Гійом де Лопіталь
| Гійом де Лопіталь | |
|---|---|
| фр. Guillaume de L'Hôpital | |
 | |
| Ім'я при народженні | фр. Guillaume-François-Antoine Marquis de l'Hôpital, Marquis de Sainte-Mesme, Comte d'Entremont and Seigneur d'Ouques-la-ChaiseАрхів_історії_математики_Мактьютор |
| Народився | 1661 Париж |
| Помер | 2 лютого 1704 Париж |
| Країна |  Французьке королівствоВіртуальна_бібліотека_імені_Мігеля_де_Сервантеса |
| Діяльність | математик |
| Alma mater | Французька академія наук |
| Галузь | математика |
| Заклад | Французька академія наук |
| Науковий керівник | Йоганн Бернуллі |
| Вчителі | Йоганн Бернуллі |
| Членство | Французька академія наук |
| Відомий завдяки: | Правило Лопіталя |
| Рід | Q3065826? |
| У шлюбі з | Marie-Charlotte de Romilley de La ChesnelayedАрхів_історії_математики_Мактьютор |
 Гійом де Лопіталь у Вікісховищі | |
Гійом Франсуа Антуан де Лопіталь (фр. Guillaume François Antoine de L'Hôpital; 1661, Париж — 2 лютого 1704, Париж) — французький математик, член Французької Академії Наук. Автор першого друкованого підручника з диференціального числення (1696), в основу якого були покладено лекції швейцарського вченого Й. Бернуллі[3].
Лопіталь народився в аристократичній родині. Його батько, Ан-Александер де Лопіталь, був лейтенант-генералом королівської армії, комте (граф) Сан-Месме і перший скваєр герцога Гастона Орлеанського. Мати Елізабет Гобелін, дочка Клода Гобеліна, інтенданта королівської армії, державного радника.
Лопіталь залишив військову кар'єру через слабкий зір і ще з дитинства почав вивчати математику. Деякий час він був у колі Ніколя Малебранша в Парижі і 1691 року він зустрів там молодого Йоганна Бернуллі, який був у Франції і згодився на додачу до своїх лекцій з математичного аналізу давати приватні уроки Лопіталю в його маєтку Укку. 1693 року Лопіталя було прийнято до Французької Академії Наук, а пізніше він двічі був її віце-президентом[4]. Серед його досягнень були визначення довжини дуги логарифмічної кривої[5], один із роз'язків задачі про брахістохрону і відкриття зворотної точки сингулярності на евольвенті плоскої кривої в околиці точки перегину точки перегину[6].
-
Analyse des infiniment petits pour l'intelligence des lignes courbes -
Traité analytique
- ↑ Архів_історії_математики_Мактьютор
- А.П. Юшкевич (ред), Історія математики від найдавніших часів до початку 19 століття, том 2, Математика 17 століття (рос). Москва, Наука, 1970