Вілла «Нюкта»
| Вілла «Нюкта» | |
|---|---|
| |
| 44°24′08″ пн. ш. 33°59′48″ сх. д. / 44.40222° пн. ш. 33.99667° сх. д. | |
| Країна | Україна |
| Місто | Сімеїз, Крим |
| Тип | пам'ятка архітектури[d] |
| Тип будівлі | вілла |
| Стиль | неокласицизм |
| Автор проєкту | Василь Михайлович Кузьменко |
| Будівельник | Семенов Яків Павлович (ймовірно) |
| Перша згадка | 1910 рік |
| Початок будівництва | 1910 |
| Побудовано | 1912 |
  Вілла «Нюкта» Вілла «Нюкта» (Автономна Республіка Крим) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Вілла «Нюкта» — вілла початку XX століття в стилі неокласицизму, пам'ятка архітектури в кримському містечку Сімеїз.
Історія вілли «Нюкта» тісно пов'язана із життям її власників, розбудовою курортної зони в Сімеїзі (з середини ХХ століття) та історією містечка в минулому столітті. Мешканці селища і приїжджі вважають її місцевою пам'яткою історії та архітектури[1].
У Російській імперії було заведено, що вельможі, особливо царі, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Найбільше такій вислузі раділи військові, адже після кожної вдалої військової кампанії імперія обростала землями, які й розподілялися між загарбниками. Так на кримські землі й прийшли землевласниками: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, купецькі роди та попи.
Саме так сталося і в Сімеїзі, після російсько-турецької війни (1768—1774 роки) більшість турків-османів з Кримського півострова подались в Османську імперію. Російська імператриця Катерина ІІ віддячувалася своїм підданим-військовим, наділивши сімеїзькими землями: князя Наришкіна, графа Потоцького, графа Мілютіна, князя Кочубея, графа Ревеліоті, графа Мордвинова[2]. Невдовзі на ці землі навідався російський промисловик і мільйонер Сергій Іванович Мальцев, йому сподобалось це місце й він вирішив збудувати тут курортну зону, витративши на це чимало зусиль. І вже в 1894 році, його діти управляли в Сімеїзі землею в 567 десятин, отримавши її у спадщину.
Брати Мальцеви (столичні придворні), не мали серйозних намірів на такий спадок і вирішили продати маєток, але на таку величезну ділянку не знайшлось покупців, тому брати додумались продавати його по частинам. Та перш ніж виставити ділянки на продаж, Мальцеви провели ландшафтні та геологічні дослідження, провівши водогін, каналізацію, мостили вулиці. І вже тоді, коли вони запропонували паї на дачі в селищі (поруч якого часто відпочивала царська родина), покупців знайшлось багато (до 1913 року з 167 ділянок залишилися непроданими тільки 78).
Розпродавши більшість землі, Мальцеви ще подарували містечку парк (успадкований від батька), адже брати отримали багато прибутків від земельної оборудки. Нові власники паїв були заможними, тому хизувалися, що можуть жити ближче до царської родини, а для більшої престижності ще й запросили для своїх вілл відомого архітектора Миколу Петровича Краснова, який спроектував Лівадійський палац. Отож, зовсім скоро, в селищі Сімеїз постав комплекс відпочинкових будинків, що відповідали естетиці російської палацової архітектури XX століття[3].
Сімеїзькі краєвиди запали в душу Василю Кузьменку ще з дитинства, коли він з батьками проводив літній відпочинок на березі моря. Вже будучи статечним чоловіком і царським чиновником, він не раз відвідував ці місцини, а коли доля закинула його до Криму, працювати в Сімферополі, то він вирішив пов'язати останні роки життя в Сімеїзі. Працюючи на залізниці, він зійшовся з Іваном Мальцевим (який опікувався прокладкою залізничної колії через Сімеїз) і піддався на його пропозицію стати частинкою Нового Сімеїзу. Інженер-залізничник Кузьменко був в числі перших покупців земельних паїв від Мальцових. Ділянка № 5, загальною площею 319 квадратних сажнів, була придбана в 1904 році, а через кілька років там уже виріс великий дім з колонами та ротондами в стилі неокласицизму[4]. Вже через рік сім'я Василя Кузьменка в'їхала в свій дім, який назвали «Діва», сюди ж навідувалися їх родичі, знайомі[5].
Василь Михайлович добре знався на землі в Сімеїзі, і мав хороші стосунки з Мальцевими та сусідами по ділянках, тому, невдовзі, він підшукав собі нову місцину, із хорошим краєвидом та ландшафтом. І вже до 1910 року він зумів придбати її та розпочав нове будівництво. В той же час Сімеїз ставав все популярнішим, сюди з'їжджалися і знать й інтелігенція, і хворі й відпочиваючі. Місцеві власники користалися виниклою ситуацією в країні, вілли Сімеїзу були заповнені, земля подорожчала в кілька разів, налагоджувалася інфраструктура та розвивалися міста, до міста потягнулися відомі в країні багачі, які вважали ці вілли вдалим вкладенням капіталу, одним з них був власник маєтку Карпівка (неподалік Сімеїзу) — М. І. Карпов, який і викупив в Кузьменків їх першу віллу. Отримавши додаткові вільні кошти для розбудови своєї нової вілли, Василь Кузьменко запросив Якова Семенова і, вдосконаливши свій попередні проекти, за кілька років збудував «Нюкту» — другу свою дачу на березі Чорного моря. Двоповерхова споруда на 12 кімнат в неокласичному стилі наче приросла до скелі, що була на задньому плані і зустрічала всіх подорожуючих на західній околиці Сімеїзу[6].
Привабливості віллам додавали затишок містечка, колоритна бухта, гірський ландшафт і приязнь їхніх власників:
|
|
|
Це були часи розквіту курорту Новий Сімеїз, які припали на часи Першої світової війни. Велика кількість поранених та травмованих російських офіцерів були спрямовані до Криму, щоби поправити їхнє здоров'я і власники радо віддавали свої будівлі під пансіони для військових (хто з патріотичних мотивів, а хто й з фінансових). Через військові дії, які охопили всю Європу, російські вельможі не мали змоги їздити на відпочинок до Італії, Франції, Балкан, тому Крим став для них чи не єдиною безпечною місциною. Однак, всі плани власників вілл перекреслили революційні часи та громадянська війна в Росії.
Після приходу в 1921 році більшовиків всі дачі і пансіонати були націоналізовані. Незаконно присвоївши майно багатіїв, комісари не могли ним усім управляти, тому ті будинки чи квартири де ще жили їхні власники (якщо не втекли за кордон) вони запропонували викупити (оскільки молода радянська влада потребувала фінансів, то таким чином поповнювала казну). Ймовірно, особливий статус залізничника-фахівця, який допомагав налагоджувати залізничний транспорт в молодій Країні Рад, посприяв родині Кузьменків в їх намірі залишатися в будинку. Комісарам було того мало і вони під різними приводами вигадували нові побори, так в часи НЕПу в кримських власників вілл і садиб майно вилучили і запропонували його вже винаймати (мотивуючи тим, що в Країні Рад приватного немає нічого, а все суспільне)[8]. Довелося власникам кримського майна пристати й на такі умови, облаштовуючи свої вілли під уже радянські пансіонати й санаторії, ймовірно, Кузьменки також погодилися на таку співпрацю з владою, оскільки вони й далі проживали в своїй віллі, правда не у всіх приміщеннях. Посилення більшовицької влади (кінець 30-х років XX століття) закінчилося остаточним відбором власності[9], тоді ж втрачаються сліди родини Кузьменків в Сімеїзі, а більшовики передали «Нюкту» до складу комплексу протитуберкульозного пансіонату «Селям». В часи Другої світової війни вілла не постраждала.
Після війни радянська влада поновила в містечку Сімеїз курорт і передала вілли пансіонату «Селям» під санаторій «Юність», де оздоровлювали і лікували дітей від туберкульозу. У «Нюкту», яка розташовувалася на околиці курорту поселили персонал санаторію, більшість приміщень всередині були переплановані під комунальні житла, навіть цокольний поверх. Популярність курорту принесло ефективне лікування діток, як наслідок санаторій нарекли «імені В. І. Леніна» і вважали другим «Артеком»[10].
З дня проголошення незалежності України, санаторій «Юність» переданий на баланс міністерства охорони здоров'я України, і вілли (корпуса санаторію) також. Тож в будинку вілли «Нюкта», що знаходиться на західній околиці містечка Сімеїз, за адресою: вул. Радянська 43, залишилися проживати його попередні мешканці (в більшій частині працівники санаторію). Рішенням КО від 20 лютого 1990 року вілла «Діва» занесена у список архітектурних пам'яток місцевого значення[11]
На жаль, пам'ятка історії та архітектури належно не оцінена управителями лічниці, які покладали надії, що заселенці самотужки вчинятимуть капітальні ремонти будівлі. Звичайно, поточні ремонти кожен із квартировинаймачів робили, але не більше. Коли ж з'явилася можливість незаконно приватизувати собі державну власність[12], частина з них цим скористалася. Як наслідок, нові власники почали самі проводити перепланування будівлі, фасаду, добудували додаткові комірчини, вставляли металопластикові вікна — знищуючи задум проектанта, тим самим нівелюючи її історичну цінність[13]. Офіційно не перевівши будівлю в міський житловий сектор, залишивши її у віданні дирекції санаторію, міністерство обмежило дії державних інституцій за контролем стану історичної будівлі.
Після захоплення Росією українських земель в 2014 році, російський уряд залишив в дії українські природоохоронні закони в анексованому Криму[14].
За всю свою історію вілла «Нюкта» перебувала в приватній та державній власності:
- Кузьменко Василь Михайлович (1880—1964) — російський інженер-залізничник[15], дослідник Криму. Керував Московсько-Київсько-Воронезькою залізницею, але за підтримку страйкарів (в 1905 році) був розжалуваний та відправлений у відставку. Після відставки подався до Криму, де ще кілька років пропрацював на залізниці в Сімферополі, а потім переселився до Сімеїзу. Побудувавши одним з перших власну віллу, був зачинателем і натхненником подальшого розвитку курорту Сімеїз. Популяризував Крим, зокрема Сімеїз, видавши дві книжки-путівники «Новый Симеиз и его окрестности на Южном Берегу» (1913) и «Очерки Южного берега и горной части Крыма» (1915)[16] Перед війною знову повернувся на залізницю і дослужився до першого заступника начальника Південної залізниці, з присвоєння статусу радника. За чималі вислуги вихідця з селянської родини удостоєно дворянського чину[17]. Оскільки Кузьменко виходець з селянської родини і фахівець-залізничник, більшовики не одразу позбулися його, підтвердженням тому є перебування його сім'ї на віллі «Нюкта» (хоча й невідомо в яких умовах). Очевидно, Василь Кузьменко налагоджував залізничний транспорт для більшовиків в СРСР;
- Сімеїзька селищна рада — в часи Радянського союзу вілла була націоналізована, одразу не відібрана у її власників, адже вони допомагали у відновленні залізничної індустрії молодої Країни Рад. Сім'я Кузьменків прожила на віллі до 40-х років, точних даних у чиїй власності знаходилась вілла тоді невідомо, але власністю Кузьменків уже не була[18];
- Санаторій «Юність» — управляв віллою після Другої світової і колишня вілла стала одним із корпусів протитуберкульозного закладу Міністерства охорони здоров'я України. Приміщення передані під жилий фонд для працівників санаторію.
Архітектурний ансамбль вілли (в стилі неокласицизму) створив Василь Михайлович Кузьменко. Очевидно, що головна ідея будівлі була перенесена із попередньої вілли Кузьменків, тільки цього разу автор вдосконалив фасадну частину, принісши чимало накладних декоративних елементів. Крім того, цього разу він зважив на ландшафт, спроектувавши багаторівневу цокольну площадку, чим досяг ефекту злиття конструкції зі скелею (в яку впиралася вілла). Будувати віллу почали одразу, але роки і здоров'я Василя Кузьменка були вже не ті, тож всіма будівельними процесами управляв Яків Семенов, відомий забудовник Нового Сімеїзу[19].
Земельна ділянка знаходилася у підніжжі скелі й за задумом проектанта, частину ділянки вирівняли, а рештою ландшафтних нерівностей скористалися, таким чином добилися візуального ефекту — багатоступінності конструкції, та додатково укріпили цокольну частину, яка в новому будинку Кузьменка мала висоту до 2 метрів і стала нульовим поверхом. На цоколі зводилися стіни з груботесаного каменю і, за формою, постала прямокутна будівля з великими та прямокутними вікнами. На відміну від «Діви», в «Нюкті» вхід був по центру між колонами і обрамлений високими фасадними сходами, які вели в парадну залу. Всередині будівлі було 12 просторих кімнат, частина з яких здавалася власниками під пансіон.
Стиль неокласицизму досягався поєднанням елементів античності і раннього класицизму: античні — колони, ротонди, портики вдало поєднувалися з високим фасадом та горизонтальним шаруванням, створеним перепадами висот по фасаду та вкрапленням відкритих терас[20]. Всередині, на території вілли висаджені декоративні рідкісні саджанці дерев і кущів, які сформували внутрішній парковий двір, що плавно переходив у ландшафт та флору скелі. Та найбільш примітною ознакою дачі Кузьменків стала скульптура римської богині ночі Нюкти, яка «прилаштувалась» на карнизі другого поверху зліва від центрального входу. Тримаючи в руках факел, Нюкта наче освітлювала все довкола і стала головною ознакою маєтку Кузьменків, який в народі так і назвали — вілла «Нюкта».
На жаль, через сотню років будівля зазнала певних змін. Спершу радянські чиновники перепланували всередині приміщення, адже дачу використовували як жилу, багатоквартирну споруду. Потім, заради збільшення житлової площі, замурували відкриті тераси з колонами. Після утвердження незалежної України, декотрі з жильців незаконно виробили акти на приватну власність та почали змінювати фасад і дворик будівлі: добудувавши бляшані комірчини, цегляні не штукатурені житлові кімнати на першому поверсі, навісні псевдобалкони та розбили додаткові входи до вілли.
- ↑ Основні визначні пам'ятки Сімеїзу — це численні аристократичні вілли початку ХХ століття. І це не дивно, адже в кінці ХІХ — початку ХХ століть це місце вважалося одним з найпрестижніших курортів для вищого суспільства в Російській Імперії. Найбільш цінні пам'ятки архітектури в Сімеїзі — це вілли «Ксенія», «Мрія», «Диво». Але найбільший інтерес викликає саме «Ксенія», яка колись була візитною карткою селища. Архів оригіналу за 2 січня 2018. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Симеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І. А. Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф. Д. Ревеліоті. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ «Новий Сімеїз, що займає західну частину маєтку, виник в 1903 році, продається ділянками, і розрісся в значне селище з 45 красивими дачами, розташованими правильним амфітеатром над „Дівою“ і „Ченцем“ — оригінальними скелями, мальовничо обмежуючими прекрасний пляж цього курорту» Г. Москвич «Путеводителе по Крыму» 1913 р. Архів оригіналу за 8 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Весь цей час він мріяв про дачу в Сімеїзі Віддавши довгих 40 років роботи на залізниці, нарешті в 1904 році Василь Кузьменко набуває ділянку № 5 у братів Мальцевих площею 319 квадратних сажнів. Архів оригіналу за 30 листопада 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Як тільки дача була побудована — вона тут же гостинно відкрила свої двері друзям, знайомим і рідним. Влітку 1905 на цій дачі відпочивав зі своєю сім'єю студент-природник Московського університету І. І. Пузанов: у них не було ще своєї дачі. У своїх спогадах про мешканців дачі він писав: "На цій дачі на правах гостей проводила літо і сім'я одного і товариша по службі В. М. Кузьменко — Івана Самсоновича Щербакова. Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 7 червня 2022.
- ↑ Оскільки Сімеїз був і залишається курортним містечком, будинок вирішили розділити на дві частини — одна частина для господарів і їхніх родичів, а інша під готель для приїжджих туристів. Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 4 серпня 2015.
- ↑ З книжки-путівника Григорія Москвича «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция "Путеводителей"», 1911. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ І. І. Пузанов жив у Криму постійно до 1932 року. За всю виконану наукову і громадську роботу він був удостоєний звання професора без захисту дисертації. Але незважаючи на його звання і положення в суспільстві, Наказом № 2 від 20 грудня 1920 РНК Криму вілла його була націоналізована як і всі інші на півострові. Потім власників дач змусили їх викупити, після чого взяти в оренду і, врешті-решт, відібрали повністю. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Після встановлення Радянської влади Вилежинський брав участь у створенні курорту, добудовував і ремонтував маєтки, стежив за джерелами, зсувами, відновлював Сімеїзьку обсерваторію, зруйновану під час землетрусу 1927 На всі роботи були дані підтверджуючі документи. І, тим не менш, бідняцькі-батрацьких комітет порахував його експлуататором і дармоїдом відібравши у нього все: будинок, одяг, профспілкову картку, яка забезпечувала отримання продовольчого пайка, позбавили права голосу. Рік він з дружиною відсидів у масандрівському концтаборі. Коли Вацлав Едуардович вийшов на свободу, йому було 75 років. У нього нічого не залишилося і йому довелося оселитися з дружиною в будинку Мемета Ресуля. Він вимагав повернення майна та прав, але бідняцько-батрацьких комітет вимагав його виселення. Як склалася його доля надалі — невідомо. Але все, що з ним сталося — типово для багатьох власників дач залишилися жити в Сімеїзі після встановлення Радянської влади. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Цей лікувальний заклад вважався одним з найкращих на території СРСР, не дарма за комуністичної влади здравниця носила ім'я В. І. Леніна, а в народі санаторій вважали другим «Артеком», де проходили курс лікування від туберкульозу діти з усіх союзних республік без винятку. Архів оригіналу за 19 квітня 2018. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Пам'ятники архітектури місцевого значення АР Крим. Частина 3. Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Також на території санаторію досі перебувають «ліві» будиночки, опечатані одразу після трагедії. Як зазначено у звіті Держфінінспекції за результатами перевірки, будиночки належать ПП «Спецсервіс». Будиночки були встановлені за договором, підписаним колишнім головним лікарем «Юності» Слюсаренко в 2011 році, і налічують 33 ліжко-місця. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Встановлені металопластикові вікна, свіжорозбитий бухт цегли при вході, зведене додаткове приміщення-комірчина. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 4 серпня 2015.
- ↑ Культурна спадщина Росії, Симеїз. Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 3 серпня 2015.
- ↑ Кузьменко, Василій Михайлович, студент Інституту шляхів сполучення в Петербурзі. Влітку 1874 був в Таганрозі; його знайомий Юркевич пропонував йому вступити в кружок Іс. Павловського та постачав йому заборонені книжки. Свідок у процесі 193-х[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ Також Кузьменко присвятив книги Криму і Сімеїзу зокрема, це «Новий Сімеїз і його околиці на Південному Березі» (1913) і «Нариси Південного берега та гірській частині Криму» (1915). У цих книгах він висвітлив життя Сімеїзу, його вулиці, алеї, історію його забудови, персон причетних до розквіту Сімеїзу. Архів оригіналу за 3 квітня 2016.
- ↑ [ http://www.pz.gov.ua/newsyum/files/000000462_092014.doc [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Інженер шляхів сполучення Південних залізниць у 1910 — 1915 рр., З 1916 р. перший заступник начальника залізниці. Виходець із простої селянської родини, завдяки наполегливій праці і природженій кмітливості зміг дослужитися до чину дійсного радника, що дає право на спадкове дворянство (4 клас табелі про ранги)].
- ↑ Цілком ймовірно В. М. Кузьменко вдалося прожити на своїй дачі до 40-х років XX століття, в той час, коли дачі інших власників були націоналізовані буквально після встановлення радянської влади в Криму. Архів оригіналу за 10 липня 2019. Процитовано 3 березня 2022.
- ↑ У 1906 році з ініціативи Я. П. Семенова була створена «Спільнота благоустрою селища», почесним членом якого він був. Всього до 1913 року за проектами (частина з них — у співавторстві з Н. П. Красновим) Якова Семенова були побудовані 18 з 38 дач Нового Сімеїзу, при цьому навряд чи в селищі в цей період було зведено хоч одну будівлю, до якої не мав би відношення «військовий інженер» Семенов. За свою роботу Яків Петрович отримав звання генерал-майора. Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 7 червня 2022.
- ↑ Будівля примітна жіночою фігурою на даху, що сидить на карнизі. В руці у цієї таємничої дами факел — так в Стародавньому Римі зображували Богиню ночі Нюкту. Архів оригіналу за 30 листопада 2017. Процитовано 3 серпня 2015.
- «Памятники культуры и истории УССР». Наукова думка. —Киев. 1987.;
- Виноградов В. Е. «Романтизм в архитектурной среде Ялты». Ялтинский Orient: моногр. / В. Е. Виноградов.: «Фирма „Салта“ ЛТД». 2012. – 88 с.: 175 іл.;
- М. М. Петрова «Симеиз: путешествие по старым дачам». Путівник, «Сонат», 2006, 176 ст. ISBN 966-8111-65-6.
- Григорій Москвич «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция „Путеводителей“», 1911;
- Кузьменко В. М. «Новый–Симеиз и его окрестности на Южном берегу Крыма». «Т-во скоропечатны А. А. Левинсон», 1913 — 77 стор;
- Кузьменко В. М. «Очерки Южного берега и горной части Крыма».
- Вілла «Нюкта» [Архівовано 28 листопада 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
- «Сімеїз. Край старовинних вілл» [Архівовано 6 вересня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- Фото-галерея вілли «Нюкта» [Архівовано 21 липня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
- Відео вілли «Нюкта» (рос.)
