Перейти до вмісту

Клоков Всеволод Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Всеволод Іванович Клоков
рос. Всеволод Иванович Клоков
Народився12 (25) червня 1917(1917-06-25)
Усть-Катав
Помер11 жовтня 2004(2004-10-11) (87 років)
Київ
ПохованняБайкове кладовище
КраїнаСРСР СРСРУкраїна Україна
Національністьросіянин
Діяльністьісторик
Галузьісторія
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор історичних наук
ЧленствоНАНУ
ПартіяКПРС
Війнанімецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Медаль «Захиснику Вітчизни»
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки
Орден Дружби народів
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років перемоги у ВВВ»
Медаль Жукова
Медаль Жукова
Державна премія України в галузі науки і техніки

Всеволод Іванович Клоков (рос. Всеволод Иванович Клоков; 12 (25) червня 1917(19170625), Усть-Катав — 11 жовтня 2004, Київ) — вчений-історик, доктор історичних наук14 червня 1962 року), професор3 квітня 1965 року), член-кореспондент Академії наук України29 березня 1978 року[1]). В роки радянсько-німецької війни активний учасник партизанської боротьби в Україні і Чехословаччині, комісар партизанської бригади, Герой Радянського Союзу.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 12 (25 червня) 1917 року в місті Усть-Катаві Челябінської області в родині робітника. Росіянин. Член ВКП(б) з 1947 року. Навчався в неповній середній школі, а потім на робітфаку.

У 1932 році став членом ВЛКСМ. У 1934 році вступив до Томський електромеханічний інститут інженерів залізничного транспорту. Після успішного закінчення навчання в 1939 році був залишений на викладацькій роботі в інституті. Читання лекцій студентам поєднував з науково-дослідною роботою.

Німецько-радянська війна

[ред. | ред. код]

На момент початку уімецько-радянської війни перебував на білоруській землі. У складі артилерійського підрозділу брав участь у перших жорстоких боях проти німців на захід від Мінська. Гармата, розрахунком якої командував В. І. Клоков, успішно знищувала гітлерівців і техніку.

У районі Гомеля полк, в якому воював В. І. Клоков, потрапив в оточення. Радянські вояки намагалися прорватися на схід. Пробиваючись білоруськими лісами, обходячи міста і села, захоплені німецькими прифронтовими частинами, 26 радянських бійців, серед яких був і В. І. Клоков, в жовтні 1941 року з'єдналися з партизанською групою Чернігівського обласного загону.

«Група 26», як її називали, через деякий час стала однією з найкращих радянських партизанських бойових груп. Коли з радянського запілля був отриманий перший вантаж вибухівки, В. І. Клоков зголосився до спеціально сформованої диверсійної групи. Там він добре вивчив мінно-підривну справу і став кваліфікованим підривником.

11 березня 1943 року радянське партизанське з'єднання Чернігівської області вийшло в рейд на Волинь. Під час рейду диверсійна група В. І. Клокова здійснила сім диверсійних актів проти німців. Влітку 1943 року, коли Чернігівсько-Волинське партизанське з'єднання почало бойові дії в західних областях України та Білорусі, диверсійна група В. І. Клокова була спрямована на залізничну ділянку БрестПінськ. Підривники протягом серпня та вересня знищили 33 німецьких ешелони з живою силою, технікою і боєприпасами.

Взимку 19431944 років В. І. Клоков був призначений начальником всіх диверсійних груп на залізничній дільниці КовельСарни. У квітні 1944 року, коли Чернігівсько-Волинське з'єднання партизанських загонів зустрілося з частинами Червоної Армії, на рахунку підривних груп під командуванням В. І. Клокова було вже 102 підірваних ешелони. Особисто В. І. Клоков підірвав 6 німецьких ешелонів.

Влітку 1944 року, за рішенням Українського штабу партизанського руху, В. І. Клокова разом з групою товаришів десантували на територію Чехословаччини. З серпня 1944 року по лютий 1945 року він був начальником штабу партизанської бригади імені Яна Жижки, а з лютого по травень 1945 року — комісаром партизанського з'єднання імені Суворова, що діяли в Чехословаччині.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 травня 1945 року за «мужність і героїзм, проявлені при виконанні бойових завдань командування в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у тилу ворога, і за особливі заслуги в розвитку партизанського руху в Україні» Всеволоду Івановичу Клокову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 7 431)[2].

Повоєнні роки

[ред. | ред. код]

Після закінчення війни В. І. Клоков — на науковій роботі. Працював завідувачем відділом Комісії історії Великої Вітчизняної війни АН України, завідувачем відділом Архівного управління України, старшим науковим співробітником Інституту історії АН України, а з 1962 року — завідувачем відділом цього ж інституту. Захистив докторську дисертацію на тему: «Боротьба народів слов'янських країн проти німецько-фашистських загарбників». Від 1987 року — головний науковий співробітник відділу історії Другої світової війни Інституту історії АН України.

Могила Всеволода Клокова

Жив у Києві в будинку по вулиці Челюскінців, 15, квартира 23. Помер 11 жовтня 2004 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

Наукова і громадська діяльність

[ред. | ред. код]

Опублікував понад 400 наукових та науково-популярних праць, серед них:

  • «Борьба народов славянских стран против фашистских поработителей (1939—1945 гг.)». (Київ, 1961);
  • «Всемирно-исторический подвиг». (Київ, 1975);
  • «Народная борьба на Украине в годы Великой Отечественной войны». (Київ, 1978);
  • «Народная борьба в тылу немецких завоевателей на Украине (историографический очерк)». (Київ, 1985).

Брав участь у колективних працях:

  • «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941—1945 рр.)» (у 3-х томах Київ, 1967—1969);
  • «История Великой Отечественной войны в 6-ти т.»;
  • «История второй мировой войны 1939—1945» у 12-ти т.
  • «Вынужденное признание: Рост междунар. авторитета Советского Союза в результате побед в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.» (В. И. Клоков; Отв. ред.: П. Т. Тронько; АН УССР. Ин-т истории Украины) та інше.

В. І. Клоков постійно і активно брав участь у суспільно-політичному житті СРСР, як член Радянського Комітету ветеранів війни, першим Головою Української ради ветеранів війни, праці та Збройних Сил, членом бюро Міжнародної федерації борців Опору, Народним депутатом СРСР останнього скликання. Був заступником голови Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни при Верховній Раді України, членом Військово-шефської комісії Національної академії наук України.

Звання, нагороди

[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом Леніна (2 травня 1945), орденом Жовтневої Революції (24 червня 1987), орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (1985), орденом Червоної Зірки, орденом Дружби народів, українськими орденами Богдана Хмельницького 3-го ступеня (14.10.1999), «За заслуги» 1-го (19.09.2002), 2-го (23.06.1997) та 3-го (1995) ступенів, нагородами Чехословаччини (зокрема Золотою медаллю імені Я. Пуркіне[3]) та Італії, медаллю «Партизану Вітчизняної війни», орденом за бойові і трудові заслуги «Золотої фортуни» України і багатьма іншими нагородами.

Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1970; за тритомну працю «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941-1945 рр.)»[4]), заслужений діяч науки УРСР (з 1977 року), почесний громадянин словацьких міст Угровця і Мартіна.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Національна академія наук України. Архів оригіналу за 18 березня 2013. Процитовано 30 грудня 2012.
  2. Герои страны [Архівовано 6 квітня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
  3. Енциклопедія історії України: Том 4. Архів оригіналу за 31 березня 2013. Процитовано 30 грудня 2012.
  4. Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 30 грудня 2012.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]