Езоп (вистава, 1957)
 | Вступний розділ цієї статті, ймовірно, несповна підсумовує ключові тези її вмісту. |
| «Езоп» | |
|---|---|
| Написана | Гільєрме Фігейредо |
| Режисер | Георгій Товстоногов |
| Герої | Віталій Поліцеймако |
| Дата прем'єри | 23 березня 1957 |
| Місце прем'єри | Великий драматичний театр (м. Ленінград) |
| Мова вистави | російська |
«Езоп» — вистава Георгія Товстоногова за твором бразильського драматурга Гільєрме Фігейредо[pt] (1915—1997), прем'єра якої відбулась 23 березня 1957 року на сцені ленінградському ВДТ.
 |
Товстоногов був призначений на посаду театрального режисера у ВДТ у Ленінграді у лютому 1956 року. Театр перебував у занепаді і втрачав глядачів. Перед Товстоноговим стояло відразу декілька складних завдань: зломити спротив тодішньої трупи, завоювати підтримку у самому театрі і майстерними засобами зробити театр популярним. Йому надали права скоротити акторів і він використав це право. Жах бути скороченим і залишитися без роботи спрацював, трупа почала рахуватися з новим керівником. Відбулося декілька нарад і режисер пояснював власні вимоги.
Аби привабити глядачів, Товстоногов почав ставити комедії («Шестой этаж» А. Жері, «Когда цветёт акация» Н. Винникова, «Безымянная звезда» М. Себастіану тощо[1]) На комедії пішов глядач, засіб спрацював, стан справ у театрі пожвавився. Але у режисера був інший намір і ця статегія почала реалізовуватися. 1957 року на російську переклали п'єсу «Лисиця і виноград» бразильського драматурга Гільєрме Фігейредо (1915—1997), котру ще не знали у театрах. Товстоногова привабила і давньогрецька тематика, і монологи головного персонажа (байкаря Езопа), і ясна мета п'єси — осуд рабства, прагнення свободи, здатність іти на жертви заради неї.
Перший показ нової вистави відбувся 23 березня 1957 року. Вистава з її афористичною мовою і філософським забарвленням ( неглибоким, але зрозумілим для більшості ) стала явищем у театральному житті Ленінграда. Трохи пізніше виставу «Езоп» (такою була її назва у театрі) навіть вважали одним із символів хрущовської відлиги. Водночас це започаткувало появу феномена «театра Товстоногова»[2]
- Езоп, раб Ксанфа — Поліцеймако Віталій Павлович ( 1906 — 1967)
- Ксанф, рабовласник Езопа, що бавиться філософією, голова багатого будинку — Корн Микола Павлович ( 1907—1971)
- Клея, дружина рабовласника Ксанфа — Ольхіна Ніна Олексіївна (1925—2013)
- Начальник варти Агностос — Луспекаєв Павло Борисович (1927–1970)
- Мелі, рабиня в домі рабовласника, раб ефіоп та ін.
 | Цей розділ не містить посилань на джерела. (березень 2023) |
В складній атмосфері побудови давньогрецької цивілізацій свою роль відіграли і війни, і запровадження флоту, і рабство і рабовласництво як таке. У 5 ст. до н.е.(коли нібито відбуваються події п'єси) у Греції ніхто би не наважився засуджувати рабовласництво, адже воно було головною базою грецької економіки. На рабів переклали усі найважчі роботи, що вивільнило руки греків і сприяло запровадженню і розвитку демократії як політичного правління. Це була саме рабовласницька демократія.
Осуд рабовласництва і негативні його оцінки прийшли набагато пізніше. Саме пізньої і осудливої оцінки рабовласництва дотримувались і бразильський драматург Гільєрме Фігейредо (1915—1997), і режисер Г. Товстоногов. Рабовласництво як суспільна практика, мав поширення у тій же Бразилії ще у 18 ст.
Від біографії Езопа збережені лише пізні і легендарні перекази. Дослідники досі сперечаються, скільки саме байок створив Езоп. Точну кількість байок не встановлено, але вважається, що Езопу належить близько 400 байок. Відомо, що його твори у IV–III ст. до н. е. упорядкував Деметрій Фалерський, але збірка не збереглася. Відомі лише віршовані переробки творів Езопа, написані Федром, Бабрієм та Авіаном.
| Цей розділ не містить посилань на джерела. (березень 2023) |
.jpg)
Відсутність точних даних біографії легендарного байкаря — ніяка не перешкода для театра. Навпаки, це база для творчої інтерпретації його біографії і стимул для творчості, стимул дати біографії власне трактування. Тому у п'єсі Гільєрме Фігейредо і у виставі Георгія Товстоногова збережені усі фрагменти, що традиційно пов'язані із його біографією — його рабство у Ксанфа, перебування на острові Самос, гострий розум і винахідливість у складних ситуаціях, зовнішня потворність.
При першій появі у багатому домі Ксанфа (за виставою) на його потворну зовнішність відразу зреагувала дружина Клея, що попросила прибрати цю потвору. Але саме Клея першою зацікавилась і байками Езопа, і його винахідливістю, і першою глибоко оцінила його гострий розум. Езоп розповів, як довгою дорогою до дому Ксанфа раби мали перенести на собі численні вантажі. Раби швидко похапали мішки з тканинами і скульптурами. Езоп узяв важкий кошик із хлібом, чим викликав осуд. Але шляхом валка з'їдала хліб і вантаж Езопа тільки зменшувався. До дому Ксанфа він приніс порожній кошик, тоді як вага ішних не зменшувалась, а збільшувалась через утому.
У виставі було окреслено протиставлення раба Езопа і його хазяїна, рабовласника Ксанфа. Той нагадував тиранічного господаря доби еллінізму, абсолютно позбавленого служінню і добробуту суспільства чи полісу. Ксанф нікому і нічому не служить, окрім власних забаганок і власних насолод. У черговий бенкет на честь начальника варти він, хвалько і профан, навіть необережно пообіцяє гостю (імені котрого тоді не знав) назавтра випити море.
Із скрутної ситації його визволить винахідливий Езоп, що запропонує наглядачам відокремити від моря річки, що впадають у море, адже Ксанф обіцяв випити море, а не річки, що у нього впадають. Вони не змогли цього і Ксанф був врятований від виконання ганебного і нереального обіцяння.
За кожне визволення Ксанфа із скрутних позицій Езоп неодмінно вимагає звільнення від рабства. Але незграбний і безпринципний Ксанф кожного разу обіцяє звільнити Езопа і кожного разу підступно не виконує власних обіцянок. Для недалекоглядного хвалька Ксанфа філософія — модна забава, його тішить причетність до філософії і натовп учнів на площі. Свобода від рабства, її солодкий феномен йому ні до чого, бо він борсається у дрібних задоволеннях і прагне зберегти красуню дружину, рабів і багатий будинок. Цього клопоту і цього борсання йому вистачить на все життя, а там будь хоч що.
Езоп, на відміну від рабовласника, постійно і глибоко аналізує зміни ситуації, саме він головний філософ у виставі, філософ, що постійно аналізує феномен свободи і постійно її прагне. Саме це неупинне прагнення зробило Езопа справжнім романтичним героєм вистави, чимось спорідненим із Спартаком, ще однією трагічною постаттю античності.
Езоп таки отримає свободу і піде подивитись на світ «очима свободної людини», він матиме нагоду посміятися над обмеженими особами і їх багатством, їх дрібним клопотом. Він і помре вже як вільна людина. Його звинуватять у крадіжці коштовного посуду із храму, чого він насправді не робив, бо не прагнув багатства. За крадіжку з храму навіть вільних осіб карали смертю у проваллі. Вільний на той час Езоп сам піде на скелю з вигуком — Де тут місце покарання для вільних людей?..
| Цей розділ не містить посилань на джерела. (березень 2023) |
1960 року телестудія «Ленфільм» створила телеверсію популярної вистави.
Умовність театральної вистави була розширена і збільшена за рахунок додавання можливостей кінематографа — другорядні сцени перенесені у пейзажі, трохи збільшена кількість натовпу у масових сценах, вогонь у триножниках у нічній сцені в будинку Ксанфа і море під скелями у фінальній сцені загибелі Езопа.
Телеверсія вистави «Езоп» була показана у Монте-Карло на Міжнародному фестивалі телевізійних фільмів, де отримала приз.
