Перейти до вмісту

Загаття

Координати: 48°23′43″ пн. ш. 22°57′10″ сх. д. / 48.39528° пн. ш. 22.95278° сх. д. / 48.39528; 22.95278
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Загаття
Вигляд села Загаття з місцевого пагорбу
Вигляд села Загаття з місцевого пагорбу
Вигляд села Загаття з місцевого пагорбу
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Хустський район
Тер. громада Іршавська міська
Код КАТОТТГ UA21120130070020529
Основні дані
Засноване 1350
Населення 2578
Площа 3400 км²
Густота населення 0,76 осіб/км²
Поштовий індекс 90112
Телефонний код 380 3144
Географічні дані
Географічні координати 48°23′43″ пн. ш. 22°57′10″ сх. д. / 48.39528° пн. ш. 22.95278° сх. д. / 48.39528; 22.95278
Середня висота
над рівнем моря 		253 м
Місцева влада
Адреса ради 90112, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Загаття, вул. А. Ерделі, 2
Карта
Загаття. Карта розташування: Україна
Загаття
Загаття
Загаття. Карта розташування: Закарпатська область
Загаття
Загаття
Мапа
Мапа

CMNS: Загаття у Вікісховищі

Зага́ття — село в Україні, в Іршавській міській громаді Хустського району Закарпатської області.

Назва

[ред. | ред. код]

Свою назву село дістало від невеликої гори — Гат. У давніх часах, як бувало і в інших місцях цього краю, так і тут, було багато розбійників, котрі по ночах грабували сусідні села. Вдень вони ховалися, і забрану худобу не виганяли з лісу на річку напувати, а загачували малі гірські потоки в лісі й напували їх там. Багато наробили розбійники гатей на тій горі. Через те люди й назвали її Гат, а село, яке розкинулось за горами — Загаття. Та є й інша версія, яка каже, що в лісі водилось багато змій (гадів), тож коли їх бачили селяни, то кричали гад. Згодом це місце так і почали називати — гад чи гат. Ця назва збереглась і дотепер, але змій вже немає.

Історія

[ред. | ред. код]

Село вперше згадується в документах Саболч-Сатмар-Березького комітатського архіву у виданні німецького автора — 1350 рік. До нинішнього часу вважалося, що першою письмовою згадкою про село є XV ст. До Тріанонського договору воно належало Угорському королівству, а потім увійшло до Чехословаччини. У 1945 році населений пункт отримав назву Загаття, а до того часу називався Гетмег. Після розпаду Радянського союзу (1991 р.) стало українським селом.

У «Географічному довіднику Угорщини» за 1851 рік про Загаття подані такі дані: Hátmeg, (Zahatka), orosz falu, Beregh vmegyében, ut. p. Munkácshoz keletre 2 mfldnyire: 8 r. kath., 106 g. kath., 10 zsidó lak. Gör. kath. parochia. Hegyes, erdős, sovány határ. F. u. gr. Schönborn.[1]

Присілки

[ред. | ред. код]

Колодне

Колодне — колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Загаття рішенням облвиконкому Закарпатської області № 155 від 15.04.1967

Перша згадка у  1378: Sandorfalva (DocVal. 276), інші згадки 1466: Sandorfalwa (TELEKI 11: 181), 1530: Thewkefalwa (Conscr. Port.), 1542: Theokeos (uo.), 1543: Twkes (uo.), 1546: Theukes (uo.), 1550: Thewkes (uo.), 1645: Tőkés (MAKKAI 358), 1773: Teőkés, Kolodnyoho (LexLoc. 52), 1808: Tökés, Kolodno, Kolodnoje (LIPSZKY: Rep. 700), 1851: Tőkés, Kolodnoje (FÉNYES 4: 216), 1873: Tőkés, Kolodnoje, Kolodnye (Hnt.), 1913: Tőkés (Hnt.), 1925: Kolodno, 1930: Kolodné (ComBer. 86), 1944: Tőkésfalu, Колодное (Hnt.), 1946: Колодне (ZO).

Біля села Колодне — дві курганні групи куштановицької культури (урочища Гать і Болото). Досліджувалися Й.Янковичем, Е.Затлукалом, К.Берняковичем та експедицією ДЕ. Це одне з найтаємничіших місць Закарпаття — 27 древніх курганів знаходяться на невисокому пагорбі біля села Колодне. Археологи вважають їх за останки Куштановицької культури праслов'ян, яка існувала у цих краях у VII-III століттях до нашої ери. Однак учені дослідили лише декілька курганів, більшість інших залишаються невивченими. Є припущення, що в них можуть зберігатися цінні вироби та цікаві предмети культури стародавнього світу, які могли б пролити світло на історію древніх цивілізацій.


Сундаковиця (Шелельовиця)

Сундаковиця (Шелельовиця) - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Загаття

Згадки:  1773: Sundakowica, 1808: Szundakovicza, Szundachowica, 1851: Szundakevicza, 1873: Szundákfalva, Szondákovica, 1881: Szundákfalva, Sebelyovicza, 1898: Szundákfalva, 1902: Szundákfalva, 1913: Szundákfalva, 1946: Шолольовиця.

Дзвіниця. Початок XX ст.

Тепер Шелельовиця є частиною Загаття. Тут збереглася традиційна каркасна дерев’яна дзвіниця з опасанням і чотирисхилим шатровим верхом. Під бляшаним покриттям видно добре збережене ґонтове покриття. Більший із двох дзвонів відлито фірмою “Акорд” у 1920 р. Нижче дзвіниці стоїть новий хрест, а вище – старий, перенесений сюди в часи руйнування придорожніх хрестів.


В Колодному на висоті 408 метрів знаходиться геодезичний пункт «Колодне».

Населення

[ред. | ред. код]

У 1910 році в Загатті проживало 1619 людей (1445 русинів та 154 угорців).

У 1969 році — 1774.

У 1989 році — 2615. Серед них: чоловіків — 1 237, жінок — 1 366.[2].

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2615 осіб, з яких 1245 чоловіків та 1370 жінок.[3]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2578 осіб.[4]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[5]

Мова Відсоток
українська 99,19 %
російська 0,62 %
угорська 0,08 %
білоруська 0,04 %
словацька 0,04 %

Символіка

[ред. | ред. код]

На історичній печатці села Загаття зображений чоловік, який жне серпом колосся. На печатці є надпис «Печатка села Гатмег. 1844».[6]

1904 р. Міністерством внутрішніх справ Угорщини для селища було затверджено герб, лише частково базований на символіці печатки 1844 р.: щит тричастинний (наполовину розколений і розділений): у першій частині на срібному тлі червоний рак; у другій частині на червоному тлі срібний олень; у третій частині на блакитному тлі селянин, що косить траву. На тогочасній печатці герб супроводжував напис угорською мовою: «Комітат Берег. Селище Гатмег. 1904»

Географія

[ред. | ред. код]

Розташоване Загаття в гірській частині Карпат — Великодільського хребта, з північної сторони — лісовий масив Гат. Навколо села, а найбільше з південної сторини, поширений ярково-балковий рельєф, який виник власлідок вирубування лісів і наявністю лісових невеликих потоків гірських вод та джерел. Через село протікають три річки (Кривуля та Іршавка) із гірськими потічками, які їх живлять. Найвищими точками є гори Вел. Камень (434,5 м над р. м.) та Вел. Горатань (407,6 м над р. м.).

Природоохоронні зони

[ред. | ред. код]

Біля села існує загальнозоологічний заказник місцевого значення — Гат. А недалеко від цього місця розташована ботанічна пам'ятка природи місцевого значення — «Берека європейська» (площа — 16,7 га). Охороняється рідкісна порода дерева — берека європейська. Обидві ці зони підпорядковані ДП «Загатянське ЛГ».

Архітектура

[ред. | ред. код]

У Загатті розташована греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці. Вона є архітектурною пам'яткою і окрасою села.

Церква Різдва пр. богородиці. 1845.

Парохію з стародавньою церквою згадують у середині XVII ст. і в 1692 р. У 1733 р. згадано стародавню дерев'яну церкву св. Миколи з двома дзвонами, у якій служили Михайло Сидор та Павло Панько. У 1797 р. йдеться про стару дерев'яну церкву та про філії в Колодному, Климовиці, Сундаковиці та Дешковиці.

Ремонт теперішньої мурованої церкви проводив у 1937 р. підприємець Іван Ґелетей. У 1953 р. забетоновано всю підлогу. Останній зовнішній ремонт зроблено в 1988 р. Інтер'єр перемальовано в 1997 р. Іконостас гарної роботи, але ікони вже перемальовано.

Біля головного фасаду стоїть каркасна двоярусна дерев'яна дзвіниця з 4 дзвонами. Найбільший дзвін відлив Ф. Еґрі в 1932 p., а малий дзвін — давня пам'ятка з написом «ANNO 1787». Мурований хрест біля північного фасаду поставлено в 1909 p., хрест з південного боку — в 1960 р. На схід від церкви є старий металевий хрест, а на захід — три дерев'яні хрести. Церкву повернуто греко-католикам у 1991 р.

Релігія

[ред. | ред. код]

Більшість вірників села — греко-католики, що становлять частину Мукачівської греко-католицької єпархії.


У Загатті розташована греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці. Вона є архітектурною пам'яткою і окрасою села.

Церква Різдва пр. богородиці. 1845.

Парохію з стародавньою церквою згадують у середині XVII ст. і в 1692 р. У 1733 р. згадано стародавню дерев'яну церкву св. Миколи з двома дзвонами, у якій служили Михайло Сидор та Павло Панько. У 1797 р. йдеться про стару дерев'яну церкву та про філії в Колодному, Климовиці, Сундаковиці та Дешковиці.

Ремонт теперішньої мурованої церкви проводив у 1937 р. підприємець Іван Ґелетей. У 1953 р. забетоновано всю підлогу. Останній зовнішній ремонт зроблено в 1988 р. Інтер'єр перемальовано в 1997 р. Іконостас гарної роботи, але ікони вже перемальовано.

Біля головного фасаду стоїть каркасна двоярусна дерев'яна дзвіниця з 4 дзвонами. Найбільший дзвін відлив Ф. Еґрі в 1932 p., а малий дзвін — давня пам'ятка з написом «ANNO 1787». Мурований хрест біля північного фасаду поставлено в 1909 p., хрест з південного боку — в 1960 р. На схід від церкви є старий металевий хрест, а на захід — три дерев'яні хрести. Церкву повернуто греко-католикам у 1991 р.


Церква Покрови пр. богородиці. 1868. (УПЦ)

Перша згадка про церкву з'явилася в 1692 р. У 1730 р. за священика Степана Келемена згадують підупалу давню церкву з одним дзвоном, вкриту соломою.

Про дерев'яну церкву йдеться в Колодному в 1778 р. У 1843 р. ревний та енергійний священик Андрій Греговчак розпочав біля дерев'яної церкви будівництво мурованої.

Зберігся опис дерев'яної церкви, що мала високу шпилеподібну турню, наву з куполом, низький восьмигранний вівтар і вузькі вікна. Дах вкривав ґонт у вигляді риб'ячої луски. Чудова споруда була оточена старими липами і певний час ще стояла поряд із новозбудованою.

За переказом, до будівництва мурованої церкви, що нібито була споруджена з 1862 (?) по 1868 р., причетні італійські майстри. Малювання стін та ікон виконали художники Володимир Лісовскі (Лісовський) у 1912 р. та Бурмаш (Буреш ?) у 1941, яких в селі називають німцями. Дахи вкрили бляхою в 1941 р.

Біля церкви, відремонтованої у 1982 р. стоїть каркасна дзвіниця з дерева. Три дзвони відлив Ф. Егрі в 1923 та 1925 роках. У дворі є поховання священника Михайла Гомоная та два хрести: металевий ― 1890 та кам'яний ― 1908 р.

Вже сімнадцять останніх років настоятелем Свято-Троїцької церкви у с. Колодне є протоієрей Віталій Бокотей. За роки його служіння у храмі зроблено чимало різних робіт та ремонтів і збудовані каплиця, трапезна, недільна школа.

Соціальна інфраструктура

[ред. | ред. код]

У селі функціонують:

  • 3 дошкільні навчальні заклади;
  • 2 школи (Загатська ЗОШ І-ІІІ ст. та Колоднянська І-ІІ ст.);
  • міжшкільний навчально-виробничий комбінат (МНВК);
  • готель;
  • амбулаторія загальної практики та сімейної медицини (пункт першої медичної допомоги);
  • бібліотека із доступом до всесвітньої мережі Інтернет, клуб;
  • 2 аптеки.

Вулиці

[ред. | ред. код]

Відомі уродженці

[ред. | ред. код]

Туристичні місця

[ред. | ред. код]
  • Колодне — дві курганні групи куштановицької культури (урочища Гать і Болото). Це одне з найтаємничіших місць Закарпаття — 27 древніх курганів знаходяться на невисокому пагорбі біля села Колодне. Археологи вважають їх за останки Куштановицької культури праслов'ян, яка існувала у цих краях у VII—III століттях до нашої ери.
  • храм Покрови пр. богородиці. 1868
  • храм Різдва пр. богородиці. 1845.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Fényes Elek — Magyarország geográfiai szótára, Pesten 1851.
  2. ↑ http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/Saveshow.asp[недоступне посилання].
  3. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
  4. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
  5. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
  6. ↑ Матеріали книги Б.Маріконе, В.Ньорба «Геральдика Закарпаття» (2010).
  7. ↑ Закон України Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки. Архів оригіналу за 11 грудня 2016. Процитовано 11 квітня 2016.
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 квітня 2016. Процитовано 11 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання

[ред. | ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Загаття&oldid=40971611