Гольштейн-Готторп-Романови
 | Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. (вересень 2018) |
| Гольштейн-Готторп-Романови | |
| Герб | |
 | |
| Дата створення / заснування | 1762 |
|---|---|
| Засновник | Петро III |
| Країна |
 Російська імперія |
| Попередник | Романови |
Гольштейн-Готторп-Романови (рос. дореф. Гольштейнъ-Готторпъ-Романовская династіяГольштейнъ-Готторпъ-Романовская династія[1]; нім. Romanow-Holstein-Gottorp або Holstein-Gottorp-Romanow) — одна з ліній Ольденбурзькою династії (відома з XI століття), яка відокремилася від її Гольштейн-Готторпской гілки.
Завдяки спадкуванню по жіночій лінії роду в 1762 році, в особі імператора Петра III всеросійський імператорський дім отримав ім'я Романових. Авторитетні джерела з європейської генеалогії називають династію всеросійських правителів, починаючи з Петра III не «Романови», а «Гольштейн-Готторп-Романови»[2][3].
1762 року, у зв'язку із смертю останньої доньки Петра I — імператриці Єлизавети Петрівни, пряма лінія спадкоємності по жіночій лінії у імператорському домі Романових припинилася (по чоловічий вона припинилася ще раніше, у 1730 році, коли помер Петро II).
.jpg)
Готуючись до цього, Єлизавета зробила своїм спадкоємцем сина своєї покійної сестри Ганни Петрівни. Таким чином, родоначальником Гольштейн-Готторп-Романових на престолі Російської імперії став герцог Карл Петер Ульріх Гольштейн-Готторпський, онук по матері імператора Петра I. Після переходу в імперське православ'я він отримав ім'я великого князя Петра Федоровича, а після смерті Єлизавети став всеросійським імператором Петром III. Його нащадки в Росії іменувалися династією Гольштейн-Готторп-Романовими, а імператорський дім Романівським.
Раніше, в 1733 році аналогічним чином спробувала діяти імператриця Анна Іванівна, дочка царя Івана V. Будучи бездітною і не бажаючи передавати престол нащадків свого дядька Петра І, вона запросила в Росію принцесу Єлизавету Катерину Христину Мекленбург-Шверинську (дочку своєї покійної сестри царівни Катерини Іоанівни). Потенційна спадкоємиця в імперському православ'ї прийняла ім'я Анна Леопольдівна, однак трон дістався не їй, а її сину від укладеного в 1739 році шлюбу з герцогом Антоном-Ульріхом Брауншвейзьким імператору Іоанну Антоновичу. Він і всі його брати і сестри (Брауншвейзьке сімейство) належали до Мекленбург-Брауншвейг-Романівської династії. Однак наявність живої «дочки петрової» Єлизавети — більш очевидної кандидатки на трон — не дала закріпитися цій гілці на престолі.
_by_shakko_(RU).jpg)
_by_shakko_(RU).jpg)
Приналежність до Гольштейн-Готторпскої династії, а також постійні шлюби з німецькими принцесами (з усіх чоловік імператорів тільки дружина Олександра III була данська принцеса, з данської лінії того ж Ольденбурзького будинку, що і Гольштейн-Готторпи) викликали численні закиди у засиллі німців на російському престолі.
Сергій Михайлович Соловйов, досліджуючи німецькі корені династії Гольштейн-Готторп-Романових, для більшої наочності подумки проводив експеримент — змішував червоне вино (як аналог російської крові) з водою (аналог німецької крові).
Пам'ятали про «німецьке походження» російських імператорів і російські аристократи. Князь Петро Володимирович Долгоруков в еміграції називав Олександра II «виконуючим в Росії посаду Романова» і навіть прямо писав йому: «Вам відомо, государ, що мої предки були великими князями і правили Росією в той час, коли предки вашої величності не були ще графами Ольденбургскими». Відомо, що в неформальній обстановці багато дворян називали імператорський рід «Гольштейн-Готторпским».
Самі російські правителі знали про це. Коли 1885 року в «Установленні про імператорську фамілію» було внесено зміну, за якої правнуки і праправнуки імператора позбавлялися титулу великих князів та князівен і для них вводився титул князь імператорської крові, великий князь Михайло Миколайович зауважив: «…це все петербурзький вищий світ, який радіє цій мірі, кажучи, що вони — Рюриковичі, а ми німці-голштинці, в яких і романівської крові не залишилося; а що сказали б Долгорукові або Оболенські, якщо б у їх потомства відняли належний їм титул і притому без суду, без вчинення злочину і т. д.». Імператор Олександр II нібито говорив про свого позашлюбного сина Георгія від Долгорукої: «Це справжній росіянин, в ньому, принаймні, тече російська кров[4]». Олександр III писав у 1886 році К. Победоносцеву: «Є господа, які думають, що вони одні росіяни, і ніхто більше. Вже не уявляють вони, що я німець або чухонець? Легко їм з їх балаганным патріотизмом, коли вони ні за що не відповідають. Не я дам образити Росію[5]». Слід зазначити, що дана ситуація не була унікальною: в результаті династичних шлюбів всі європейські династії мали змішане етнічне походження[6] — так, серед предків останнього російського царя Миколи II по лініях німецьких принцес були російські, сербські, польські, чеські та поморские князі[7], а також князь Рюрик[8].
«Юридично питання про іменуванні династії тоді не було врегульовано. Петро III зробити цього, мабуть, не встиг, а Катерина II не стала залучати до цієї делікатної проблеми особливої уваги. Надалі, по мірі зміцнення царствуючої династії, необхідність у цьому відпала»[9].
Ю. А. Кузьмін, який досліджував питання іменування династії, пише, що «незрозуміла ситуація з ім'ям правлячої династії призвела до того, що його просто перестали вказувати». Прізвище «Романови» не згадується в Основних державних законів 1906 року, а в ст. 25 лише говориться, що «Імператорський Всеросійський Престол є спадковий в нині благополучно царствующому Імператорському Домі». В енциклопедичних словниках ХІХ століття ця проблема також обходиться стороною:
- У «Малому енциклопедичному словнику»[10] Брокгауза і Ефрона (1907—1909 рр.) у статті «Романови» зазначено, що це «старовинний російський дворянський рід, який дав з 1613 р. російських царів та імператорів і в чоловічому коліні згаслий в 1730 р.»
- Там же, у статті «Росія», вміщеній у тому ж словнику, зовсім не сказано, яка ж династія перебувала у цей час на російському престолі.
У Росії «згадали про „Романових“ напередодні 300-річчя обрання на престол царя Михайла Федоровича. До цього поняття „Дім Романових“ дуже рідко зустрічалося навіть у назвах книг. Пишні святкування повинні були сприяти формуванню позитивного образу монархії, показати відданість народних мас самодержцю. Важливим моментом в ідеології урочистостей була демонстрація наступності між Миколою II і родом Романових. Саме після цього ювілею поняття „Дім Романових“ стало активно використовуватися в житті та літературі». Напередодні цього, однак, чиновники прийшли до висновку, що «іменування Російської імператорської прізвища домом Романових неправильно не тому, що вони фактично не є Романовими, а тому, що у цього сімейства зовсім немає прізвища як такого».
У 1911 році великі князі на прохання імператора влаштували нараду щодо морганатичних шлюбів, де, зокрема, обговорювалися прізвища, які повинні присвоюватися таким дружинам і дітям. Показові висловлені там думки: «…міністр юстиції нагадав, що прізвище Романових в Основних законах згадується лише при описі родового герба дому Романових, Великі Князі та Княгині, Князі і Княжни Крові іменуються в документах тільки ім'ям та по батькові; по силі Установи про Імператорське Прізвище членів оної не присвоєно ніякого прізвища, і, зокрема, прізвища Романових, а тому надання особам, що не належать до Царствующого Імператорського Дома, прізвища князів Романових, мабуть стало б даруванням їм особливого переваги, порівняно з особами, що користуються правами Членів Імператорського Дому»[11]. У результаті уніфікації не було зроблено.
Найавторитетніший європейський довідник по родоводу і титулів продовжував іменувати «Романових» «Гольштейн-Готторп-Романовими», так само робили й інші іноземні видання.
Тривалий час на це в Росії не звертали уваги, поки, нарешті, імператриця Олександра Федорівна, яка болісно ставилася до теми «німецькості», не почала вимагати від редакції довідника прибрати перші два елементи. В іншому випадку вона погрожувала заборонити ввезення цього щорічника в Росію. Начальник канцелярії міністерства імператорського двору А. А. Мосолов описує у своїх спогадах, що був змушений зауважити, що, «на думку редакції „Альманаху“, найменування династії історично точно (імператор Павло — син герцога Петра Гольштейн-Готторпского) і змінено бути не може»[12]:98. За його твердженням, заборонити альманах тим більше не можна, оскільки [заборона] викличе загальноєвропейський скандал. Самий аристократичний, легитимистический «Альманах» заборонений для ввезення в Росію. Звичайно, дошукаються до цих двох слів, які спричинили заборону; підуть пересуди по всій столиці і за кордоном, «Альманах» буде таємно ввозитися в Росію дипломатами і дасть поживу для обговорення делікатного династичного питання, абсолютно широкій публіці не відомого. Повірте, Ваша Величність, роками друкують цей заголовок, і ніхто на нього не звертає уваги. Краще його ігнорувати, ніж піднімати шум"[12]:99.
З'єднаний герб Гольштейн-Готторп-Романових входив у Великий Герб Російської імперії.
Блазон повного Родового Його Імператорської Величності герба:
«Щит розсічений. У право — герб роду Романових: в срібному полі червоний гриф, тримає золоті меч і тарч, увінчаний малим орлом; на чорній облямівці, вісім відірваних левових голів, чотири золоті та чотири срібні. У ліво — герб Шлезвіг-Голстинский: щит четверочастный з особою внизу оконечностию і малим на середині щитом; в першій червоній частині — герб Норвезький: золотий коронований лев з срібною галлебардою; у другій золотий частині — герб Шлезвигский: два лазуревые леопардные лева; у третій червоної частині — герб Голстинский: пересічений малий щит, срібний та червоний; навколо нього срібний, розрізаний на три частини, лист кропиви і три срібні цвяхи з кінцями до кутах щита; у четвертій червоної частині — герб Стормарнский: срібний лебідь з чорними лапами і золотою на шиї короною; у червоній частині — герб Дитмарсенский: золотий, з подъятым мечем вершник на срібному коні, вкритому чорною тканиною; середній малий щит також розсічений: у правій половині герб Ольденбурзький: на золотому полі два червленые поясу; в лівій-герб Дельменгорстский: в лазуровому полі золотий, з гострим внизу кінцем, хрест. Сей малий щит увінчаний Велико-Герцогскою короною, а головне — Королівської. Навколо головного щита ланцюг ордена Святого Апостола Андрія Первозванного. Щит ж на грудях чорного двоеглавого орла, увінчаного двома Імператорськими коронами, над якими третия така ж, в більшій вигляді, корона з двома кінцями стрічки, що розвіваються ордена Святого Апостола Андрія Первозванного. Орел тримає золоті скіпетр і державу».
-
Великий герб Російської імперії. Родовий герб розташований знизу -
Поєднаний герб Гольштейн-Готторп-Романових (фрагмент Великого герба Імперії) -
Герб Романових (бояр) -
Герб Шлезвиг-Голштинський (Гольштейн-Готтропський) -
Герб Норвезький - Ольденбурги правили Норвегією з 1450 по 1814 рр. -
Герб Шлезвізький - Ольденбурги правили Шлезвіг-Гольштейном з 1460 по 1865 рр. -
Герб Голштинський - Ольденбурги правили Шлезвіг-Гольштейном з 1460 по 1865 рр. -
Герб Стормарнський - район в Шлезвіг-Гольштейні -
Герб Дітмарсенський - район в Шлезвіг-Гольштейні -
Герб Ольденбурзький -
Герб Дельменгорстський - місто в Саксонії -
Геральдична корона великого герцогства Люксембурзького, аналогічна використанню в цьому гербі
,_comte_d%27Oldenbourg.svg)
- Поколінний розпис Романових з 1762 року
- Романова Марія Володимирівна — голова Російського імператорського дому (2009 рік).
- Акт про престолонаслідування (1797)
- Російський імператорський дім
- ↑ Родословная книга Всероссійскаго дворянства [Архівовано 6 квітня 2020 у Wayback Machine.]. // Составилъ В. Дурасов. — Ч. I. — Градъ Св. Петра, 1906.
- ↑ Almanach de Gota: Annuaire genealogique, diplomatique et statistique. 1908, Gotha. P. 77, 1035.
- ↑ Готторпы. Советская историческая энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. Под ред. Е. М. Жукова. 1973—1982.
- ↑ Фомин С. Деньги и власть [Архівовано 18 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Исторический музей „Наша Эпоха“
- ↑ Ольденбург С. С. (1991). Царствование императора Николая II. СПб: Петрополь. с. 15. ISBN 5-88560-088-0.
- ↑ «Браки между династиями близких в географическом и культурном отношениях стран были традицией, эти родственные союзы возобновлялись из поколения в поколение. Переплетенные такими связями династии составляли как бы единую династическую систему. <…> Карл I был женат на французской принцессе. Карл II — на португальской <…>». «Монархи Европы. Судьбы династий». Редактор-составитель Н. В. Попов. [Архівовано 1 листопада 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ «Славянские предки Николая II». Архів оригіналу за 24 березня 2018. Процитовано 1 квітня 2018.
- ↑ «Родословная Николая II Александровича Романова, императора России». Архів оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 1 квітня 2018.
- ↑ Ю. А. Кузьмин. К вопросу об именовании Российской императорской фамилии. Архів оригіналу за 8 жовтня 2013. Процитовано 1 квітня 2018.
- ↑ Малый энциклопедический словарь: В 4 т. / Ф.-А. Брокгауз, И. А. Ефрон. СПб., 1909. Т. 4. С. 1232.
- ↑ Думин С. В. Совещание великих князей в 1911 г.: Неравные браки в Российском императорском доме // Дворянский вестник. 1998. № 3 (46). Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 1 квітня 2018.
- ↑ а б Мосолов А. А. (1992). При дворе последнего императора: Записки начальника канцелярии Министерства двора. СПб.