Знак льотчика-планериста
| Знак льотчика-планериста Segelflugzeugführerabzeichen | ||||
 | ||||
| Країна |
.svg){kind=small} Третій Рейх | |||
|---|---|---|---|---|
| Тип | нагрудний знак | |||
| Вручається: | військовослужбовці Люфтваффе | |||
| Статус | не вручається | |||
| Нагородження | ||||
| Параметри | 57×53 мм | |||
| Засновано: | 16 грудня 1940 | |||
| Нагороджені: | ||||
| Черговість | ||||
 Знак льотчика-планериста у Вікісховищі | ||||
Знак льотчика-планериста, також уживана назва — Знак пілота планера (нім. Segelflugzeugführerabzeichen) — німецька військова нагорода заснована рейхсмаршалом Германом Герінгом 16 грудня 1940. Нагороджувалися пілоти десантних і транспортних планерів, що пройшли спеціальне навчання або прийняли бойове хрещення[1].
Знак льотчика-планериста засновано Германом Герінгом 16 грудня 1940. Дизайн Знака був представлений берлінським художником-графіком Wilhelm Ernst Peekhaus[2] 8 червня 1940 та 16 грудня цього ж року його було затверджено. Офіційними виробниками цієї нагороди стали берлінська фірма C.E. Juncker, G.H.OSANG DRESDEN[3] та віденьська Gebruder Schweiger.
Класичні розміри немаркованого знака виготовленого берлінської фірмою C.E. Juncker: вінок 55,3×41,7 мм, свастика 11,4 мм, орел 15,1×52,6 мм[4], вага 22,17 гр. Спочатку орел виготовлявся з оксидованого срібла, а вінок з відполірованого срібла, потім використовувався сплав срібла з нікелем, алюміній, цинк, а пізніше з більш дешевих сплав — наприклад з томпаку. Складався з двох частин — чорнений орел та посріблений дубовий вінок, знизу якого свастика. Орел кріпився до вінка за допомогою двох заклепок[3]; зворотний бік знаку гладкий, можлива наявність клейма фірми-виробника, кріплення знака — тонка заколка.
Нагорода вручалася разом з посвідченням підписаним старшим офіцером або начальником атестаційної комісії, в простому футлярі темно-синього кольору з відповідним трафаретним надписом готичним шрифтом. Внутрішня сторона кришки покрита блакитним шовком, а нижня частина з синього оксамиту[5]. Знак носили в нижній частині лівої нагрудної кишені кітеля, мундира, або одностройвої сорочки під Залізним хрестом 1-го класу, якщо особа була ним нагороджена. Носіння знаку на цивільному одязі заборонялося. З 29 листопада 1943 знак можна було носити на партійних мундирах[6].
На додаток до металевого використовувався знак з тканини розшитий золотими або бавовняними нитками[3], проте, в подальшому, цю версію було скасовано, і з 8 травня 1942 варіант із тканини більше не видавався. Після війни існувала зменшена копія з кріпленням на шпильці для носіння на цивільному одязі, так званий «фрачник» та денацифікований варіант — без свастики.
Металевий знак коштував близько 5 рейхсмарок, машинного шиття 0,90 RM і ручного — 7,50 RM.
- ↑ country-osi. Архів оригіналу за 31 березня 2009. Процитовано 26 березня 2015.
- ↑ lexikon-der-wehrmacht. Архів оригіналу за 16 квітня 2015. Процитовано 26 березня 2015.
- ↑ а б в wehrmacht-awards. Архів оригіналу за 21 червня 2015. Процитовано 26 березня 2015.
- ↑ german-medal. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 26 березня 2015.
- ↑ TracesOfWar. Архів оригіналу за 20 травня 2021. Процитовано 20 травня 2021.
- ↑ academic. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 26 березня 2015.
 Зовнішні зображення
| |
|---|---|
|
Футляр від фірми C.E. Juncker |
|
|
Футляр від фірми Gebruder Schweiger |
|
|
Денацифікований варіант |
|
|
У футлярі |
|
|
Зворотній бік |
- Сайт «Велика військова енциклопедія» [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- Каталог нагород Люфтваффе [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- cimilitaria [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- Пятов Г. В. «Боевые награды Германии 1933—1945. Каталог-определитель» — М.: ИГП «Профис», 2002. — ISBN 5-902325-01-3
