Перейти до вмісту

Колонщина

Координати: 50°27′0″ пн. ш. 29°57′36″ сх. д. / 50.45000° пн. ш. 29.96000° сх. д. / 50.45000; 29.96000
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

50°27′0″ пн. ш. 29°57′36″ сх. д. / 50.45000° пн. ш. 29.96000° сх. д. / 50.45000; 29.96000

село Колонщина
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район Бучанський район
Тер. громада Макарівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA32080190150084736
Облікова картка село Колонщина 
Основні дані
Засноване 1635
Населення 874 (01.01.07)
Площа 0,304 км²
Густота населення 3095,39 осіб/км²
Поштовий індекс 08032
Телефонний код 380 4578
Географічні дані
Географічні координати 50°26′51″ пн. ш. 29°57′32″ сх. д. / 50.44750° пн. ш. 29.95889° сх. д. / 50.44750; 29.95889
Середня висота
над рівнем моря
170 м
Водойми річка Бучанка
Відстань до
обласного центру
34 км
Відстань до
районного центру
10 км
Найближча залізнична станція Клавдієве
Відстань до
залізничної станції
17 км
Місцева влада
Адреса ради 08032, Київська обл., Бучанський р-н, с. Колонщина, вул. Київська, буд. 16
Карта
Колонщина. Карта розташування: Україна
Колонщина
Колонщина
Колонщина. Карта розташування: Київська область
Колонщина
Колонщина
Мапа
Мапа

CMNS: Колонщина у Вікісховищі

Коло́нщина — село Макарівської селищної громади Бучанського району Київської області. Розташоване на лівому березі річки Бучанка на Маренних горбах. Відстань до центру громади — 10 км, до обласного центру — 34 км. Відстань від села до Брест-Литовського шосе — 3 км. Площа населеного пункту — 454,8 га, кількість дворів — 568. Населення станом на 01.01.07 р. — 874 осіб.

Історія

[ред. | ред. код]

Легенди

[ред. | ред. код]

Територія Колонщинської сільської ради є однією з найцікавіших із точки зору археології місцевостей. Увага до села була прикута ще з середини XIX століття. Тут виявлено 9 курганів і 4 городища часів Київської Русі. Один із пагорбів на південний схід від Колонщини поряд з автомагістраллю «КиївЧоп» у народі досі називають Батиєвою горою. За легендою, 1240-го року предки колонців дали бій татаро-монголам, яких очолював хан Батий. Намет хана стояв на горі, яку через це назвали Батиєвою. Загиблі в цьому бою поховані в семи могилах-курганах, про які розказано вище. На честь цієї події село, яке зараз зветься Колонщиною, спочатку називали Колійщина.

Перші письмові згадки

[ред. | ред. код]

У 1608 році Микола Івашенцевич-Макаревич склав заповіт, у якому поділив маєтність між трьома синами. Олександрові Макаревичу мали дістатися Борисів (Мотижин), Копилів, а також Лоєвий Ріг, Курган, Селище, Старий Городок — населені пункти, які історики ототожнюють з колонськими городищами. А село заснував 1635 року на землях Макаревичів дехто Колонський[1].

XVIII—XIX століття

[ред. | ред. код]

У першій половині XVIII ст. Колонщина належала Казимиру Стецькому, каштеляну Київському, а потім знову стала власністю макарівських володарів.

За народним переказом, у селі проживало дуже багато гайдамаків. Поруч знаходиться і урочище «Гайдамацький довжик», де повстанці І. Бондаренка ховали свої «скарби»[2].

Лаврентій Похилевич зазначає, що Колонщина з 1795 року належала Шимону Мілевському, в 1804 році перейшла у власність до Домініка Шимановського. Після його смерті селом володів Карл Росцішевський, який в 1834 р. продав його статському раднику Камінському. У 1844 р. він перепродав його колезькому асесору, адвокату М. І. Рихлінському. В 1880 р. Рихлінський продав село дійсному статському раднику І. І. Рахманінову.

Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви св. Іоанна Богослова с. Колонщина Макарівської волості Київського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України[3].

ХХ століття

[ред. | ред. код]

На початку XX ст. в селі було 229 хат, діяв невеликий млин, який належав Якову Столяру. До 1906 р. в селі була трирічна церковно-парафіяльна школа. У 1906—1907 рр. побудували нову початкову школу. Будівництво вело Міністерство освіти. Керував нею в цей час священик Романовський. В селі був також шинок.

Наприкінці 1917 р. між селянами була розподілена поміщицька земля, організатором цього був А. С. Пазюк — червоноармієць, учасник Петроградського перевороту.

У 1917—1921 рр. село було ареною визвольних змагань. В бою із денікінцями загинуло 60 червоноармійців, яких було поховано на сільському кладовищі в братській могилі. В серпні 1920 р. через село проходили поляки. В навколишніх лісах діяли українські повстанці Мироненко Гавронський (Яблочко), Гонта, Ю. Мордалевич, Орлик, Струк.

У 1922 р. було створено сільську раду, першим головою було обрано М. Ю. Компанця. В селі діяв і Комітет сільської бідноти, який очолював Я. К. Приймак. У 1930 році Колонщинська школа стала восьмирічною. Її першим директором був Іван Дмитрович Бурденний — через два роки перший редактор районної газети.

Перша сільськогосподарська артіль «Комуна» була зареєстрована в Колонщині наприкінці 1923 року. Колективізація позначилася створенням колгоспу «Нове життя» в 1929 році. Його головою був Горбачук Семен Ничипорович. П'ятеро одноосібників, які не хотіли йти до спільного господарства, засуджені на різні терміни ув'язнення. Велику допомогу в створенні і зміцненні колгоспу надавали робітники Київського заводу «Красний пахарь», вони подарували селянам сівалки, приїздили допомагати працювати. Пізніше на території Колонщини було створено два колгоспи: «Нове життя», та імені Воровського. У 1950 р. ці два колгоспи об'єдналися в «Ленінський шлях».

Майже 200 селян забрав Голодомор 1932—33 років. Багатодітні сім'ї Ткаченків, Малородів, Сторожчуків, Бадюків стали жертвами Голодомору. Людей ховали в ямах серед боліт за селом. Труни для них не робили.

1937 рік залишив в історії Колонщини чергову чорну сторінку. У архівах вдалося знайти дані про шістьох жителів села Колонщини, які були заарештовані під час сталінських репресій.

Пам'ятник радянським воїнам 1941—1945

В липні 1941 р. німці підійшли до села. Йдучи з боку Хмільної, залишали на своєму шляху згарища. Під час руху німців, розгорнулася стрілянина, було вбито 3 німецьких і 6 радянських солдат. Наших воїнів було витіснено до Мотижина. Після війни останки загиблих були перенесені у центр села, де тепер споруджено пам'ятник. У Колонщині партизанів не було, а приходили вони зі свого штабу відділення Сабурова, який було розташовано в Мар'янівському лісі. Люди, як могли, допомагали їм харчами і молоком. 7 листопада 1943 р. під час відступу окупанти підпалили село. Згоріло 120 будинків. Мешканці ховалися в окопах. О дев'ятій вечора розпочався бій за село, у ньому загинуло 20 німецьких і один радянський солдат. 184 колонці загинули смертю хоробрих у боротьбі із загарбниками, вісім селян померли на примусових роботах у Німеччині, двоє осіб мирного населення загинули від рук окупантів, 253 мешканці села нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу. У 1954 році в Колонщині урочисто відкрили пам'ятник на братській могилі радянських воїнів, а в 1966 — пам'ятник на честь односельців, що не повернулися з фронтів війни.

Розпочалася повоєнна відбудова. З 1946 по 1953 рік колгосп було відновлено. У 1950 р. село було повністю електрифіковано. Відбудували понад 10 громадських будівель для тваринництва і збереження хліба, збудовано медпункт, дитячі ясла, сільський магазин. Колгосп мав значні успіхи в роботі, отримував непогані прибутки, тому отримав можливість придбати необхідну кількість нової техніки. У 1959 р. було завершено будівництво нового цегляного корівника, кінного автогаража. А в 1960 р. почав працювати будинок культури на 250 місць.

В «Історії міст і сіл Української РСР» про Колонщину початку 1970-х було подано таку інформацію:

Колонщина - село, центр сільської Ради, розташоване за 13 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Немішаєве - 18 км. Населення - 931 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Березівка, Мар'янівка Миколаївка.

У селі - центральна садиба колгоспу «Ленінський шлях», що має 3900 га землі, у т.ч. орної - 2107 га. Основний напрям господарства - м'ясо-молочний. Артіль вирощує також картоплю, льон. Розвинуте городництво, садівництво, бджільництво. Ланкова В. Я. Кохан нагороджена в 1971 році орденом Жовтневої Революції. У Колонщині є восьмирічна школа, клуб, бібліотека[4].

У 1986 році будівельні організації міста Херсона в стислі строки звели в Колонщині 204 будинки для 420 переселенців із сіл Розсоха та Іловниця Чорнобильського району. ю частину села було названо «Таврією».

24 серпня 1991 року Україну було проголошено незалежною республікою. Почався новітній розвиток державності. В Колонщині активізувалася робота Будинку культури, характерною рисою діяльності якого стало відродження народних звичаїв і традицій. Значну роль в цьому відіграє народний ансамбль «Полісяночка», заснований ще у 80-х роках, яким керують Валентина Миколаївна і Микола Васильович Гуменюки. У 1996 році в спеціально обладнаному приміщенні в центрі села відновила роботу українська православна церква Київського патріархату в ім'я Іоанна Богослова.

XXI століття

[ред. | ред. код]

У березні 2006 р. сільським головою була обрана Юлія Василівна Пелешок, яка з великою відповідальністю ставиться до своєї роботи. За час її головування створено комунальне підприємство «Колонщина-сервіс», яке займається водопостачанням і водовідведенням, перевезенням вантажів, благоустроєм села, здійсненням земельних робіт, надає інші послуги; створено соціальну службу за проектом Євросоюзу «Кожній дитині в Україні», яка опікується дітьми з неблагополучних сімей; прокладено 2 кілометри автодоріг із твердим покриттям й відремонтовано усі дороги на території сільської ради; проведено опалення до Будинку культури, сільської ради, фельдшерсько-акушерського пункту села Березівка; замінено вікна в школі, обладнано комп'ютерний клас, відремонтовано чотири класи, придбано меблі, збудовано нову церкву УПЦ-МП. У Колонщині проведено вуличне освітлення, будуються котеджні містечка.

Згідно з Указами Президента України № 250/2007 «Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 років в Україні» від 28 березня 2007 року і № 431/2007 «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937—1938 років» від 21 травня 2007 року Колонщинська сільська рада 5 червня відкрила пам'ятний знак на вшанування всіх жителів громади, які загинули в різні часи від рук різних поневолювачів рідної землі.

26 квітня 2011 року, на 25 річницю аварії на ЧАЕС, у Колонщині було встановлено пам'ятник ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи. Автори пам'ятника Олесь Сидорук і Борис Крилов.

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:

Мова Кількість Відсоток
українська 897 95.32%
російська 43 4.57%
інші/не вказали 1 0.11%
Усього 225 100%

Відомі земляки

[ред. | ред. код]

Козленко Леонтій Іванович (1898 — після 1921) — підпоручник Армії УНР. Народився 1896 року у с. Колонщина, де й мешкав після 21 листопада 1921 року. Займався сільським господарством[6].

Квітуча колонська земля виплекала багатьох синів і дочок, закоханих у рідний край. Це люди, завдяки яким маленьке українське село відоме не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Литвин С. П., Барчук М. Д. — підполковники, Приймак П. А., Приймак Г. Н., Барчук А. Г. — полковники, Левченко М. Д. — льотчик-полярник, Сторощук В. М. — майор, Кохан В. К. — лікар-терапевт, Приймак А. З., Барчук О. Д., Кохан М. Д., Барчук І. Д. — вчителі, Барчук В. В., Старовойт В. К. — прокурори. У селищі Таврія мешкає Шкляр Микола Андрійович — художник-аматор, конструктор літаків та інших літальних апаратів. У Колонщині певний час проживав майбутній художник — Адлер Степанович Корольов.

Село Колонщина здавна славилося майстрами вишивки, лозоплетіння, ткацтва, декоративно-прикладного мистецтва. Майже в кожній хаті стояв ткацький верстат. Нитки використовували для ткацтва рушників, наволочок, полотна для чоловічого та жіночого одягу. Не можна не згадати таких майстрів, як: Левченко О. Т. — займалася ткацтвом. Петрук Є. Д. — майстер вишивки, писанкарства. Лугиня А. О. — майстер лозоплетіння, декоративно-прикладного мистецтва. Барчук У. Г. — швачка, шила верхній жіночий і чоловічий одяг. Борисенко К. — виготовляв взуття.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Букет Є. Історія кожного поселення — сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 3 лютого. — № 5 (10705). — С. 4-5.
  2. Букет Євген. Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини. Історичний нарис. — Київ: Видавництво «Стікс», 2014. — 320 с. ISBN 978-966-2401-09-7
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 18 грудня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
  5. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 лютого 2015. Процитовано 9 вересня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]