Перейти до вмісту

Завидна Агафія Родіонівна

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Агафія Родіонівна Зави́дна (1890, с. Сулицьке, нині у межах м. Нікополь, Дніпропетровська обл. — 1935, м. Ленінград) — українська борчиня і важкоатлетка, артистка цирку. Учениця Івана Піддубного. Мала зріст 190 см і вагу близько 170 кг.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Агафія Завидова народилася у 1890 (за іншими даними у 1884 р.) в селі Сулицьке, нині передмістя Нікополя, в багатодітній сім′ї. Дівчинка вирізнялася міцною статурою, високим зростом, але мала приємну зовнішність.

У 12 років почала працювати покоївкою у нікопольському готелі мадам Юшкової, де познайомилася з Іваном Піддубним, який приїхав до Нікополя з цирковою виставою. Знаменитий богатир був вражений силою дівчини, яка з легкістю жонглювала важкими гирями. Він запросив Агафію на роботу до свого цирку, допоміг їй створити силові номери, які не могли повторити навіть чоловіки. Дівчина розривала ланцюги, гнула в одній руці підкови, підіймала двопудові гирі, крутила «карусель», тримаючи на плечах залізну рейку, на якій висіли десять чоловіків, здіймала зубами стілець, на якому сидів помічник, клала на груди ковадло, по якому глядачі били ковальським молотом.

У 1904—1910 рр. працювала разом з Іваном Піддубним, виступала з ним на турнірах. Від 1911 р. почала виступала самостійно у Росії, Європі, Середній та Центральній Азії. Перед Першою світовою війною була єдиною жінкою в Росії, яка отримала патент на право проведення чемпіонатів із французької боротьби[1]. Вона брала участь у всіх європейських чемпіонатах з французької боротьби й неодмінно перемагала — передусім чоловіків[2]. Її виступи в Європі викликали справжній фурор, вона була сенсацією у світі силового циркового мистецтва.

Агафія Завидова мала численних шанувальників, жоден виступ богатирки не обходився без подарунків. Серед її прихильників був сам імператор Микола II, який в знак вдячності дозволив силачці вільний виїзд за кордон.

Але після Жовтневого перевороту життя борчині різко змінилося. Радянська влада її не визнавала і не дозволяла виїзд на зарубіжні гастролі. Агафія повернулася до рідного Нікополя, виступала на Півдні і Сході України. Під час одного з виступів отримала тяжке поранення і вже не могла продовжувати циркову кар′єру. Спочатку вона лікувалась у Грузії, потім поїхала до Ленінграда, де винайняла невеличку квартиру, вела скромне самотнє життя, тяжко хворіла.

1935 року Агафія Завидова померла у лікарні від зараження крові[3]. Рідним не вдалося знайти місце її поховання.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Одна з вулиць Нікополя названа на честь Агафії Завидної[4].

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Родинна легенда розповідає, що увесь свій зароблений за роки гастролювання капітал та коштовності Агафія Завидна зберігала у спеціальних «гирях-схованках», а ключ до них завжди носила на золотому ланцюжку на шиї. Після смерті богатирки всі її особисті речі та унікальні коштовності безслідно зникли[5].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ЕСУ
  2. Гапочка з Нікополя: найсильніша українка минулого, її стосунки з Піддубним та гиря коштовностей. Українки. Процитовано 4 січня 2025.
  3. Племянница прославленной украинской богатырши Агафьи Завидной собирается разыскать гири своей тети, в которых та хранила… золото и бриллианты. Факти (рос.) . 9 серпня 2003. Процитовано 8 січня 2025.
  4. Перелік нових назв вулиць Нікополя після трьох хвиль перейменування. Нікополь.City. 9 серпня 2023. Процитовано 5 січня 2025.
  5. Історія Дніпропетровщини: Як нікопольчанка стала найсильнішою жінкою України. Gorod.dp.ua. 7 січня 2025. Процитовано 8 січня 2025.

Джерела

[ред. | ред. код]

Безрукова В. Взлет и крах богатырши Агафьи / В. Безрукова // Загадки и тайны, мистика, парадоксы, непознанное. — 2021. — № 12 (июнь). — С. 26. — (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]

Завидна Агафія Родіонівна / В. В. Драга // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-15065