано 13 грудня 2008.
  24. ↑ The U.S. Conference of Mayors' Climate Protection Awards. walmartstores.com. 2007. Процитовано 13 грудня 2008.
  25. ↑ Wal-Mart Backs Mayors' Climate Protection Award. The Executive's Daily Green Briefing. Environmental Leader. 1 травня 2007. Процитовано 13 грудня 2008.
  26. ↑ City Livability. The United States Conference of Mayors. Архів оригіналу за 25 грудня 2008. Процитовано 10 грудня 2008.
  27. ↑ Soccer Lives In West Palm - Free Swim Classes Lifesavers. The Palm Beach Post (англ.). Newsbank. 8 серпня 2002. Процитовано 10 грудня 2008.
  28. ↑ Press Room: For Immediate Release. Americansforthearts.org. Архів оригіналу за 3 грудня 2008. Процитовано 13 грудня 2008.
  29. ↑ United States Conference of Mayors: HIV Prevention Grants. The Communication Initiative Network. 14 грудня 2007. Архів оригіналу за 19 липня 2008. Процитовано 31 січня 2009.
  30. ↑ The United States Conference of Mayors HIV Prevention Program AIDS Information Exchange (AIX) Subscription/Order Form (PDF). usmayors.org. United States Conference of Mayors. Архів оригіналу (PDF) за 28 квітня 2010. Процитовано 31 січня 2009.
  31. ↑ More Of Homeless Are Now Families. The New York Times. 22 грудня 1993. Процитовано 14 грудня 2008.
  32. ↑ Washington: Appeals For Food And Shelter Rise Slightly. The New York Times. 15 грудня 2004. Процитовано 14 грудня 2008.
  33. ↑ National News Briefs; Curfews in More Cities, Survey of Mayors Shows. The New York Times. 1 грудня 1997. Процитовано 14 грудня 2008.
  34. ↑ Cave, Damien (21 червня 2008). Fuel Costs Pinch Cities; Mayors Push Mass Transit. The New York Times. Процитовано 14 грудня 2008.
  35. ↑ Janofsky, Michael (29 січня 1999). Mayors Help Draft a Handgun Crackdown Bill. The New York Times. Процитовано 14 грудня 2008.
  36. ↑ Long, Tom & Michael Grunwald (10 квітня 1994). Mayor Mann of Newton Dead; Served 23 Years. Boston Globe (англ.). Newsbank. Процитовано 10 грудня 2008.
  37. ↑ Montano, Ralph (21 грудня 2006). Fargo: Flood risk an issue. The Sacramento Bee (англ.). Newsbank. Процитовано 10 грудня 2008.
  38. ↑ Lenihan, Kevin (10 травня 1997). Liaison Group Watchful On New Base-Closing Threats. Watertown Daily Times (англ.). Newsbank. Процитовано 10 грудня 2008.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Конференція_мерів_США&oldid=43531867