Очікує на перевірку

Гемодинаміка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гемодина́міка — галузь фізіології, яка вивчає закономірності руху крові кровоносними судинами. Частина гідродинаміки — розділу фізики, що вивчає рух рідин.

Основні положення

[ред. | ред. код]

Відповідно до законів гідродинаміки, кількість рідини (Q), яка протікає через будь-яку трубу прямо пропорційна різниці тиску на початку (Р1) і на кінці (Р2) труби і навпаки, обернено пропорційна до опору (R) руху рідини.

Якщо застосувати це рівняння до кровоносної системи, то слід взяти до уваги, що тиск на кінці цієї системи, тобто у місці впадання порожнистих вен у серце, близький до нуля. В цьому випадку рівняння можна записати так:

Де

  • Q — кількість крові, що проганяється серцем за хвилину,
  • P — величина кров'яного тиску в аорті,
  • R — величина судинного опору.

Периферійний опір судинної системи складається з множини окремих опорів кожної окремої судини. Будь-яку з таких судин можна вважати подібною до трубки, опір якої визначається за формулою Пуазейля:

Де

  •  — довжина трубки,
  • η — в'язкість рідини яка по ній протікає,
  •  — число пі, відношення довжини кола до діаметра.
  • r — радіус трубки.

Судинна система складається з множини трубок які з'єднуються паралельно і послідовно. При послідовному з'єднанні трубок їх сумарний опір дорівнює сумі опорів кожної з них.

При паралельному з'єднанні трубок їх сумарний опір розраховують за формулою:

Із приведених формул випливає, що найбільший опір має мати капіляр, діаметр якого близько 5–7 мкм. Але оскільки велика кількість капілярів з'єднуються в судинній мережі паралельно, їх сумарний опір менший ніж сумарний опір артеріол[1].

Точно визначити опір за цими формулами неможливо, оскільки всі формули дійсні тільки для ламінарної течії ньютонівських рідин. Однак геометрія судин змінюється внаслідок скорочення їх стінок завдяки пульсу та біля стенозів, а також потік крові є турбулентним щонайменше в кількох місцях (аорта, серце). В'язкість крові також не є постійною величиною (зростає зі зменшенням швидкості і для дуже малих швидкостей є аномально високою), тобто кров — це неньютонівська рідина і тому всі ці рівняння дійсні для неї досить наближено.

Лінійна швидкість кровотоку

[ред. | ред. код]
Зміна лінійної швидкості кровотоку в різних судинах

Ліні́йна шви́дкість кровото́ку — відстань, яку долає будь-яка часточка крові за одиницю часу (см/с). Лінійна швидкість в судинах різного типу різна (дивись малюнок праворуч) і залежить від об'ємної швидкості кровотоку і площі поперечного перерізу судин.

При однаковій об'ємній швидкості кровотоку в різних відділах судинного русла: в аорті, сумарно — в порожнистих венах, в капілярах — лінійна швидкість кровотоку найменша в капілярах, де найбільша сумарна площа поперечного перерізу.

Способи вимірювання

[ред. | ред. код]

У практичній медицині лінійну швидкість кровотоку вимірюють за допомогою ультразвукового та індикаторного методів, найчастіше визначають час повного кругообігу крові, що становить 21–23 секунду.

Індикаторний метод
При використанні індикаторного методу в ліктьову вену вводять індикатор (еритроцити, мічені радіоактивним ізотопом, розчин метиленового синього тощо) і відзначають час його першої появи в венозній крові цієї ж судини в іншій кінцівці. Для визначення часу кровотоку на ділянці «капіляри легенів — капіляри вуха» використовують як мітку кисень, що надходить до легень після затримки дихання, і відзначають час його появи в капілярах вуха за допомогою чутливого оксиметра.
Ультразвуковий метод
Ультразвукове визначення швидкості кровотоку засновано на ефекті Доплера. Ультразвук подається через судину в діагональному напрямку, далі вловлюються відбиті хвилі. За різницею частот вихідних і відбитих хвиль, що пропорційна до швидкості руху часток крові, визначають лінійну швидкість кровотоку.

Об'ємна швидкість кровотоку

[ред. | ред. код]

Об'ємна швидкість кровотоку — кількість (об'єм) крові, що проходить через певну судину за одиницю часу (мл/с, л/хв).

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Физиология человека, Том 1, В. М. Покровский, Г. Ф. Коротько, рік ?, [сторінка?]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • В.I. Філімонов, Д.I. Маракушин та ін. (2022). Зміст. Клінічна фізіологія: підручник (вид. 2, -е перероблене і доповнене). Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина». с. 411—436. ISBN 978-617-505-870-1. Процитовано 4 липня 2023. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |author1= (довідка)
  • Фізіологія з основами анатомії людини / За ред. проф. Л. М. Малоштан. — Х., 2003. [сторінка?]
  • (рос.)Гемодинамика — БСЭ [Архівовано 11 листопада 2009 у Wayback Machine.]
  • (рос.) Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О. Г. Газенко. — М., 1987. [сторінка?]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]