Клаудіо Монтеверді
.jpg)
Кла́удіо Джова́нні Анто́ніо Монтеве́рді (італ. Claudio (Giovanni Antonio) Monteverdi; 9 травня 1567, Кремона — 29 листопада 1643, Венеція) — італійський композитор, один із основоположників жанру опери (т. зв. drama per musica), видатний майстер мадригалу.
Народився в Кремоні 9 травня (як повідомляється на надгробній плиті) 1567 року, хоча деякі джерела вказують на 15 травня, тобто день хрещення Монтеверді, яке відбулося в церкві святих Назарія та Цельсія. Він був старшим сином з п'яти дітей Бальтазара Монтеверді — доктора, аптекаря і хірурга — і Маддалени Зіньяні.[7][8] З дитячих років навчався у капельмейстера катедрального собору в Кремоні М.-А. Індженьєрі[8], брав участь у виконанні літургійних піснеспівів.[9] Пізніше вчився в Університеті Кремони.[9]
Перші збірки, що включали невеликі мотети і духовні мадригали, були опубліковані в 1582 і 1583 роках (Cantiunculae Sacrae, 1582; Madrigal Spirituali, 1583). За ними вийшли збірники триголосних канцонет (1584), пізніше дві «книги» (збірника) п'ятиголосних мадригалів (1587; 1590). З 1590 (або 1591) року до 1612 року Монтеверді працював при дворі герцога Вінченцо Ґонзаґи (1562—1612) в Мантуї спочатку півчим і гамбістом, а з 1602 року — капельмейстером та організатором музичного життя при герцогському дворі.
У 1599 році Монтеверді одружився з придворною співачкою Клаудією Каттанео[10], з якою прожив 8 років (Клаудія померла в 1607 році).[10] У них народилися два хлопчики і дівчинка, які померли незабаром після народження.[11] 1607 року Монтеверді написав свою найвідомішу оперу — «Орфей».
У 1613 році Монтеверді переїхав до Венеції, де обійняв посаду капельмейстера базиліки святого Марка. На цій посаді він швидко відновив професійний рівень музикантів хору та інструменталістів (капела перебувала в занепаді через постійні хвороби та цілковите невміння керувати коштами його попередника — Джуліо Чезаре Мартіненґо).
Близько 1632 року Монтеверді був висвячений на священника. Останніми роками життя ним були написані найвідоміші його твори: «Повернення Улісса» (Il ritorno d'Ulisse in patria, 1641) й історична опера «Коронація Поппеї» (L'incoronazione di Poppea, 1642), в сюжетну основу якої лягли події з життя імператора Нерона.
Творчість Монтеверді представлена трьома групами творів: мадригали, опери і духовна музика. Головна особливість композиційної техніки Монтеверді — поєднання (нерідко в одному творі) імітаційної поліфонії, характерної для композиторів пізнього Відродження, і гомофонії, досягнення нової епохи бароко. Новаторство Монтеверді викликало різку критику з боку відомого теоретика музики Джованні Артузі, в полеміці з яким Монтеверді (і його брат Джуліо Чезаре) виявили свою прихильність так званій «другій практиці» музики. Згідно з декларацією братів Монтеверді, в музиці другої практики безроздільно панує поетичний текст, якому підкоряються всі елементи музичної мови, перш за все, мелодія, гармонія і ритм. Поетичний текст виправдовує будь-які нерегулярності музичних компонентів.
До 40 років Монтеверді працював переважно в жанрі мадригала (всього 8 збірників [«книг»]; дев'ята, неавторська, збірка видана посмертно). Робота над першою книгою, що складається з 21 п'ятиголосого мадригалу, зайняла близько 4-х років.[9] Перші вісім книг мадригалів представляють величезний стрибок від поліфонії Ренесансу до монодії, характерної для музики бароко.
Кульмінацією всієї творчості Монтеверді вважають оперу «Коронація Поппеї». Вона поєднує трагічні, романтичні і комічні сцени (новий крок у драматургії оперного жанру), реалістичніші портретні характеристики персонажів і мелодії, що відрізняються надзвичайною теплотою і чуттєвістю. Для виконання опери потрібний невеликий оркестр, а також відводилася невелика роль хору. Протягом довгого часу опери Монтеверді розглядалися тільки як музично-історичний факт. Але починаючи з 1960-х років, «Коронація Поппеї» була відновлена в репертуарі найбільших оперних сцен світу. 2005 року Міхаель Ґрюбер зняв фільм-оперу «Коронація Поппеї».
- 5063 Монтеверді — астероїд, названий на честь композитора.
